Велика Палата Верховного Суду, розглянувши 29 січня 2020 року у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги гр-на М., гр-ки Д.,
гр-ки Л., гр-на Г., гр-ки Б., гр-на С., гр-ки Ш.,
гр-ки Н., гр-ки Ж. та інших, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС, Комісія) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом гр-ки К. до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, треті особи: гр-ка Л., гр-н В., гр-н Г. та інші, — про визнання протиправним і скасування рішення, встановила таке.

І. Рух справи

1. У липні 2019 року гр-ка К. звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 2 липня 2019 року № 108/зп-19
про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що оскаржуване рішення ВККС є незаконним та підлягає скасуванню.

А саме: гр-ка К. вважає, що в частині 8 статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (Закон № 1402-VIII) та Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням ВККС від 2 листопада 2016 року № 141/зп-16 (Положення про проведення конкурсу) чітко визначено, що суб’єктами, серед яких оголошується та проводиться конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду, є кандидати на посаду судді та судді, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду.

Однак оголошеними на підставі оскаржуваного рішення умовами проведення конкурсу визначено, що до участі в конкурсі допускаються особи, які на день подання документів перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

Позивачка вважає, що оголошеними на підставі оскаржуваного рішення умовами проведення конкурсу обмежене коло суб’єктів, які мають право допуску до участі в конкурсі. Такі обмеження, на думку гр-ки К., є дискримінаційними у відношенні до суддів, які виявили бажання бути переведеними до іншого суду того самого або іншого рівня тієї або іншої спеціалізації.

Окремо позивачка наголошує і на тому, що визначений в оголошенні про проведення конкурсу порядок подання кандидатами документів для участі в конкурсі суперечить нормам Положення про проведення конкурсу та статті 79 Закону № 1402-VIII.

3. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року позовні вимоги гр-ки К. задоволено.

Визнане протиправним і скасоване рішення ВККС від 2 липня 2019 року № 108/зп-19 про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ВККС на користь гр-ки К. сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

4. Зазначене рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС оскаржене третіми особами у справі, відповідачем у справі, а також заінтересованими особами в апеляційному порядку до Великої Палати ВС з тих підстав, що воно є незаконним, необґрунтованим та прийняте Касаційним адміністративним судом у складі ВС з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

<…>

Фактичні обставини справи, установлені судом, та зміст спірних правовідносин

41. Указом Президента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 гр-ка К. призначена на посаду судді Будьоннівського районного суду м. Донецька строком на п’ять років.

42. Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 83/2015 гр-ка К. переведена в межах п’ятирічного строку на посаду судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

43. Відповідно до наказу Красноармійського міськ­районного суду Донецької області від 31 липня 2017 року № 03-к/г у зв’язку із закінченням повноважень судді згідно з Указом Президента України від 31 липня 2017 року № 461/2012 суддю Красноармійського міськрайонного суду Донецької області Д.С. слід вважати такою, що припинила здійснення повноважень судді з 31 липня 2017 року.

44. 2 липня 2019 року ВККС прийняла рішення № 108/зп-19, яким було: оголошено конкурс на зай­няття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах згідно з додатком 1 для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів; затверджено умови проведення конкурсу на зайняття зазначених посад згідно з додатком 2; установлено порядок подання заяв про участь у конкурсі; призначено дату проведення конкурсу на 7 серпня 2019 року; визначено склад комісії для вирішення питання щодо допуску до участі в конкурсі та формування рейтингу його учасників.

45. 12 липня 2019 року гр-ка К. звернулася до ВККС із заявою про участь у конкурсі, оголошеному Комісією 2 липня 2019 року.

46. 19 липня 2019 року Комісія розглянула питання про допуск кандидатів до участі в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів та відмовила гр-ці К. у допуску до участі в конкурсі, оголошеному Комісією 2 липня 2019 року.

47. 7 серпня 2019 року ВККС на своєму офіційному вебсайті розмістила повідомлення про визначення переможців конкурсу від 2 липня 2019 року і надання до Вищої ради правосуддя (ВРП) рекомендацій про призначення на посаду судді в місцевих загальних судах.

48. Вважаючи рішення ВККС від 2 липня 2019 року № 108/зп-19 протиправним та таким, що містить ознаки прямої дискримінації, гр-ка К. звернулася до суду із цим позовом.

Оцінка суду першої інстанції

49. Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі ВС виходив із таких міркувань.

50. Частиною 8 статті 79 Закону № 1402-VIII передбачено, що ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно.

51. Згідно із частинами 1 та 2 статті 82 Закону № 1402-VIII суддя може бути переведений, у тому числі тимчасово шляхом відрядження, на посаду судді до іншого суду ВРП у порядку, передбаченому законом. Переведення судді на посаду судді до іншого суду здійснюється на підставі та в межах рекомендації ВККС, внесеної за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади судді, проведеного в порядку, визначеному статтею 79 цього Закону.

52. Системний лінгвістично-логічний аналіз частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII дозволяє стверджувати, що законодавець, застосовуючи для семантико-синтаксичного відношення в реченні сурядний єднальний сполучник «та», який зумовлює одночасність учинення дій, виникнення станів чи вказівки на існування предметів/суб’єктів, передбачав необхідність проведення єдиного конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду як для кандидатів на посаду судді в межах добору, так і суддів, які мають намір бути переведеними з одного місцевого суду до іншого.

53. Підтвердженням позиції законодавця про те, що конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду повинен бути єдиним для кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеним до іншого суду, є також визначення порядку формування рейтингу кандидатів під час участі в конкурсі.

54. Так, відповідно до пункту 6.6 розділу VI Положення про проведення конкурсу під час проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду рейтинг формується на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури добору суддів чи в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідно. Рейтинг визначається (порівнюється), виходячи зі спеціалізації суду, до якого оголошено конкурс.

55. У разі однакової позиції за рейтингом серед кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, перевага надається учаснику, який набрав більшу кількість балів із виконаного під час кваліфікаційного іспиту практичного завдання, а за однакової кількості балів — учаснику, який є суддею. За однакових результатів у конкурсі учасників, які є суддями, перевага надається тому учаснику, який має більший стаж роботи на посаді судді. У разі якщо учасники не мають стажу роботи на посаді судді або мають однаковий стаж роботи на посаді судді, перевага надається учаснику, який має більший стаж професійної діяльності у сфері права (частина 13 статті 79 Закону № 1402-VIII).

