Верховна вада — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Верховна вада

Услід за визнанням неконституційними окремих положень судової реформи 2016 року щодо Верховного Суду КСУ знайшов недоліки й у змінах 2019 року, що стосувалися цього ж органу

Визнати такими, що не відповідають Конституції України, частину 1 статті 37, частину 1 статті 94, пункт 3 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Закон про судо­устрій); частину 3 статті 24, статтю 281, частину 8 статті 31, частину 1 статті 42, частину 3 статті 47, частину 4 статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (Закон про ВРП) у редакціях зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX; та пункти 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-IX. Такого висновку дійшов Конституційний Суд України (КСУ) у рішенні № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду.

Суддя-доповідач у справі — Петро Філюк. Окрема думка — Олександр Касмінін.

Власне, питання, яке порушував Верхов­ний Суд (ВС) у цій справі, стосувалося новацій щодо скорочення складу суду, перегляду складу Вищої ради правосуддя (ВРП) з наступним переглядом системи оцінки доброчесності суддів ВС, яких призначили за результатами конкурсу у 2017 році, та норми про формування складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС). Більше того, у пункті 3 Резолютивної частини свого рішення КСУ зауважив, що норми, визнані неконституційними, треба застосовувати у редакціях, які діяли до набуття чинності змінами за Законом № 193-IX.

Тобто, тепер спірні норми Закону про судоустрій треба читати так, що до складу ВС входять судді у кількості не більше двохсот, а не ста; ВККС формується у складі 16 (а не 12) членів, обов’язково з громадян України, які мають повну вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права не менш ніж 15 років; базовий розмір посадового окладу судді ВС становить 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, замість 55.

Що стосується положень Закону про ВРП, то відтепер фактично скасовується створення Комісії з питань доброчесності та етики і, відповідно, всі її повноваження. Зокрема, звільнити членів ВРП з посади тепер знову можна буде лише за поданням ВРП — органом (суб’єктом), який призначив відповідну особу на таку посаду. Також Комісія не зможе ініціювати дисциплінарні провадження щодо суддів. Також скасовано і норму про право членів ВРП самостійно виявляти порушення з будь-якого джерела (навіть анонімного). У цьому аспекті повертаємося до раніше встановленої процедури, коли дисциплінарне провадження може бути розпочате лише за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисцип­лінарної палати чи ВККС у випадках, визначених законом.

Скасовано можливість заочного розгляду дисциплінарної справи та обов’язок негайного надання на запит ВРП матеріалів судової справи (їх копій), пояснення від суддів чи прокурорів щодо судових справ надаються не пізніше трьох днів з дня отримання запиту.

Насамкінець повертається норма, про необхідність повідомлення судді про дату засідання Дисциплінарної палати не пізніше, ніж за сім днів до дня його проведення.

Серед норм перехідних положень Закону № 193-ІХ, які визнано неконституційними і, отже, не чинними, є положення про порядок встановлення кількості посад у кожному з касаційних судів у складі ВС, проведення ВККС нового складу відбору суддів до касаційних судів у складі ВС із числа суддів відповідних касаційних судів ВС за критеріями професійної компетентності, етики та доброчесності, порядок переведення судді касаційного суду у складі ВС, який не пройшов процедуру відбору, і повноваження Комісії з питань доброчесності та етики притягувати до відповідальності суддів ВС та перевіряти на доброчесність членів ВРП.

Зауважимо, що лише окремі положення щодо формування нового складу ВККС визнано неконституційними, отже, про одномоментне відновлення її роботи не йдеться. Проте, зважаючи на скасування відповідної норми Закону про ВРП, є питання до складу ВККС. Тому доречною видається рекомендація КСУ адресована Верховній Раді України невідкладно привести положення Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» у відповідність до цього рішення.

Зауважимо, що голова профільного Комітету Верховної Ради з правової політики Андрій Костін повідомив, що відповідні зміни до законів уже розробляються. У них планується врахувати рекомендації КСУ, викладені у цьому рішенні, а також рішенні № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року, і виправити недоліки Закону № 193-ІХ, щоб забезпечити належне функціонування судів та органів суддівського врядування і самоврядування.

