Розміщення виконаного цілісним заводським виробом стаціонарного заправника газом на раніше введеній в експлуатацію автомобільній заправній станції є її реконструкцією, здійснення якої в силу закону належить до будівельних робіт і потребує отримання дозволу органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, розглянувши 21 серпня 2019 року в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної архітектурно–будівельної інспекції України (ДАБІ) на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «С» до Державної архітектурно–будівельної інспекції України — про визнання протиправними та скасування рішень, встановив таке.

У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «С» звернулось до суду з позовом, в якому просило:

— визнати протиправною та скасувати постанову головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування департаменту ДАБІ в Полтавській області гр–ки П. № * від 22 листопада 2016 року про накладення штрафу в сумі 1 305 000 грн за вчинення правопорушення, передбаченого абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»;

— визнати протиправними та скасувати приписи головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування департаменту ДАБІ в Полтавській області гр–ки П. № ** та № *** від 14 листопада 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що викладені в Акті перевірки висновки є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, дії посадових осіб Департаменту ДАБІ в Полтавській області є неправомірними, а тому оскаржувані приписи та постанова про накладення штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», підлягають скасуванню.

Посилається на те, що стаціонарний автомобільний газозаправний прилад модульного типу на металевому каркасі є цілісним заводським виробом, його розміщення не має ознак будівництва, встановлюється без фундаменту, що, зокрема, підтверджено висновком судової будівельно–технічної експертизи, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для притягнення підприємства до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування департаменту ДАБІ в Полтавській області гр–ки П. від 22 листопада 2016 року № * про накладення штрафу в сумі 1 305 000 грн за вчинення правопорушення, передбаченого абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

Визнано протиправними та скасовано приписи головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування департаменту ДАБІ в Полтавській області гр–ки П. від 14 листопада 2016 року № ** та № ***.

З ухваленими судовими рішеннями не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що будівельні роботи з реконструкції АЗС № ****, замовником яких є позивач, за рахунок розташування стаціонарного заправника газу виконано без документа, що дає право на виконання таких будівельних робіт, що є порушенням пункту 3 частини 1 статті 34 та статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункту 2 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, пункту 1.1, пункту 1.6 розділу І Загальних положень ДБН А.3.1-5-2009 «Управління, організація і технологія. Організація будівельного виробництва».

Крім того, посилається на те, що відповідно до положень пункту 6.11 Технічних умов стаціонарних заправників газу ТУ У 28.1-30277055-042:2015 облаштування фундаментної плити під раму газового модуля здійснюється за наявності Актів про готовність фундаменту та про закінчення будівельних робіт спеціалізованою організацією, а газозаправні пункти у даному випадку є об’єктом підвищеної небезпеки та належить до V категорії складності, що має також бути враховано при проведенні відповідних будівельних робіт.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Заслухавши суддю–доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, у ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 листопада 2016 року посадовою особою ДАБІ України проведено позапланову перевірку ТОВ «С» з питань дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об’єкті: «Реконструкція автозаправочної станції (АЗС № ****) (S) за рахунок будівництва стаціонарного заправника газу (СЗГ) за адресою: *****».

За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 14 листопада 2016 року, яким встановлено, що замовником будівництва — ТОВ «С» — виконано роботи з реконструкції автозаправочної станції (АЗС № ***) (S) за рахунок будівництва стаціонарного заправника газу за адресою: ***** без документа, що дає право на виконання будівельних робіт.

За наслідками перевірки складено приписи від 14 листопада 2016 року № ** та № *** та винесено постанову від 22 листопада 2016 року № * про накладення штрафу у сумі 1 305 000 грн за вчинення правопорушення, передбаченого абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

Судами встановлено, що підставами для винесення відповідачем оскаржуваних приписів та постанови про накладення штрафу стало встановлення за результатами проведеної перевірки порушень, а саме: виконання позивачем робіт з реконструкції АЗК шляхом виконання будівельно–монтажних робіт з встановлення газового модуля без документа, що дає право на виконання таких будівельних робіт.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що модульний АГЗП, який є заводським виробом і виготовлений відповідно до технічних умов ТУ У 28.1-30277055-042:2015 «Стаціонарні заправники газом» та технічною документацією, що погоджена і затверджена в установленому порядку, розташований відповідно до вимог «Концепції (пропозиції) щодо розміщення газового автомобільного заправного пункту модульного типу на території автозаправочної станції, розташованої за адресою *****, з урахуванням діючих державних будівельних і санітарних норм та вимог безпеки», схваленої ПАТ «Проектний та науково–дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України» УкрНДІінжпроект не відноситься до об’єктів будівництва.