56. У зв’язку із зазначеним суд першої інстанції дійшов висновку, що указаними нормами чинного законодавства передбачено, що під час проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду формується один (єдиний) рейтинг на основі рейтингу, складеного за результатами кваліфікаційних іспитів у межах процедури добору суддів (для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резерву) та кваліфікаційних іспитів у межах процедури кваліфікаційного оцінювання (для суддів, які подали заяви про участь у конкурсі).

Водночас надані частиною 4 статті 79 Закону № 1402-VIII повноваження ВККС визначати на власний розсуд умови проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді не можуть звужувати встановлені законодавством гарантії на рівний доступ до конкурсу вказаних осіб. Умови проведення конкурсу повин­ні бути визначені ВККС з урахуванням вимог Закону № 1402-VIII щодо його проведення, тобто на підставі, у межах пов­новажень та у спосіб, що визначені законом України (принципу законності).

57. На переконання суду першої інстанції, ВККС, оголошуючи конкурс лише для тих кандидатів на посаду судді, які перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів, поставила в нерівне становище (дискримінувала) інших учасників, які мають право на участь у ньому, а саме: суддів, які мали намір бути переведеними на вакантні посади місцевих судів. Отже, умови конкурсу, оголошеного ВККС 2 липня 2019 року, містять ознаки дискримінації.

58. Окремо суд першої інстанції зауважив, що ВККС незаконно, необґрунтовано, непропорційно зменшила в умовах конкурсу кількість готових до заміщення вакантних посад суддів місцевого суду.

Отже, обмеживши кількість готових до заміщення вакантних посад суддів місцевого суду та коло осіб, які згідно із Законом № 1402-VIII та Положенням про проведення конкурсу мають право брати участь у конкурсі на зайняття таких посад, ВККС порушила гарантоване законодавством України право (як кандидатів на посаду судді, так і діючих суддів) на конкурсних засадах зайняти вакантні посади суддів місцевих судів.

59. При цьому твердження відповідача про те, що проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на підставі одного рейтингу для двох категорій конкурсантів (кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду) є неможливим через різні умови включення їх до рейтингу за результатами складених іспитів, суд першої інстанції визнав безпідставним, оскільки проблема уніфікації процедури кваліфікаційних іспитів і конкурсу між різними категоріями кандидатів не дає підстав для свавільної зміни (невиконання) ВККС процедури проведення конкурсу, передбаченої статтею 79 Закону № 1402-VIII і Положенням про проведення конкурсу.

60. Також суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи третіх осіб про те, що ВККС було забезпечене право суддів бути переведеними до інших судів шляхом оголошення окремого конкурсу 1 серпня 2019 року, оскільки умови проведення конкурсів, оголошених відповідачем 2 липня та 1 серпня 2019 року, не є тотожними: вони відрізняються оголошеною кількістю вакантних посад суддів і переліком судів, у яких є готові до заміщення вакантні посади суддів.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

1. Апеляційна скарга гр-на Р.

61. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року гр-н Р. зазначає, що рішенням суду першої інстанції про скасування оголошеного конкурсу треті особи та всі кандидати на посаду судді, які зараз перебувають у резерві і взяли участь в оголошеному ВККС конкурсі від 2 липня 2019 року, були позбавлені права на доступ до професії, а також були порушені строки перебування у резерві цих кандидатів на посаду судді.

62. Гр-н Р. стверджує, що суд першої інстанції в ме­жах судового розгляду не з’ясовував, чи зверталися судді, у тому числі позивачка, із заявами про участь у конкурсі, оголошеному ВККС 2 липня 2019 року, лише зазначивши про гіпотетичних суддів, які нібито виявили намір бути переведеними на вакантні посади місцевих судів.

63. При цьому гр-н Р. зауважує, що суд неправильно тлумачив норму частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII
в її системному зв’язку з іншими нормами, зокрема пункту 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього ж Закону, і дійшов хибного висновку, що гр-ка К. має право на участь у конкурсі, який був оголошений ВККС 2 липня 2019 року, як нібито повноважна суддя, яка має право брати участь у конкурсі на переведення суддів, замість того, щоб розтлумачити їй таким чином, що повноваження позивачки припинились ще задовго до оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад суддів і до дня подання позову. Для призначення гр-ки К. на посаду судді їй необхідно взяти участь у конкурсі на призначення судді (а не на переведення) в порядку, встановленому вищезгаданим Законом. Це положення слід застосувати щодо всіх суддів, які призначались на строк 5 років.

64. Гр-н Р. стверджує, що оскільки гр-ка К. звернулася до суду з вимогою не про скасування ймовірного рішення ВККС про її відмову в участі в оскаржуваному конкурсі на зайняття вакантних посад суддів, а про скасування конкурсу взагалі як такого, що нібито зачіпає її права та інтереси, навіть ще не знаючи, чи було їй відмовлено в участі, означає, що самим фактом оголошення конкурсу її права та інтереси ВККС не були порушені або зачеплені.

65.Також, на переконання гр-на Р., судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин Закон України від 6 вересня 2012 року
№ 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (Закон № 5207-VI).

66. Водночас гр-н Р. вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що норми Закону № 1402-VIII у їх системному тлумаченні розмежовують процедури добору на посаду судді та кваліфікаційного оцінювання судді. Цей Закон містить різні терміни: для кандидатів на посаду судді — це кваліфікаційний іспит у межах добору на посаду судді, для суддів — це іспит у межах кваліфікаційного оцінювання. Наведе свідчить про те, що конкурси потрібно проводити різні: перший — для кандидатів на посаду судді з метою призначення їх на посаду судді, другий — для суддів з метою їх оцінювання або переведення.

2. Апеляційна скарга гр-на О.

67. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року гр-н О. зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні зазначеного рішення було допущено порушення частини 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, оскільки було вирішене питання про його права та інтереси (як і інтереси решти 467 кандидатів на посаду судді) щодо участі в конкурсі.

