Ольга СОВГИРЯ

народний депутат України IX скликання, заступник голови Комітету з питань правової політики, постійний представник ВРУ у КСУ

— Це питання корелюється з проб­лемою повноваження Суду робити застереження у висновках щодо законопроєктів про внесення змін до Основ­ного Закону. Так, ­Конституцією України не передбачене право на висловлення застережень до положень такого законопроєкту у висновку Конс­титуційного Суду України, яке побічно згадується лише у положеннях частини 11 статті 147, частин 5, 6 статті 149, частини 1 статті 150 Закону України «Про Регламент Верхов­ної Ради України». Вважаю, що висловлення таких застережень може мати винятково рекомендаційний характер, та за умови наявності позитивного вис­новку Суду про відповідність законопроєкту вимогам статей 157, 158 Основного Закону, застереження Суду не можуть бути перешкодою для внесення змін до Конституції України парламентом. За протилежного підходу межі нівелюються, що може перетворити Суд на орган із безмежними та невизначеними повноваженнями, здатними заблокувати будь-яку ініціативу парламенту щодо внесення змін до Конституції України.

Дмитро ТЕРЛЕЦЬКИЙ

завідувач кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія», адвокат, к.ю.н.

— Здійснюючи конституційний контроль, Конституційний Суд України у жодному разі не заміняє, не може і не повинен заміняти парламент, главу держави чи уряд тощо і здійснювати їхні повноваження. Наведене не заперечує права й обов’язку КСУ визначати правові проблеми, які потребують розв’язання іншими органами влади, або вказувати на наслідки внесення певних змін до Конституції України. Такий підхід повністю відповідає функціональному призначенню Суду — гарантувати верховенство Конституції як Основного Закону України.

У цьому аспекті надзвичайно важливо, аби КСУ висловлював чітку, зрозумілу та аргументовану позицію щодо кожного свого рішення, визначаючи у такий спосіб конституційні орієнтири та критерії розв’язання виявленої ним проблеми. Такі орієнтири та критерії і є тим дороговказом, якого мають дотримуватися всі інші органи влади, зок­рема й парламент, у своїй діяльності.