Один із головних професійних обов’язків адвоката — діяти в інтересах клієнта. Без сумніву, адвокат зобов’язаний суворо дотримуватися закону та всіх процесуальних правил, але при цьому діяти винятково задля досягнення мети клієнта. У багатьох країнах, якщо є нечітка вимога якогось акта, наприклад «заборона подавати невиправдані відводи» або «заявляти відводи повторно», але таких дій вимагає істинний інтерес клієнта, адвоката, швидше за все, підтримає професійне середовище. Та пострадянським країнам, де тривалий час адвокат був статистом у судових засіданнях і під час досудових розслідувань, такого рівня професійної самосвідомості ще треба досягти.

Поліпшити розуміння, де межа порушення і дій в інтересах клієнта, допоможе практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), коли дії адвоката, які мали ознаки порушення, визнавалися доречними. Останнє наразі рішення з цього питання ЄСПЛ ухвалив 30 січня ц.р. у справі «Намазов проти Азербайджану» (скарга № 74354/13).

Заявник у цій справі — адвокат. Його позбавили права на зайняття адвокатською діяльністю за наслідками розгляду скарги судді на неповагу до суду, яка, на думку судді, проявилася в тому, що адвокат вступив у словесну перепалку з головуючим у засіданні. Події відбувалися 2011 року, коли пан Намазов як адвокат здійснював у судовому засіданні захист чоловіка, обвинуваченого в порушенні правил проведення мирних зібрань під час участі у демонстрації опозиції. У кожному із чотирьох судових засідань, на яких слухалася ця справа, заявник вступав у словесні перепалки із суддею, тому головуючий направив офіційне звернення до асоціації адвокатів Азербайджану про порушення етики їхнім колегою — заявником у цій справі. Зокрема, суддя у своїй ухвалі щодо неналежної поведінки адвоката стверджував, що заявник під час допиту свідка обвинувачення використовував фрази, які треба розцінювати як порушення адвокатської етики.

При цьому заявникові не було надано ні копії рішення судді, ні офіційних стенограм слухань, під час яких такі суперечки із суддею мали місце. Згодом національна асоціація адвокатів встановила, що заявник допустив порушення Закону Азербайджанської Республіки «Про адвокатів та адвокатську діяльність» і, керуючись його приписами, звернулася до суду із заявою про позбавлення порушника права на зайняття адвокатською діяльністю.

У грудні 2011 року за рішенням суду першої інстанції було скасоване право заявника займатися адвокатською діяльністю. Суд не сприйняв аргументи, що адвокат не ображав суддю, а лише вчиняв дії щодо захисту свого підзахисного. Крім того, він заявляв, що його справу не було належним чином розглянуто асоціацією адвокатів, були допущені значні процесуальні порушення, а рішення було формальним і мало на меті його покарання за незалежність та надмірну активність. Апеляція та касація у національних судах не були успішними.

Так, національні дисциплінарні органи та суди не дали оцінки доводам захисника, що його слова були відображені неправильно, а стенограми відповідних судових засідань були підроблені суддею. ЄСПЛ відзначив, що уряд країни не надав на вимогу суду ці стенограми. Проте, на думку ЄСПЛ, незалежно від змісту цих документів оскаржуване втручання у приватне життя особи не було необхідним у демократичному суспільстві з ряду підстав.

По–перше, заявник користувався дуже малим обсягом гарантій у цих дисциплінарних провадженнях щодо нього. Так, хоча дисциплінарна комісія та асоціація адвокатів прямо посилаються на рішення суду від 27 серпня 2011 року та витяги із стенограм судових засідань, які відбулися 9, 18 та 27 серпня 2011 року, вони відмовили у наданні копій цих документів заявникові. Ба більше, дисциплінарна комісія також відмовилася заслуховувати свідчення інших адвокатів, які брали участь у зазначених вище слуханнях, тобто не розглядала жодної альтернативної версії подій, а керувалася винятково ухвалою суду про порушення етики адвокатом. Зрештою, ЄСПЛ взяв до уваги, що голова дисциплінарної комісії та голова асоціації адвокатів відкрито критикували заявника за його виступи у ЗМІ та належність до опозиційної політичної партії, хоча це є особистою справою, яка не впливає на питання етики адвоката.

Також ЄСПЛ відзначив, що національні суди під час провадження щодо позбавлення заявника права на здійснення адвокатської діяльності не усунули недоліки дисциплінарного провадження та не здійснили оцінку пропорційності втручання. ЄСПЛ нагадав, що за Рекомендацією R (2000) 21 Комітету міністрів Ради Європи державам–членам «Про свободу професійної діяльності адвокатів» при визначенні санкції за вчинення адвокатами дисциплінарних правопорушень потрібно дотримуватися принципу пропорційності. При цьому ані дисциплінарні органи, ані суди не навели обґрунтування того, чому більш м’яка санкція, наприклад відсторонення від зайняття адвокатською діяльністю на певний період (від 3 до 12 місяців), не могла бути застосована щодо заявника і з яких мотивів до нього застосували найбільш суворе покарання.

Фактично ЄСПЛ визнав, що за таких обставин і з таким обґрунтуванням рішень національних органів, що мали настільки серйозні наслідки для особи, як позбавлення професії, йдеться про порушення статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ погодився з тим, що позбавлення заявника права здійснювати адвокатську діяльність було незаконним та не переслідувало законної мети.

Справедлива сатисфакція — 7000 євро компенсації моральної шкоди та 850 євро відшкодування понесених витрат.

Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»