68. Гр-н О. стверджує, що позивачка не набула права на участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів, оскільки відсутні докази: перебування позивачки на посаді судді після закінчення п’ятирічного терміну, на який вона була призначена; проходження позивачкою процедури кваліфікаційного оцінювання; результатів кваліфікаційних іспитів позивачки, складених у межах процедури кваліфікаційного оцінювання; рейтингу суддів з результатами кваліфікаційних іспитів, складених у межах процедури кваліфікаційного оцінювання.

69. На переконання гр-на О., недотримання суддею К. зазначених вище умов не може свідчити про звуження для неї оскаржуваним рішенням ВККС гарантій, установлених частиною 8 статті 79 Закону № 1402-VIII.

70. Водночас гр-н О. наголошує на тому, що частина 8 статті 79 Закону № 1402-VIII не містить застережень щодо формування єдиного рейтингу на основі рейтингу, складеного за результатами кваліфікаційних іспитів у межах процедури добору суддів (для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резерву) та кваліфікаційних іспитів у межах процедури кваліфікаційного оцінювання (для суддів, які подали заяви про участь у конкурсі).

71. Окремо гр-н О. звертає увагу на те, що суд першої інстанції, розмірковуючи над питанням дискримінації суддів як кандидатів на посаду судді, діяв односторонньо.

3. Апеляційна скарга гр-на М.

72. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року гр-н М. зазначає, що суд першої інстанції, застосовуючи до спірних відносин частину 8 статті 79 Закону № 1402-VIII, пункт 6.6 розділу VI Положення про проведення конкурсу, не звернув уваги на те, що вказані положення цього Закону не здійснюють правове регулювання стадії оголошення конкурсу, а можуть бути застосовані виключно до стадії, що визначена пунктом 13 частини 1 статті 70 Закону № 1402-VIII, а саме — стадії проведення конкурсу.

73. Гр-н М. вважає, що оскаржуване рішення про оголошення конкурсу не позбавило гр-ку К. права звернутися до Комісії із заявою про участь в оголошеному конкурсі.

74. Водночас гр-н М., виходячи з міркувань, аналогічних тим, що вказані в апеляційній скарзі гр-на О., вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що гр-ка К. є особою, яка мала право на участь у конкурсі, оголошеному рішенням від 2 липня 2019 року.

75. Гр-н М. зауважує, що, скасувавши рішення ВККС про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів, суд першої інстанції жодних прав позивачки не відновив, оскільки цим рішенням позивачка не могла в силу закону бути позбавленою права взяти участь у конкурсі, натомість суд першої інстанції зупинив розгляд неоскаржених 467 рекомендацій переможців конкурсу, що призвело до порушення прав цих осіб. Погодившись із доводами позивачки про те, що право на доступ до професії є частиною приватного життя та захищається статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (Конвенція), суд першої інстанції своїм рішенням створив обмеження на доступ до професії судді для 467 осіб, навіть не залучивши більшість із них до участі у справі.

4. Апеляційна скарга гр-на В.

76. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року гр-н В. зазначає про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що гр-ка К. є особою, яка мала право на участь у конкурсі, оголошеному рішенням ВККС від 2 липня 2019 року, та відповідно про наявність порушених цим рішенням прав позивачки, оскільки остання хоч і виявила намір бути переведеною до іншого суду, проте не має результату кваліфікаційного іспиту, що унеможливлює її участь у конкурсі.

77. Гр-н В. зауважує, що Законом № 1402-VIII не передбачено формування саме спільного рейтингу кандидатів на посаду судді і суддів після проходження ними відповідних процедур складання кваліфікаційного іспиту. Такі рейтинги повинні затверджуватись ВККС окремо для кожної категорії учасників конкурсу.

78. Також гр-н В. звертає увагу на те, що Закон № 1402-VIII не містить заборони стосовно проведення окремого конкурсу щодо кожної з категорій конкурсантів (кандидатів на посаду судді і суддів), особливо в контексті повноважень ВККС щодо затвердження їх окремих рейтингів.

79. Гр-н В. вважає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції з огляду на ту обставину, що право позивачки не було порушене оскаржуваним рішенням ВККС, вийшов за межі позовних вимог та захистив права необмеженого кола осіб, які мають «уявне» та жодним чином не формалізоване право. Таке рішення суду не є конкретизованим, оскільки поширює свою дію на всіх суддів, права яких не є порушеними.

80. Також, на переконання гр-на В., висновок суду першої інстанції про те, що ВККС необґрунтовано зменшила кількість вакансій, чим порушила право кандидатів на посаду судді і суддів зайняти вакантні місця, не відповідає обставинам справи та є суперечливим.

81. Окремо гр-н В. наголошує й на тому, що ВККС при прийнятті рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів мала легітимну мету та не допустила дискримінаційного ставлення у спірних правовідносинах до жодного із суб’єктів цих відносин, як на тому наполягала позивачка та дійшов висновку суд першої інстанції.

5. Апеляційна скарга
гр-ки Д.

82. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року
гр-ка Д. зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції допустив порушення статті 49 КАС України, оскільки вирішив питання про права, інтереси та обов’язки осіб, які не брали участі в розгляді справи.

83. Гр-ка Д., виходячи з обґрунтувань, аналогічних тим, які зазначені в апеляційних скаргах гр-на О. та
гр-на М., вважає, що у позивачки не було жодних законних підстав для участі в конкурсі з метою переведення, і внаслідок цього її права оскаржуваним рішенням ВККС порушені не були.

Позивачка не є та не могла бути суб’єктом спірних відносин щодо проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів, оскільки не відповідала вимогам частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII.

84. На думку гр-ки Д., відсутність порушеного права є безумовною підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

85. Гр-ка Д. звертає увагу на те, що суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення слід було аналізувати частину 8 статті 79 Закону № 1402-VIII у системному взаємозв’язку з іншими нормами цього Закону (статті 52, 70, 85) та Положення про проведення конкурсу.

86. Окремо гр-ка Д. наголошує на тому, що оскаржуване рішення ВККС не є дискримінаційним, оскільки виключні обставини, які мали місце у судовій системі, а саме неможливість здійснення правосуддя окремими судами через відсутність у них жодного діючого судді, а також критична ситуація в інших судах через брак суддів, вимагала від ВККС як органу, на який законом покладено формування суддівського корпусу, прийняття невідкладного рішення про оголошення конкурсу.

