За своєю правовою природою поняття «відсутнє рішення», тобто рішення, яке не приймалось уповноваженим органом, та «рішення, прийняте без дотримання встановленого порядку» є різними і спричиняють різні правові наслідки
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши 29 серпня 2019 року у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи — підприємця М. на постанову Західного апеляційного господарського суду від 2 травня 2019 року та рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 11 грудня 2014 року за позовом прокурора Верховинського району до (1) Голошинської сільської ради Івано–Франківської області, (2) фізичної особи — підприємця М., (3) товариства з обмеженою відповідальністю «Г», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міжнародна благодійна організація «Е», — про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2010 року, договору суборенди земельної ділянки від 15 жовтня 2010 року, приведення земельної ділянки у попередній стан та повернення її Голошинській сільській раді, встановив таке.
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Прокурор Верховинського району 7 листопада 2014 року звернувся до Господарського суду Івано–Франківської області з позовом до Голошинської сільської ради, фізичної особи — підприємця М. (ФОП М.) та товариства з обмеженою відповідальністю «Г» (ТОВ «Г») про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 16 серпня 2010 року, визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 15 жовтня 2010 року, зобов’язання ФОП М. привести земельну ділянку у попередній стан та повернути її Голошинській сільській раді.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані договори є недійсними, оскільки укладені на підставі рішень сесій Голошинської сільської ради, які не виносились на голосування та прийняті без участі депутатів Голошинської сільської ради.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Івано–Франківської області від 11 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними договір оренди земельної ділянки від 16 серпня 2010 року та договір суборенди земельної ділянки від 15 жовтня 2010 року. Зобов’язано ФОП М. привести земельну ділянку у попередній стан та повернути її Голошинській сільській раді.
2.2. Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що спірна земельна ділянка була передана в оренду ФОП М. на підставі рішень Голошинської сільської ради, які не приймались, та без відповідного рішення Путильської районної державної адміністрації.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 2 травня 2019 року скасоване рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 11 грудня 2014 року в частині задоволення позовної вимоги про зобов’язання ФОП М. повернути земельну ділянку Голошинській сільській раді. У цій частині прийняте нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вказаної позовної вимоги. В іншій частині рішення — залишене без змін. Здійснено розподіл судових витрат.
2.4. Постанову апеляційного господарського суду обґрунтовано тим, що ухвалою від 20 листопада 2014 року Верховинського районного суду Івано–Франківської області встановлено те, що гр–н С., перебуваючи на посаді голови села Голошино, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу (КК) України, яке виразилось у службовому підробленні офіційних документів — витягів з рішень сесій Голошинської сільської ради від 22 червня 2009 року, від 25 жовтня 2009 року, від 18 липня 2010 року та від 24 вересня 2010 року, а тому є доведеним факт, що депутатам Голошинської сільської ради не було відомо про зміст винесених на сесію рішень та, як наслідок, депутати сільської ради зазначені проекти рішень не обговорювали та за них не голосували.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовної вимоги щодо зобов’язання ФОП М. повернути земельну ділянку Голошинській сільській раді, оскільки ця земельна ділянка не є комунальною власністю територіальної громади села Голошино у зв’язку з її розташуванням частково в межах території Чернівецької області (Путильський район).
3. Короткий зміст вимог, викладених у касаційній скарзі
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ФОП М. у касаційній скарзі просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 2 травня 2019 року і рішення Господарського суду Івано–Франківської області від 11 грудня 2014 року, а справу передати на новий розгляд.
3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було досліджено та не надано оцінку важливим письмовим доказам, що містяться в матеріалах справи, а саме — ухвали Косівського районного суду Івано–Франківської області від 30 січня 2018 року у кримінальній справі № *, що набрала законної сили 17 лютого 2018 року. У вказаній ухвалі встановлено, що сільський голова порушив процедуру прийняття рішень на засіданнях сесій депутатів сільської ради (зокрема, при прийнятті рішень, що слугували підставою для укладення спірних договорів оренди та суборенди земельної ділянки), обравши свій спосіб проведення голосування, чим порушив статтю 59 Закону України «Про місцеве самоврядування».