Крім того, суди виходили з того, що згідно з висновком судової будівельно–технічної експертизи від 24 березня 2017 року № ****** ТОВ «К» встановлено, що газовий автомобільний пункт модульного типу (стаціонарний заправник газом типу СЗГ-1-10-М010), заводський номер 036, виготовлений відповідно до технічних умов ТУ У 28.1-30277055-042:2015 «Стаціонарні заправники газом», розміщений на території АЗС «С» за адресою ***** — не відноситься до об’єктів будівництва, а улаштування цього модульного типу на території АЗС ТОВ «С» за вказаною вище адресою не відноситься до будівельних робіт.

Також суди виходили з пояснень експерта, який у судовому засіданні підтвердив викладені у висновку судової будівельно–технічної експертизи від 24 березня 2017 року № ****** обставини та пояснив, що контейнерні АЗС, виготовлені як цілісний заводський виріб та не відносяться до об’єктів будівництва, а тому не потребують додаткового дозволу чи погодження від Державної архітектурно–будівельної інспекції України для проведення будівельних робіт.

Верховний Суд уже розглядав подібні справи і висловлював правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Так, у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 816/1533/17 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що виконання будівельних робіт по АГЗП позивача у зазначеній справі (ТОВ «І») не є об’єктом будівництва у розумінні містобудівного законодавства, що підтверджується, серед іншого, Концепцією та листом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово–комунального господарства України від 17 січня 2017 року № 7/17-527, а тому відсутність у товариства дозвільних документів на виконання робіт на об’єкті «Будівництво газової заправки модульного типу…» не є порушенням чинного містобудівного законодавства.

Верховний Суд у складі Судової палати Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 816/1533/17, в частині щодо можливості облаштування заправника газом як цілісного заводського виробу на підставі Концепції без відповідного дозволу органу державного архітектурно–будівельного контролю.

Так, правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Статтею 7 цього Закону передбачено, що управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно–будівельного контролю здійснюється, зокрема, шляхом:

— контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об’єктів містобудування (вихідні дані), проектної документації;

— надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів.

Відповідно до статті 32 зазначеного Закону всі об’єкти будівництва поділяються на I, II, III, IV і V категорії складності.

Категорія складності об’єкта будівництва визначається відповідно до будівельних норм та державних стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об’єкта будівництва.

Віднесення об’єкта будівництва до тієї чи іншої категорії складності здійснюється проектною організацією і замовником будівництва.

Порядок віднесення об’єктів до IV і V категорій складності визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цього закону Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок віднесення об’єктів будівництва до IV і V категорія складності (постанова Кабінету Міністрів України № 557 від 27 квітня 2011 року).

Відповідно до підпункту 1 пункту 6 цього Порядку до V категорії складності відносяться об’єкти будівництва, які згідно із Законом України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» є об’єктами підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» об’єкт підвищеної небезпеки — об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Небезпечна речовина — хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров’я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров’ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним
цінностям.

У ході розгляду справи судами встановлено, що АЗС №**** ТОВ «С» за адресою ***** віднесено до V категорії складності як об’єкт підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» будівництво (реконструкція) об’єктів підвищеної небезпеки здійснюється суб’єктами господарювання відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

За правилами частин 1 та 2 статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об’єктах будівництва, що належать до IV і V категорій складності, підключення об’єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно–будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Визначення поняття будівельних робіт наведене у постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 (Порядок № 466), якою затверджено Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 466 будівельними роботами є роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту.