Оскільки оголошення конкурсу для суддів було покликане забезпечити їхнє право на переведення, однак не вирішувало проблему дефіциту суддівських кадрів, ВККС і було прийняте рішення від 2 липня 2019 року № 108/зп-19 про оголошення конкурсу на 505 вакантних посад для кандидатів, які перебували в резерві.

Водночас з метою забезпечення законодавчо встановленого права на переведення тих суддів, які відповідали визначеним законом вимогам та виявили намір бути переведеними на вакантні посади в інші суди, ВККС, було оголошено конкурс рішенням від 1 серпня 2019 року та забезпечено для суддів 220 вакантних посад.

6. Апеляційна скарга гр-ки Л. та ще 25 осіб

87. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року скаржники зазначають, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення залишив поза увагою аргумент про те, що судді та кандидати на посаду судді зовсім не перебувають в аналогічних ситуаціях, а тому однакове ставлення до вказаних категорій осіб призвело б до непрямої дискримінації кандидатів на посаду судді.

88. Зокрема, скаржники зауважують, що при однаковій методології оцінювання різниця між прохідним бар’єром під час складання кваліфікаційного іспиту суддями та кандидатами на посаду судді є разючою — 25 % (не на користь кандидатів на посаду судді). Така відмінність у визначенні переможців ставить кандидатів у невигідне становище.

89. Скаржники вважають, що за описаних обставин буквальне тлумачення та застосування частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII без з’ясування суті правовідносин та становища їх учасників призвело до так званої легальної дискримінації кандидатів на посаду судді.

90. На переконання скаржників, для встановлення дискримінації суд мав провести аналіз справи відповідно до підходу, який застосовується у контексті статті 14 Конвенції.

91. Скаржники наголошують, що суд першої інстанції, роблячи висновок про те, що ВККС в оголошенні про конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів зобов’язана була зазначити найменування усіх судів, у яких є вакантні посади суддів, та кількість таких посад, застосував довільне тлумачення частини 6 статті 79 Закону № 1402-VIII, внаслідок чого допустив неправильне застосування вказаної норми.

При цьому на вказані обставини позивачка в позові не посилалася.

92. Скаржники також звертають увагу на те, що суд першої інстанції не надав оцінки тій обставині, що у
гр-ки К. не було правових підстав для участі в конкурсі з метою переведення.

93. Виходячи з обґрунтувань, аналогічних тим, які зазначені в апеляційних скаргах гр-на О, гр-на М. та
гр-ки Д., скаржники вважають, що гр-ка К. не є суб’єктом оскарження конкурсу від 2 липня 2019 року, оскільки її права не були порушені.

7. Апеляційна скарга гр-ки Б. та ще 185 осіб

94. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року скаржники зауважують, що, скасувавши рішення ВККС від 2 липня 2019 року № 108/зп-19, ВС фактично визнав незаконним конкурс, проведений на підставі цього рішення, чим вирішив питання про права, свободи та інтереси осіб, які брали участь у цьому конкурсі.

95. На переконання скаржників, погодившись із доводами позивачки про те, що право на доступ до професії є частиною приватного життя та захищається статтею 8 Конвенції, суд першої інстанції створив обмеження у доступі до професії судді для 467 осіб, навіть не залучивши більшості із них до участі у справі.

96. Скаржники вважають, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи, зокрема, на момент оголошення конкурсу від 2 липня 2019 року пов­новаження гр-ки К. як судді були припинені, у зв’язку із чим вона не набула права на участь у конкурсі, оголошеному рішенням ВККС від 2 липня 2019 року.

97. При цьому скаржники вважають, що оскільки процедури відбору кандидатів на участь у конкурсі для суддів та кандидатів на посаду судді складаються з різних етапів та мають різні методики оцінювання, немає підстав вважати рівними ті умови, в яких перебували судді, що бажали зайняти посаду в іншому суді, та кандидати, зараховані до резерву на заміщення вакантних посад суддів, які взяли участь у конкурсі, оголошеному 2 липня 2019 року.

8. Апеляційна скарга гр-ки Ш.

98. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року гр-ка Ш. зазначає про помилковість вис­новку суду першої інстанції щодо необхідності проведення єдиного конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів як для кандидатів на посаду судді в межах добору, так і суддів, які мають намір бути переведеними з одного місцевого суду до іншого.

99. Зокрема, гр-ка Ш. наголошує, що частина 8 статті 79 Закону № 1402-VIII з лінгвістичної точки зору не містить вербальних маркерів, які вказують на необхідність проведення єдиного конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів як для кандидатів на посаду судді в межах добору, так і суддів, які мають намір бути переведеними з одного місцевого суду до іншого. Вказана норма хоча й не виключає можливості проведення такого конкурсу, однак не містить імперативного припису щодо єдиної можливої процедури проведення такого конкурсу.

100. Водночас гр-ка Ш. вважає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності ознак дискримінації в умовах проведення конкурсу, оголошеного ВККС 2 липня 2019 року, є безпідставними.

9. Апеляційна скарга гр-ки Н.

101. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року гр-ка Н. зазначає про помилковість виснов­ків суду першої інстанції щодо необхідності проведення єдиного конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів як для кандидатів на посаду судді в межах добору, так і суддів, які мають намір бути переведеними з одного місцевого суду до іншого.

10. Апеляційна скарга гр-ки Ж.

102. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року р-ка Ж., виходячи з обґрунтувань, аналогічних тим, які зазначені в апеляційних скаргах гр-на О., гр-на М. та гр-ки Д., вважає, що у позивачки не було жодних законних підстав для участі у конкурсі з метою переведення і внаслідок цього її права оскаржуваним рішенням ВККС порушені не були.

103. гр-ка Ж. також вважає, що кваліфікаційний іспит, складений суддями в межах первинного кваліфікаційного оцінювання, не є тотожним кваліфікаційному іспиту, складеному суддями в межах кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на зайняття (переведення) вакантної посади судді, і не є підставою для участі в конкурсі на переведення.

104. Також гр-ка Ж. зауважує про те, що зміст частини 6 статті 79 Закону № 1402-VIII свідчить про те, що законодавець не передбачив і не встановив як імперативну вимогу для ВККС в оголошенні про конкурс на зайняття вакантних посад суддів обов’язок зазначити найменування усіх судів, де є вакантні посади суддів.