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів — скасованої ухвали Верховинського районного суду від 1 липня 2014 року.
Крім того, скаржник наголошує, що господарський суд не надав оцінку листу від 31 жовтня 2018 року відділу у Верховинському районі Головного управління Держгеокадастру, яким було підтверджено, що спірні земельні ділянки знаходяться в селі Голошино.
3.3. У відзивах на касаційну скаргу заступник прокурора Івано–Франківської області та Міжнародна благодійна організація «Е» просять залишити її без задоволення, а постанову апеляційної інстанції без змін, наголошуючи на правомірності висновків господарських судів і безпідставності доводів, викладених у касаційній скарзі.
4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
4.1. Заслухавши суддю–доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та у відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
4.2. Як установлено господарськими судами, рішенням Голошинської сільської ради Верховинського району від 22 червня 2009 року «Про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування об’єкта земельної ділянки ПП М.» ПП М. надано дозвіл на збір матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки на території населених пунктів Голошинської сільської ради в селі Голошино, присілок Тарночки, вздовж річки Білий Черемош, орієнтовною площею 3 га, для будівництва та обслуговування електростанції (малої ГЕС) як соціально–значимого об’єкта у розвитку регіону, призначеного для виробництва електчної енергії з використанням альтернативних, відновлюваних джерел енергії, в довгострокову оренду.
4.3. Рішенням Голошинської сільської ради Верховинського району від 25 жовтня 2009 року № 7 «Про розгляд клопотання ПП М.»:
— затверджено містобудівні обґрунтування малої гідроелектростанції в селі Голошино Верховинського району Івано–Франківської області;
— затверджено матеріали погодження місця розташування земельної ділянки ПП М. для будівництва та обслуговування малої ГЕС, розташованої вздовж річки Білий Черемош у селі Голошино;
— надано дозвіл ПП М. на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельної ділянки площею 1,2914 га для будівництва та обслуговування малої ГЕС, розташованої вздовж річки Білий Черемош, що знаходиться в межах села Голошино, присілок Тарночки.
4.4. Також рішенням Голошинської сільської ради Верховинського району від 18 липня 2010 року № 2 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП М.» затверджено проект землеустрою та передано ПП М. у довгострокову оренду терміном на 49 років спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування малої гідроелектростанції.
На підставі вказаного рішення 16 серпня 2010 року між ФОП М. та Голошинською сільською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,2914 га, кадастровий номер ** для будівництва та обслуговування малої гідроелектростанції, яка знаходиться в селі Голошино Верховинського району, присілок Тарночки. Даний договір 16 серпня 2010 року зареєстровано у Верховинському Державному земельному кадастрі.
4.5. Господарськими судами встановлено, що рішенням Голошинської сільської ради Верховинського району від 24 вересня 2010 року № 3 «Про передачу в суборенду частини земельної ділянки, що знаходиться в селі Голошино» надано ФОП М. згоду на передачу в суборенду частини земельної ділянки, яка належить йому на правах оренди згідно з договором від 16 серпня 2010 року, площею 0,6324 га, ТОВ «Г» на ідентичних умовах без зміни цільового призначення.
4.6. На підставі зазначеного рішення 15 жовтня 2010 року між Голошинською сільською радою, ФОП М. та ТОВ «Г» укладено договір суборенди частини земельної ділянки, яка знаходиться в селі Голошино Верховинського району, площею 0,6324 га, для будівництва та обслуговування малої гідроелектростанції. Даний договір 15 жовтня 2010 року зареєстровано у Верховинському Державному земельному кадастрі.
