Чинна влада, перебравши на себе важелі керування державою, припустилася традиційної помилки: не забезпечила безперервності діяльності державного колегіального органу суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України до обрання нового складу такого органу за новими правилами. Обнулити здобутки попередників та перезавантажити органи суддівського врядування — це інша сумнозвісна традиція українського політикуму, яка негативно впливає на всю судову систему. Річ у тім, що суди — занадто ласий шматочок, аби залишити його без «нагляду».

Один у полі не воїн

Але цього разу граб­лі, на які наступили, боляче вдарили по «новому провладному обличчю». Неякісно підготовлене законодавство, поспішність його ухвалення, критика суддівської спільноти, відсутність підтримки міжнародних партнерів зумовили блокування практично всіх кадрових процедур у судовій системі — тих, які належали до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Вища рада правосуддя (ВРП) наразі просуває кадрову машину вперед та розглядає у міру своїх сил, часу й бажання рекомендації Комісії, надіслані до припинення її діяльності. Але рано чи пізно і вони вичерпаються.

Чи був такий законодавчий крок далекоглядним? Авжеж, ні. Чи розуміли вони ризики? Гадаємо, що так. Але факт залишається фактом: держава погіршила й без того критичну ситуацію з кадровим голодом у судах, нехтуючи конституційним правом людини і громадянина на захист прав і свобод судом.

Визначаючи у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» № 193-IX модель організації ВККС, законодавець пішов шляхом найменшого опору: за мотивами формування Вищого антикорупційного суду із залученням представників міжнародної спільноти — те, що одноголосно віталося партнерами України та підвищувало репутаційну вагу самого конкурсу.

Вочевидь законотворці прорахувалися щонайменше в одному: ролі Комісії у координації роботи Громадської ради міжнародних експертів та комунікації з міжнародними антикорупційними організаціями, які могли пропонувати кандидатів до складу Ради щойно відповідне законодавство (Закон України «Про Вищий антикорупційний суд») було ухвалено. Формально саме брак комунікації Вищої ради правосуддя з міжнародними колегами заблокував процес формування нового складу ВККС.

План не спрацював

Здавалося б, усе йде за планом: 12 грудня 2019 року ВРП оголосила про старт конкурсу на зайняття посади члена ВККС та про формування конкурсної комісії. І якщо з процесом прийому заяв та документів від бажаючих поповнити ряди Комісії особливих труднощів не виникало, то з формуванням конкурсної комісії історія була іншою. Як відомо, до складу цієї комісії входять троє осіб, обраних Радою суддів України з числа її членів (з цим завданням орган суддівського самоврядування впорався 20 грудня 2019 року, обравши суддю Господарського суду м. Києва Оксану Марченко, суддю Верховного Суду Віктора Остапука, суддю Сьомого апеляційного адміністративного суду, голову Ради суддів України Богдана Моніча); троє осіб із числа міжнародних експертів, запропонованих міжнародними та іноземними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України, до складу Громадської ради міжнародних експертів, утвореної відповідно до Закону України «Про Вищий антикорупційний суд».

Днем раніше (11 грудня 2019 року) ВРП звернулася до низки міжнародних організацій з інформацією про можливість у визначені строки надати Раді пропозиції стосовно трьох осіб з числа міжнародних експертів. Проте таких пропозицій не надійшло. 16 січня 2020 року ВРП продовжила строк для надсилання суб’єктами формування складу конкурсної комісії своїх претендентів та повторно запросила міжнародні й іноземні організації до співпраці. Але й ця спроба успіхом не увінчалася.

Відтоді почастішали заяви ВРП про те, що процес створення ВККС загальмовано на етапі створення конкурсної комісії, але аж ніяк не через небажання міжнародних партнерів співпрацювати з ними, а у зв’язку з конструкціями національного законодавства: законодавець визначив склад конкурсної комісії таким чином, що сформувати її ВРП не може.

Так, 10 березня 2020 року у Вищій раді правосуддя заявили, що Закон № 193-IX не передбачає випадків, коли міжнародні організації не подають пропозицій щодо представників у конкурсній комісії, відповідно, і не визначає дії ВРП у такому разі. Тобто проведенню конкурсу перешкоджає відсутність чітко прописаних законодавчих процедур.