11. Апеляційна скарга ВККС

105. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року ВККС наголосила, що при оголошенні та проведенні спірного конкурсу дотрималась принципу верховенства права, який відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України визначається і діє в Україні.

106. ВККС зауважує, що оскільки повноваження судді гр-ки К. припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який її було призначено, вона не може порушувати питання про переведення її з одного суду до іншого, а має лише право бути призначеною на посаду судді в порядку, визначеному законом.

Неможливість здійснення процедури переведення з одного суду до іншого судді, повноваження якого припинені, підтверджується також положеннями пункту 21.7 глави 21 «Переведення суддів» Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 із наступними змінами, згідно з якими «якщо на час розгляду ВРП рекомендації ВККС суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, доповідач ухвалою залишає рекомендацію про переведення без розгляду».

107. У зв’язку із зазначеним ВККС вважає, що тверд­ження позивачки про порушення її права на участь у конкурсі з метою переведення є безпідставними.

108. ВККС звертає увагу, що проведення загального (єдиного) конкурсу для різних категорій конкурсантів, зокрема кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого суду, призведе по різних критеріях до непрямої дискримінації як суддів, так і кандидатів на посаду судді.

109. ВККС вважає, що оголошення Комісією окремих конкурсів для різних категорій конкурсантів, зок­рема ухвалення Комісією 2 липня 2019 року рішення № 108/зп-19, яким оголошено конкурс на зайняття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах для осіб, які перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів, відповідає конституційним положенням та нормам Закону № 1402-VIII, є об’єктивно виправданим, обґрунтованим та справедливим рішенням органу, який у межах своїх повноважень наділений адміністративним розсудом щодо ухвалення таких рішень.

Ухвалення рішення про оголошення конкурсу на зай­няття 505 вакантних посад суддів у місцевих загальних судах для осіб, які перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів, повністю узгоджується зі статтею 70 Закону № 1402-VIII, яка врегульовує відповідну процедуру порядку добору та призначення на посаду судді й запобігає непрямій дискримінації як кандидатів на посаду судді, так і суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду.

110. Також ВККС наголошує, що суд першої інстанції поза межами своїх повноважень втрутився в адміністративний розсуд Комісії щодо проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів і звужено розтлумачив частину 6 статті 79 Закону № 1402-VIII. Суд з власної ініціативи в день проведення судового засідання у цій справі (9 жовтня 2019 року) витребував у Комісії відомості щодо кількості готових до заміщення вакантних посад суддів у судах станом на 2 липня 2019 року, і, суб’єктивно оцінивши надану ВККС інформацію, використав її як підставу для задоволення позову.

111. Водночас частина 6 статті 79 Закону № 1402-VIII не містить імперативного припису проводити конкурс на зайняття вакантних посад суддів на всі вакантні посади суддів у всіх місцевих судах, де вони обліковуються.

112. Крім того, ВККС наголосила, що, зважаючи на законні очікування позивачки на участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді місцевого суду шляхом переведення, суд не врахував законного очікування кандидатів на посаду судді, рекомендованих Вищій раді правосуддя щодо призначення на посаду судді за результатами проведення конкурсу, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте ними право не буде скасоване, звужене.

Позиція гр-ки К. щодо апеляційних скарг

113. У відзивах на апеляційні скарги гр-ка К. зазначає, що рішення ВККС від 2 липня 2019 року № 108/зп-19 є індивідуальним актом у розумінні пункту 19 статті 4 КАС України та стосується прав обмеженого в акті кола осіб, який прийнято з порушенням принципів верховенства права, законності, пропорційності, рівності та недискримінації, що нівелює саму сутність цього акта та можливість реалізації прав потенційних адресатів, чітко встановлених Законом № 1402-VIII, для яких відповідний акт повинен створити права та/чи обов’язки, проте незаконно їх обмежив у цьому.

114. Гр-ка К. вважає, що вказане рішення державного органу суддівського врядування є незаконним індивідуальним актом, прийнятим не на підставі, не у ме­жах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом № 1402-VIII (не відповідає правовому акту вищої юридичної сили), і порушує право позивачки на переведення, у зв’язку із чим вона має право на його оскарження.

115. При цьому позивачка зауважує, що національне законодавство не містить положень, згідно з якими судді, які не обіймають посади безстроково або строк повноважень яких закінчився, у тому числі які не підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді за результатами кваліфікаційного оцінювання в межах відповідного конкурсу або відповідно до пункту 21 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, але є громадянами України, призначені суддями і займають штатну суддівську посаду в одному із судів України, не є суддями у розумінні статті 52 Закону № 1402-VIII і, відповідно, позбавляються прав, передбачених статтями 79, 82 цього Закону.

Закон № 1402-VIII гарантує рівні можливості для всіх кандидатів, у тому числі й для суддів, які згідно із частиною 4 статті 77 цього Закону виявили намір узяти участь у доборі з метою обрання суддею безстроково та пройти кваліфікаційне оцінювання, однак з незалежних від них обставин не завершили його.

Гр-ка К. зазначає, що оскаржуване рішення відповідача порушує встановлений статтею 24 Конституції України принцип рівності і не узгоджується зі статтею 52, частинами 1–5 та 8 статті 79, статтею 82, частиною 1 статті 92 та статтею 93 Закону № 1402-VIII. Такі умови не можуть бути виправдані ВККС легітимною метою, оскільки цим рішенням установлюються відмінні умови щодо участі осіб з однаковим юридичним статусом, захищеним Законом № 1402-VIII та Конституцією України.

Окремо гр-ка К. наголошує на тому, що системно застосований судом першої інстанції лінгвістично-логічний аналіз частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII при ухваленні оскаржуваного рішення свідчить про те, що суд вивчив різні норми, що стосуються правовідносин, у тому числі через призму загальних принципів («системно»), зрозумів значення слів («лінгвістичний аналіз»), зв’язав усе у логічній послідовності («логічний аналіз») і зробив висновок.

116. Також гр-ка К. наголошує на тому, що, пропонуючи в апеляційних скаргах проведення окремого конкурсу для суддів, які мають намір бути переведеними з одного місцевого суду до іншого, та кандидатів на посаду судді, скаржники фактично погодилися з висновками Касаційного адміністративного суду у складі ВС про те, що частина 6 статті 79 Закону № 1402-VIII містить імперативну норму, згідно з якою ВККС в оголошенні конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів зобов’язана була зазначити найменування всіх судів, у яких є вакантні посади суддів, та кількість таких посад.