4.7. Разом із тим суд апеляційної інстанції установив, що під час розгляду кримінальної справи № * Верховинський районний суд Івано–Франківської області в ухвалі від 20 листопада 2014 року установив, що гр–н С., перебуваючи на посаді голови села Голошино Верховинського району Івано–Франківської області, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 366 КК України, яке виразилось у службовому підробленні офіційних документів — витягів з рішень сесій Голошинської сільської ради від 22 червня 2009 року, від 25 жовтня 2009 року, від 18 липня 2010 року та від 24 вересня 2010 року.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимоги прокурора про визнання недійсними спірних договорів та зобов’язання привести земельну ділянку у попередній стан та повернути її сільській раді.
5.2. Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу (ЦК) України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1—3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, зокрема, що правочин не відповідає вимогам закону.
5.3. Відповідно до частин 1, 2 статті 116, частини 1 статті 124 Земельного кодексу (ЗК) України (в редакції, чинній станом на 2010 рік) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
5.4. Положеннями частини 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів) передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування — орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.
5.5. Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
5.6. Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
5.7. За умовами статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням
5.8. Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на момент прийняття Голошинською сільською радою рішень щодо спірної земельної ділянки) передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законом України визнаються незаконними у судовому порядку.
5.9. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1 та 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Судами не встановлено, а матеріали справи не містять матеріалів, що підтверджують, що рішення органу місцевого самоврядування, які стали підставою укладення спірного договору оренди земельної ділянки, були змінені або скасовані у встановленому порядку або на підставі рішення суду. При цьому за своєю правовою природою поняття «відсутнє рішення», тобто рішення, яке не приймалось уповноваженим органом, та «рішення, прийняте без дотримання встановленого порядку» є різними і тягнуть різні правові наслідки.
5.10. Вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи ФОП М. про те, що Голошинська сільська рада мала право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, не надав жодної оцінки наявному у матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 6 серпня 2014 року та листу Відділу у Верховинському районі Головному управлінню Держгеокадастру в Івано–Франківської області від 31 жовтня 2018 року № ***, згідно з яким спірна земельна ділянка відповідно до даних Державного земельного кадастру знаходиться в селі Голошино Верховинського району Івано–Франківської області, а межі територіально–адміністративних одиниць можуть не відповідати кадастровому зонуванню, що відображається на Публічній кадастровій карті України.
Крім того, апеляційний господарський суд, не надав жодної оцінки доводам ФОП М., викладеним у письмових поясненнях від 10 січня 2019 року, що у межах кримінальної справи № *, ухвалою Косівського районного суду від 30 січня 2018 року закрите кримінальне провадження щодо обвинувачення сільського голови С. за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України.
5.11. Колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у рішенні від 24 червня 2003 року (заява № 44277/98) «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії» встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
5.12. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76—79, 86 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
Наведені норми зобов’язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
5.13. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об’єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з’ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
6.3. За наведених обставин, ураховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому ухвалену у справі постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв’язку з чим вона підлягає скасуванню, а касаційна скарга — частковому задоволенню.
Під час нового розгляду суду слід урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд постановив:
1. Касаційну скаргу фізичної особи — підприємця М. задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 2 травня 2019 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
(Постанова Верховного Суду від 29 серпня 2019 року. Справа № 909/1254/14. Головуючий — Зуєв В.А. Судді — Багай Н.О., Дроботова Т.Б.)
© Юридична практика, 1997-2024. Всі права захищені
Кількість адвокатських балів | Вартість |
---|---|
Відеокурс з адвокатської етики | 650 грн |
10 адвокатських балів (включаючи 2 бали за курс з адвокатської етики) | 2200 грн |
16 адвокатських балів (включаючи 2 бали за курс з адвокатської етики) | 3500 грн |
8 адвокатських балів (без адвокатської етики) | 1800 грн |
Щодо додаткової інформації
Email: [email protected]
Тел. +38 (050) 449-01-09
Пожалуйста, подождите…