«Про те, що Закон № 193-IX недосконалий і це може унеможливити його виконання, національні і міжнародні експерти заявляли ще до ухвалення документа (законопроєкту № 1008). Зокрема, координатор сектору верховенства права та боротьби з ­корупцією Представництва Європейського Союзу в Україні Манфредас Лімантас піддав критиці передбачений законопроєктом механізм залучення міжнародних експертів, вказавши на стислі часові межі для їхнього відбору та недостатньо визначені умови роботи», — звертають увагу у ВРП. Отже, єдиним шляхом врегулювання ситуації є внесення змін до Закону № 193-IX, які враховували б критичні зауваження вітчизняних та міжнародних експертів і врегульовували б питання формування конкурсної комісії з відбору членів ВККС.

Неможливе — неможливо

Днем пізніше, 11 березня 2020 року, у справу втрутився Конституційний Суд України (КСУ), який не залишив законодавцям вибору, визнавши неконституційними більшість новацій Закону № 193-ІХ. Зосередимося на частині, яка стосується ВККС.

Суб’єкт звернення — Верховний Суд — вважав такою, що не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України, частину 1 статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої до складу ВККС входять дванадцять членів, які призначаються Вищою радою правосуддя за результатами конкурсу строком на чотири роки.

КСУ наголошує на тому, що для здійснення конституційних функцій добору та оцінювання суддів на підставі статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» утворено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, яка є державним колегіальним органом суддівського врядування та діє на постійній основі у системі правосуддя України. Повноваження ВККС визначені у статті 93 цього Закону.

«Аналіз статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону України «Про судо­устрій і статус суддів» дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, у тому числі Вища рада правосуддя, яка відповідно до пунктів 1, 8 частини 1 статті 131 Основного Закону України вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого» — йдеться у рішенні КСУ № 4-р/2020.

КСУ зазначає, що зміна частиною 1 статті 94 Закону України «Про судо­устрій і статус суддів» кількісного складу та суб’єктів призначення членів ВККС без запровадження відповідного перехідного періоду призвела до зупинення виконання конституційних функцій щодо добору та оцінювання суддів, неможливості здійснення ВРП її окремих конституційних повноважень, а також створила істотні перешкоди для функціонування ефективного судочинства та в окремих випадках унеможливила реалізацію права кожного на доступ до правосуддя як вимог принципу верховенства права.

Конституційний Суд України резюмує: «Таким чином, частина 1 статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суперечить частині 1 статті 8, частині 1 статті 55, частині 1 статті 126, частині 1 статті 131 Конституції України».

А вже 17 березня 2020 року на своєму засіданні Вища рада правосуддя ухвалила рішення щодо конкурсу на зайняття посади члена ВККС. Цим рішенням, по-перше, утворення конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККС визнане неможливим, по-друге, конкурс на зайняття посади члена ВККС визнано таким, що не відбувся, і, по-третє, Положення про проведення конкурсу визнане таким, що втратило чинність.

Наша пісня гарна й нова

Тепер Верховна Рада України має привести чинне законодавство у відповідність до рішення Конституційного Суду України № 4-р/2020.

В інтерв’ю одному з інтернет-ресурсів голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Андрій Костін заявив, що парламентська фракція «Слуга народу» наразі займається підготовкою нового законопроєкту про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для розблокування роботи ВККС. Він пообіцяв, що відповідний документ буде зареєстровано в парламенті найближчими тижнями. Також пан Костін зазначив, що автори законопроєкту не виключатимуть з процесу добору членів Комісії міжнародних експертів, а коло цих міжнародних та іноземних партнерів може бути розширене. Отже, у провладної партії є шанс здійснити безпрецедентний крок — напоротися на ті самі граблі двічі у межах однієї каденції.

Утім, можливо, цього разу якість підготовленого документа буде вищою, побажання, рекомендації та зауваження суддівської спільноти будуть враховані, а комунікація з міжнародними партнерами налагодиться. Можливо. Множимо це все на режим карантину в Україні та низку обмежувальних заходів у світі у зв’язку з пандемією коронавірусу і отримуємо сформовану ВККС у далекому та неозорому майбутньому.

Христина ПОШЕЛЮЖНА «Судовий вісник»