117. Водночас відповідач в оголошенні про проведення конкурсу від 2 липня 2019 року зазначив найменування не всіх судів, у яких є готові до заміщення вакантні посади суддів, та не вказав їхню кількість, а лише частину на свій розсуд.

118. Стосовно доводів скаржників про те, що проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів на підставі одного рейтингу для кандидатів на посаду судді та суддів, які мають намір бути переведеними з одного місцевого суду до іншого, є неможливим через різні умови включення їх до рейтингу за результатами складених іспитів, гр-ка К. зазначає, що проблема уніфікації процедури кваліфікаційних іспитів і конкурсу між різними категоріями кандидатів є основним завданням для відповідача, але ніяк не для позивачки та третіх осіб у справі.

При цьому доводи скаржників щодо відмінності (дискримінаційності) умов складення кваліфікаційних іспитів для кандидатів на посаду судді та суддів, які мають намір бути переведеними з одного місцевого суду до іншого, на переконання гр-ки К., не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються позовних вимог у цій справі.

119. Недоречними гр-ка К. також вважає посилання скаржників на те, що через цей позов ВРП відклала питання розгляду рекомендацій, наданих 467 особам до ухвалення судового рішення у цій справі, і що це позбавляє їх доступу до професії судді, оскільки рекомендації ВККС не є безумовною підставою для прийняття ВРП рішення про внесення подання про призначення суддею відповідного кандидата на посаду судді. ВРП ухвалює рішення на власний розсуд.

120. Посилання в апеляційних скаргах гр-на М., гр-на В., гр-ки Д., гр-на У. та ще 185 осіб на порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення частини 2 статті 49 КАС України позивачка вважає недоречними, оскільки інформація про оскарження рішення ВККС від 2 липня 2019 року № 108/зп-19 була масово поширена у ЗМІ, у тому числі й на офіційному вебсайті ВРП, у зв’язку із чим всі заінтересовані особи повинні були бути обізнаними про розгляд цієї справи і звернутися до суду з відповідним клопотанням про вступ у справу як третіх осіб.

ПОЗИЦIЯ Великої Палати ВС

<…>

159. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в апеляційних скаргах й у відзивах на неї, Велика Палата ВС виходить із таких міркувань.

Щодо повноважень представника ВККС

160. Апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі подали 220 осіб. Серед них відповідач у справі — ВККС, яка звернулась до Великої Палати ВС 15 листопада 2019 року.

161. У судовому засіданні позивачка висловила сумнів щодо повноважень представника відповідача, який подав апеляційну скаргу, обґрунтовуючи такий сумнів тим, що з 7 листопада 2019 року ВККС не працює як колегіальний орган на підставі Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».

162. При цьому Велика Палата ВС зауважує, що пов­новаження представника ВККС на звернення з апеляційною скаргою на рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року були перевірені при відкритті апеляційного провадження за зазначеною вище скаргою.

163. Так, зокрема, представником ВККС  до апеляційної скарги було долучено копію довіреності від 22 січня 2019 року № *, якою її уповноважено до 31 грудня 2019 року представляти в судах України інтереси ВККС.

164. За практикою Великої Палати ВС, апеляційні скарги ВККС, подані її представниками на підставі довіреностей, які діяли до 31 грудня 2019 року, до зазначеної дати, вважалися такими, що подані належними особами. До 1 січня 2020 року розгляд справ проводився за участю таких представників ВККС.

Застосування принципів верховенства права, законності, належного врядування та недискримінації у цій справі

165. Вирішуючи цю справу, суд першої інстанції дійшов висновку, що надані частиною 4 статті 79 Закону № 1402-VIII повноваження ВККС визначати на власний розсуд умови проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді не можуть звужувати встановлені законодавством гарантії на рівний доступ до конкурсу вказаних осіб. Умови проведення конкурсу повин­ні бути визначенні ВККС з урахуванням вимог Закону № 1402-VIII щодо його проведення, тобто на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законом України (принципу законності).

166. Велика Палата ВС підкреслює, що принцип законності є важливою складовою принципу верховенства права.

167. Спір у цій справі виник з приводу забезпечення рівного доступу до конкурсу на посади суддів місцевих судів та розуміння частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII, а саме — частини речення такого змісту: «ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду «…».

168. Для розуміння цього положення суд першої інстанції скористався системним «лігвістично-логічним» аналізом частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII та тлумачив відповідні положення статті такими, що передбачають необхідність проведення єдиного конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду як для кандидатів на посаду судді в межах добору, так і суддів, які мають намір бути переведеними з одного місцевого суду до іншого.

169. Проте перед судом апеляційної інстанції скаржники поставили основне питання — чи може забезпечити таке тлумачення закону рівний доступ до конкурсу вказаних осіб?

170. У цій справі буквальне тлумачення частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII, яке надав цій нормі суд першої інстанції, призвело б до ситуації, коли внаслідок реалізації прав певної групи осіб порушувались би права інших осіб. Передбачення можливих негативних наслідків при прийнятті рішення покладається на суб’єкта владних повноважень відповідно до принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України».

171. У спірних правовідносинах, що виникли у цій справі, судді та кандидати на посаду судді, які перебували у резерві, з самого початку перебували у різних умовах складання кваліфікаційного іспиту та з різницею між прохідним бар’єром у 25 % (не на користь тих кандидатів, які перебували у резерві).

Ураховуючи положення частини 13 статті 79 Закону № 1402-VIII, які передбачають певні переваги суддів у визначенні переможців за рейтингом, складання єдиного рейтингу ставило б кандидатів на посаду судді, які перебували у резерві з 2012, 2013, 2017 років, у завідомо невигідне становище.

172. Єдино можливе розуміння законодавчого положення «ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевого суду на основі рейтингу кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду «…» означає, що умови добору та оцінювання мають бути ідентичними (рівними) для всіх учасників (кандидатів та суддів) для справедливого визначення переможців на основі єдиного рейтингу.

173. Тобто проводити конкурс, в якому брали б участь одночасно як кандидати на посаду судді, так і судді, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, можна лише за умови недопущення дискримінації будь-кого з учасників.

174. Як зазначалось раніше, відповідно до частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII кандидати беруть участь у конкурсі на підставі результатів кваліфікаційного іспиту, судді — на підставі результатів іспиту, складеного в межах кваліфікаційного оцінювання.

175. При цьому відповідно до вимог пункту 13 розділу ІV Положення № 211/зп-18 мінімальний бал для складення першого етапу іспиту (тестування) для кандидата на посаду судді становить 75 % максимально можливого бала за складення цього етапу кваліфікаційного іспиту, у той час як для суддів під час кваліфікаційного оцінювання мінімально можливий бал становив 50 % від максимального.

176. Також відрізнялися й умови складання кваліфікаційних іспитів, а саме:

— складення практичного завдання письмово від руки без можливості редагування та доповнення вже написаного тексту — для кандидатів, та складення практичного завдання за допомогою комп’ютерної техніки — для суддів;

— можливість використовувати під час виконання практичного завдання лише власноруч принесену друковану літературу офіційних видань (кодекси, закони, пленуми ВС та вищих спеціалізованих судів та рішення ЄСПЛ), натомість під час виконання практичних зав­дань суддям було забезпечено доступ до електронних правових баз даних, що значно спрощувало пошук необхідної інформації, заощаджувало час та полегшувало виконання завдання;

— можливість обрати спеціалізацію (цивільну чи кримінальну) для виконання практичного завдання — для суддів, на відміну від кандидатів, які всі без винятку виконували практичне завдання з кримінальної спеціалізації з елементом цивільного позову;

— необізнаність кандидатів зі спеціалізацією, за якою виконуватиметься практичне завдання, до початку його виконання (цивільна чи кримінальна спеціалізація).

177. Разом із тим на суддів покладалися додаткові вимоги та обов’язки у зв’язку з проведенням стосовно них кваліфікаційного оцінювання (обов’язок доведення своєї доброчесності під час здійснення професійної діяльності, відповідності способу життя рівню доходів, обов’язкове проходження тестування морально-психологічних якостей та співбесіди з психологом), у той час як для кандидатів або для більшості кандидатів, які взяли участь у конкурсі, оголошеному 2 липня 2018 року, такі вимоги та обов’язки встановлені не були.

178. Задля належного формування суддівського корпусу ВККС користується широким рівнем дискреції. Велика Палата ВС вважає, що спосіб, у який ВККС вирішила забезпечити недискримінаційний підхід до проведення конкурсів, а саме шляхом проведення окремих конкурсів серед кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду запобігає дискримінації учасників.

Проведення такого конкурсу, який відбувається за участю одночасно як кандидатів на посаду судді, так і суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, є можливим за умови, якщо будуть забезпечені заходи нівелювання між прохідними бар’єрами, максимально можливими кількостями балів та іншими відомостями, що характеризують кваліфікаційні іспити та кваліфікаційні оцінювання. Водночас Велика Палата ВС вважає, що і спосіб проведення двох окремих конкурсів, обраний ВККС, вирішує завдання належного формування суддівського корпусу.

179. Добір кандидатів та кваліфікаційне оцінювання суддів, які виявили намір перевестись до іншого суду, проводились на різних умовах, уніфікувати які після закінчення добору та оцінювання є об’єктивно неможливим. Така ситуація законодавцем не була передбачена та, відповідно, не врегульована частиною 8 статті 79 Закону № 1402-VIII.

180. Велика Палата ВС погоджується з аргументами скаржників, що за умови складання єдиного рейтингу кандидатів на посаду судді і суддів, які претендують на переведення, визначення переможців було б завідомо несправедливим та не призвело б до вирівнювання у реалізації прав учасників конкурсу.

181. У контексті цієї справи під непрямою дискримінацією слід розуміти рішення, правові норми або критерії оцінки, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками.

182. Суд погоджується з доводами скаржників у цій справі, що буквальне застосування частини 8 статті 79 Закону № 1402-VIII та складання єдиного рейтингу для кандидатів на посаду судді і суддів, які претендують на переведення на підставі пункту 6.6 розділу VI Положення про проведення конкурсу, призвело б до непрямої дискримінації кандидатів, які перебували у резерві на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

183. Суд звертає увагу, що дискреція ВККС у пошуку легітимного виходу з ситуації, яка не врегульована законодавством, не може бути необмеженою. При прий­нятті відповідних рішень ВККС мала враховувати першочергові потреби судової системи та наявний суспільний інтерес у доступі до правосуддя та розгляді судами справ у розумні строки. Отже, ВККС мала діяти прозоро і у якомога послідовніший спосіб.

184. Велика Палата ВС враховує, що за результатами засідання Комунікаційного комітету системи правосуддя було враховано нагальні потреби судової системи та 10 червня 2019 року зроблено спільну відкриту заяву голів ВС, ВРП, ВККС, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України, ректора Національної школи суддів України (Спільна заява), в якій рекомендовано, зокрема, ВККС у стислі строки (1–2 місяці) оголосити і провести конкурси на зай­няття вакантних посад у місцевих (окружних) судах для кандидатів на посади суддів, що пройшли ­спеціальну підготовку в НШСУ, а також у судах з кадровим дефіцитом 50 % і більше; розглянути можливість прискорення проведення кваліфікаційного оцінювання.
За потреби внести зміни до Положення № 143/32-16.
У пріоритетному порядку провести кваліфікаційне оцінювання суддів, у яких закінчився п’ятирічний термін повноважень.

185. Основною метою оголошення конкурсу для суддів була реалізація їх права на переведення, проте, такий конкурс та його результати не вирішували проб­лему дефіциту суддівських кадрів. Отже, ВККС було прийняте рішення від 2 липня 2019 року № 108/зп-19 про оголошення конкурсу на 505 вакантних посад для кандидатів, які перебували в резерві.

186. Велика Палата ВС звертає увагу, що частина 6 статті 79 Закону № 1402-VIII не містить імперативного припису проводити конкурс на зайняття вакантних посад суддів на всі вакантні посади суддів у всіх місцевих судах, де вони обліковуються.