У цьому контексті парламентаріям доцільно звернути увагу на мотиви, з яких КСУ визнавав відповідні норми неконституційними.

Зокрема, КСУ зазначив, що Комісія з питань доброчесності та етики фактично наділена повноваженнями щодо контролю за діяльністю членів ВРП та суддів ВС, хоча такі повноваження не мають жодної конс­титуційної основи. Більше того, саме ВРП відповідно до частини 1 статті 131 Конституції України розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Ці повноваження не можуть бути нікому передані або делеговані. Також КСУ зауважив, що орган чи установу, які утворені при конституційному органі, закон не може наділяти контрольною функцією щодо цього ж конституційного органу.

Що стосується кількісного складу ВС, то КСУ вважає, що зменшення законом кількісного складу Верховного Суду з двохсот суддів до ста без одночасної зміни його функцій треба розглядати як організаційний засіб, процедура застосування якого регулюється частиною 2 статті 125, статтею 126 Конституції України. Виходячи з положень Конституції України та Закону про ВРП, КСУ робить висновок, що Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні повноважна змінювати кількісний склад суддів Верховного Суду, у разі якщо відповідний законопроєкт внесе Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Недодержання цієї конституційної процедури не відповідає передбаченому частиною 1 статті 6 Конституції України принципу поділу державної влади, суперечить системі стримувань та противаг, що випливає з нього, і становить посягання на незалежність судової влади.

Нагадав КСУ і про гарантії незалежності суддів, визначені частиною 1 статті 126 Основного Закону. Зокрема, стаття встановлює вичерпний перелік підстав звільнення судді з посади та припинення його повноважень. Згідно з правовою позицією КСУ, в Основному Законі України встановлено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку, зокрема з підстав надання вис­новку Комісії з питань доброчесності або непроходження повторного конкурсу на зайняття посади судді.

Також КСУ відзначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права громадян на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить статті 55 Конституції України. За його позицією, реалізація принципу верховенства права та права кожного на судовий захист можливі лише за реального дотримання конституційних приписів щодо незалежності суддів, які містять юридичні гарантії, спрямовані на запобігання будь-якому впливу на суддю та судову владу.

Щодо законодавчого зменшення рівня посадового окладу судді, КСУ нагадав свої рішення, починаючи з 1999 року, якими подібні дії визнавалися неконституційними. Зокрема, про те, що: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя не­упередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід’ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та перед­умовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Додатково КСУ нагадав положення пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001), згідно з якими у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення їхньої винагороди, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до підвищення вартості життя.

У питанні щодо визнання такою, що не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України, норми, за якою до складу ВККС входять 12 членів, які призначаються ВРП за результатами конкурсу, КСУ нагадав, що за правилами частини 10 статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Для здійснення конституційних функцій добору та оцінювання суддів на підставі статті 92 Закону про судоустрій утворено ВККС, яка є державним колегіальним органом суддівського врядування та діє на постійній основі у системі правосуддя України.

Аналіз статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону про правосуддя дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, у тому числі ВРП, яка відповідно до пунктів 1, 8 частини 1 статті 131 Основного Закону України вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого.

Тож, на думку КСУ, зміна згідно із частиною 1 статті 94 Закону про правосуддя кількісного складу та суб’єктів призначення членів ВККС без запровадження відповідного перехідного періоду призвела до зупинення виконання конституційних функцій щодо добору та оцінювання суддів, неможливості здійснення ВРП її окремих конституційних повноважень, а також створила істотні перешкоди для функціонування ефективного судочинства та в окремих випадках унеможливила реалізацію права кожного на доступ до правосуддя як вимог принципу верховенства права.

Таким чином, ця норма суперечить приписам частини 1 статті 8, частини 1 статті 55, частини 1 статті 126 та частини 1 статті 131 Конституції України.

 

Ірина ГОНЧАР «Судовий вісник»

 

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA