Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, понесених збитків, але й у певному сенсі таке стягнення має спонукати суб’єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши 5 вересня 2019 року в письмовому провадженні заяву адвоката К., подану в інтересах гр–на В., про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат в адміністративній справі за позовом гр–на В. до Київської міської ради, третя особа: гр–ка О., — про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії, встановив таке.

Гр–н В. звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києві з адміністративним позовом до Київської міської ради про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії, в якому просив суд:

— визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради № * від 30 червня 2016 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр–ну В. у Солом’янському районі міста Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд»;

— стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 5120,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнане протиправним та скасоване рішення Київської міської ради № * від 30 червня 2016 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр–ну В. у Солом’янському районі міста Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». У стягненні витрат на правову допомогу — відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу Київської міської ради залишено без задоволення; апеляційну скаргу представника позивача адвоката К. — задоволено.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року в частині стягненні витрат на правову допомогу скасоване. У цій частині прийнято нову постанову, якою стягнуто з Київської міської ради на користь гр–на В. витрати на правову допомогу у розмірі 5120 (п’ять тисяч сто двадцять) грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 6 червня 2019 року касаційну скаргу Київської міської ради залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року — без змін.

4 липня 2019 року до суду надійшла заява представника позивача — адвоката К. про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат.

Зазначена заява мотивована тим, що представником позивача було підготовлено відзив на касаційну скаргу відповідача. Вартість підготовки відзиву на касаційну скаргу склала 5000 грн. Отже, позивачем були понесені додаткові судові витрати, які позивач поніс за надання йому фахової правничої допомоги адвокатом К.

На думку представника позивача, суд має врахувати зазначені обставини та винести додаткове рішення, щодо розподілу судових витрат. Для цього позивачем були надані суду належні та допустимі докази понесених судових витрат на правову (правничу) допомогу згідно з визначеними ставками гонорару адвоката К. на 2019 рік.

Враховуючи викладене, позивач просить суд винести додаткове судове рішення про вирішення питання розподілу судових витрат, пов’язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року заяву представника позивача про винесення додаткового судового рішення призначено до розгляду в порядку письмового провадження 3 вересня 2019 року, також запропоновано іншим учасникам подати до суду заперечення на заяву представника позивача про винесення додаткового судового рішення.

28 серпня 2019 року в межах строків, визначених ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року, представником відповідача подано до суду заперечення на заяву представника позивача про винесення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, в яких представник відповідача заперечує проти задоволення зазначеної заяви представника позивача. При цьому представник відповідача зазначає, що у разі, якщо суд визнає правомірними вимоги представника позивача, то звертає увагу суду на неспівмірність суми, яка заявлена у заяві про винесення додаткового судового рішення у зв’язку з тим, що відзив на касаційну скаргу складається з витягів законодавства, витягів із справ Єдиного державного реєстру судових рішень, що не являє собою наукову діяльність представника позивача.

Перевіривши доводи заяви щодо необхідності ухвалення додаткового рішення та розподілу судових витрат, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи державам–членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин сторона, що виграла справу, повинна, в принципі, отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв’язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат — фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист — вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги — види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суд України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини 2 статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належить, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із (1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), (2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), (3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, (4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов’язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов’язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Як убачається із поданої заяви про ухвалення додаткового судового рішення, представником позивача заявлені вимоги до відшкодування витрат, пов’язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката у вигляді підготовки та подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі за позовом гр–на В. до Київської міської ради, третя особа: гр–ка О., про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії.

У матеріалах справи міститься Договір про надання правової (правничої) допомоги № ** від 11 травня 2018 року, укладений між фізичною особою — підприємцем адвокатом К. та позивачем гр–ном В. Відповідно до пункту 5 зазначений договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту його розірвання, про що укладається додаткова угода.

28 березня 2019 року у межах строку, зазначеного в ухвалі Верховного Суду від 4 березня 2019 року, представником позивача подано відзив на касаційну скаргу відповідача, до якого додано примірник Договору про надання правової (правничої) допомоги № ** від 11 травня 2018 року, оригінал квитанції від 27 березня 2019 року № 25 про оплату послуг за рахунком № 1 від 22 березня 2019 року згідно з Договором про надання правової (правничої) допомоги № ** від 11 травня 2018 року у справі на суму 5000 грн, рахунок № 1 від 22 березня 2019 року згідно з Договором про надання правової (правничої) допомоги № ** від 11 травня 2018 року у справі на суму 5000 грн, Акт виконаних робіт від 27 березня 2019 року до Договору про надання правової (правничої) допомоги № ** від 11 травня 2018 року у справі на суму 5000 грн, копію ордера Серія *** № **** на надання правової допомоги адвокатом К. від 25 березня 2019 року, копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю гр–ном К., серія ***** № ******, від 26 квітня 2018 року, копію посвідчення адвоката К. № ******* від 26 квітня 2018 року, копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України від 20 червня 2018 року та ставки гонорару адвоката К. від 2 січня 2019 року.

Відповідно до Акта виконаних робіт від 27 березня 2019 року адвокатом К. було проведено аналіз судової практики, вартість робіт — 1000 грн за дві години роботи, та підготовлено відзив на касаційну скаргу відповідача у справі, вартість робіт — 4000 грн за п’ять годин роботи, разом вартість усіх послуг — 5000 грн.

Досліджуючи надані представником позивача документи, суд встановив, що Договором передбачено надання правової допомоги саме у справі № 826/841/17. Акт та рахунок обумовлює вартість юридичних послуг та порядок розрахунків за правову (правничу) допомогу у суді касаційної інстанції в адміністративному провадженні № К/9901/5157/19.

Рахунок та платіжне доручення, як первинні документи, відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-14, містять всі необхідні реквізити, в них вказано призначення платежу з посиланням на відповідний Договір та номер адміністративного провадження у суді касаційної інстанції.

Враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду касаційної інстанції матеріали доводять факт понесення позивачем витрат за складення та подання відзиву до Верховного Суду саме в адміністративній справі № 826/841/17 в касаційному провадженні № К/9901/5157/19 на загальну суму 5000 грн.

Суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що зазначений відзив на касаційну скаргу не є «науковою діяльністю» представника позивача, а складається із витягів законодавства, витягів із справ Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки таке твердження не ґрунтується на жодних положеннях закону та спростовується наявним у матеріалах справи відзиві на касаційну скаргу, який свідчить про проведену адвокатом роботу, крім того, доводи зазначеного відзиву були оцінені та враховані при постановленні судового рішення за результатами касаційного перегляду справи.

У контексті цієї справи суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, понесених збитків, але й у певному сенсі таке стягнення має спонукати суб’єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно–правових відносин.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов’язково понесені та мають розумну суму.

Висновки за результатами розгляду заяви про винесення додаткового рішення

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Враховуючи те, що наданими до суду касаційної інстанції документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі підтверджено, суд дійшов висновку про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 143, 243, 252, 355, 359 КАС України, постановив:

— заяву адвоката К., подану в інтересах гр–на В., про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат задовольнити;

— стягнути на користь гр–на В. за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради судові витрати на правничу допомогу, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у сумі 5000 (п’ять тисяч) гривень 00 копійок.

Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Додаткова постанова Верховного Суду від 5 вересня 2019 року. Справа № 826/841/17. Суддя-доповідач — Берназюк Я.О. Судді — Желєзний І.В., Саприкіна І.В.)