187. Водночас з метою забезпечення законодавчо встановленого права на переведення тих суддів, які відповідали визначеним законом вимогам та виявили намір бути переведеними на вакантні посади в інших судах, ніж ті, в яких вони здійснюють правосуддя, рішенням ВККС від 1 серпня 2019 року було оголошено конкурс та забезпечено для суддів 220 вакантних посад. До того ж у рішенні ВККС від 2 липня 2019 року містилось роз’яснення такого змісту:

«Зазначаємо, що питання заміщення інших вакантних посад суддів буде вирішене шляхом:

1) переведення суддів із судів, які не здійснюють правосуддя;

2) проведення конкурсу серед суддів, кандидатів на посаду судді, які впродовж липня-серпня 2019 року успішно складуть кваліфікаційний іспит або мають право на особливу участь у конкурсі (пункт 13 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя»)».

188. Тож під час прийняття рішення про оголошення конкурсу від 2 липня 2019 року № 108/зп-19 за відсутності чіткого законодавчого регулювання ВККС переслідувала легітимну мету першочергового запов­нення вакансій у судах із значним кадровим дефіцитом.

Такі дії та рішення були послідовними, з урахуванням принципів верховенства права, належного врядування, недискримінації, та не можуть вважатись свавільними.

Щодо права позивачки брати участь у конкурсі на зай­няття вакантних посад у місцевих (окружних) судах

189. Під час судового засідання позивачка підтвердила, що звернулась до суду з метою захисту права на доступ до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад у місцевих (окружних) судах шляхом переведення.

190. Способом захисту свого права на доступ до участі у конкурсі позивачка обрала оскарження рішення ВККС від 2 липня 2019 року про його оголошення.

191. Під час розгляду справи встановлено, що позивачка зверталась до ВККС із заявою про участь у оголошеному конкурсі, проте їй було відмовлено. Обґрунтовує обраний спосіб захисту незгодою із умовами оголошеного конкурсу та вважає їх дискримінаційними по відношенню до себе.

192. Суд звертає увагу, що метою судового захисту прав, свобод або інтересів особи є їх повне відновлення, а у разі якщо таке відновлення неможливе — встановлення компенсації за порушення.

193. Аналогічного підходу дотримується ЄСПЛ. Прецедентне право ЄСПЛ вказує на те, що якщо характер порушення дозволяє restitutio in integrum, то держава-відповідач має здійснити його. Однак, якщо не представляється можливим відновити становище, Суд, як підтверджує його усталена практика, накладав альтернативну вимогу на Договірні держави — сплачувати постраждалій особі компенсацію.

194. Перед тим як відповісти на питання, чи може скасування оскаржуваного позивачкою рішення ВККС від 2 липня 2019 року відновити право позивачки на дос­туп до участі у конкурсі, необхідно відповісти на запитання, чи набула позивачка таке право?

195. На думку Великої Палати ВС, право на доступ до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад у місцевих (окружних) судах за законом виникає тільки за результатами кваліфікаційних іспитів у межах процедури добору суддів (для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резерву) та кваліфікаційних іспитів у ме­жах процедури кваліфікаційного оцінювання (для суддів, які подали заяви про участь у конкурсі).

196. Отже, складання кваліфікаційних іспитів є необхідною передумовою для виникнення права на дос­туп до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад у місцевих (окружних) судах.

197. Як з’ясовано судом під час розгляду справи, позивачка, будучи суддею, строк повноважень якої закінчився у 2017 році (у межах п’ятирічного строку), кваліфікаційних іспитів не складала. Під час розгляду справи вона пояснила суду, що кілька разів зверталась до ВККС із заявою про призначення кваліфікаційного оцінювання, однак, починаючи з 2016 року, відповідачем таке рішення стосовно неї не приймалось.

198. Велика Палата ВС підкреслює, що основою легітимних очікувань може бути тільки безумовне право, яке має чітко визначену законну підставу.

199. Оскільки позивачка не складала кваліфікаційних іспитів у межах процедури кваліфікаційного оцінювання, вона не набула права на доступ до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад у місцевих (окружних) судах шляхом переведення.

200. Проведення процедури кваліфікаційного оцінювання як передумови проведення конкурсу на зай­няття вакантних посад у місцевих (окружних) судах шляхом переведення знаходиться в межах повноважень ВККС.

201. Інших вимог, ніж скасування рішення ВККС про оголошення конкурсу від 2 липня 2019 року
№ 108/зп-19, позивачка не заявляла. Велика Палата ВС вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту призведе до неспівмірності та непропорційності захисту права на доступ до професії позивачки. У правовідносинах, що склалися між гр-кою К. та відповідачем, можна констатувати лише право позивачки на проходження процедури кваліфікаційного оцінювання як передумови участі у конкурсі.

202. Велика Палата ВС підкреслює, що право на доступ до професії є частиною приватного життя та захищається статтею 8 Конвенції, проте це право переможців конкурсу було поставлене у залежність від оскарження оголошення конкурсу, особою, яка не мала права брати участь у ньому.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

203. Оцінюючи встановлені під час вирішення спору обставини, Велика Палата ВС вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 2 липня 2019 року № 108/зп-19 про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

204. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове
рішення.

205. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1 і 4 частини 1 статті 317 КАС України).

206. Оскільки суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, Велика Палата ВС вважає за необхідне апеляційні скарги скаржників задовольнити: рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити гр-ці К. у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 317, 322, 325 КАС України, Велика Палата ВС постановила:

1. Апеляційні скарги гр-на Р., гр-на О., гр-на М.,
гр-на В., гр-ки Д., гр-ки Л., гр-ки Б., гр-на С., гр-ки Ш., гр-ки Н., гр-ки Ж. та інших, ВККС — задовольнити.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 9 жовтня 2019 року скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити гр-ці К. у задоволенні позовних вимог до ВККС, треті особи: гр-ка Л., гр-н Г. та інші, про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 2 липня 2019 року № 108/зп-19 про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних
судів.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прий­няття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року. Справа № 9901/378/19. Головуючий — Князєв В.С. Суддя-доповідач — Анцупова Т.О. Судді — Антонюк Н.О., Бакуліна С.В., Британчук В.В., Гриців М.І., Гудима Д.А., Єленіна Ж.М., Золотніков О.С., Лобойко Л.М., Лященко Н.П., Прокопенко О.Б., Пророк В.В., Рогач Л.І., Ткачук О.С., Уркевич В.Ю., Яновська О.Г.)