Крім того, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово–комунального господарства на виконання вимог статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» затверджено Порядок розроблення проектної документації на будівництво об’єктів (наказ № 45 від 16 травня 2011 року).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку реконструкція об’єктів будівництва також охоплюється поняттям будівництва.

Таким чином, у разі здійснення реконструкції раніше введеної в експлуатацію АЗС необхідно отримати дозвіл на виконання будівельних робіт органу державного архітектурно–будівельного контролю.

Відповідно до пункту 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» під реконструкцією розуміється перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об’єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко–економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його технікоекономічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Встановлення стаціонарного заправника газом (СЗГ), який призначений для технологічних операцій з приймання, зберігання та заправлення зрідженим газом призводить до зміни функціонального призначення АЗС — перехід зі статусу умовно «спеціалізованої», яка використовується для приймання, зберігання лише рідкого моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту), до багатофункціональної (багатопаливної) автозаправної станції, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту моторним паливом двох видів, рідким (бензин та/або дизельне паливо) та газоподібним (скрапленим газом).

Складові основних даних та техніко–економічних складових об’єктів виробничого призначення та лінійних об’єктів інженерно–транспортної інфраструктури міститься в ДБН А.2.2-3:2014 (Додаток Л).

Згідно з цим Додатком, техніко–економічні показники — це інформація щодо характеристики об’єкта будівництва та/або реконструкції (назва об’єкта, вид будівництва, потужність, площа, будівельний об’єм, поверховість, кількість працюючих та інші).

Отже, розміщення (встановлення) додаткового обладнання для технологічних операцій з приймання, зберігання та заправлення зрідженим газом (пропан–бутаном) транспортних засобів на діючій АЗС призведе до зміни її основних техніко–економічних показників, а саме: збільшення потужності (місткості (ємності) резервуарів та кількості автозаправок), обсягу послуг, загальної кількості працюючих тощо.

Таким чином, встановлення (розміщення) на діючу АЗС (як об’єкт підвищеної небезпеки) стаціонарного заправника газу моделі СЗГ-1-10, призначеного для технологічних операцій з приймання, зберігання та заправлення транспортних засобів зрідженим газом (пропан–бутаном) та виготовленого згідно з ТУ У 28.1-30277055-042:2015 «Заправники газом стаціонарні» призвело до зміни функціонального призначення АЗС, внаслідок чого відбулися зміни основних техніко–економічних показників, а тому відноситься до реконструкції та потребує дозволу Державної архітектурно–будівельної інспекції України.

У частині висновків судів попередніх інстанцій щодо можливості встановлення на діючу АЗС стаціонарного заправника газу на підставі розробленої Концепції по його розміщенню Суд виходить з такого.

За визначенням частини 1 статті 1 Закону України «Про будівельні норми» від 5 листопада 2009 року № 1704-VI будівельні норми — затверджений суб’єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов’язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури; державні будівельні норми — нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Як передбачено частиною 5 статті 10 Закону України «Про будівельні норми», обґрунтовані відхилення від будівельних норм, що забезпечують дотримання встановлених вимог безпеки у спосіб, не передбачений будівельними нормами, можуть бути погоджені суб’єктом нормування відповідно до встановленого ним порядку.

Порядок розгляду в Мінрегіонбуді звернень щодо відхилень від діючих державних будівельних норм затверджено наказом Мінрегіонбуду № 301 від 4 липня 2008 року (в редакції наказу від 16 вересня 2013 року № 450).

Разом із тим позивач не звертався до Мінрегіонбуду щодо облаштування СЗГ на існуючій АЗС з відхиленням від діючих ДБН і рішення про можливість такого відхилення щодо цього питання не приймалось.

Крім того, передбачена законом можливість відхилення від ДБН лише дозволяє, за умови дотримання відповідної процедури, виконувати будівельні роботи з відхиленням від тих чи інших державних будівельних норм.

Разом із тим таке відхилення не відміняє положень закону, за якими виконання будівельних робіт можливе лише за умови отримання відповідного дозволу органу державного архітектурно–будівельного контролю і не дозволяє виконання будівельних робіт без такого дозволу.

Крім того, в ході розгляду справи судами встановлено, що позивач звертався до Мінрегіонбуду листом від 5 квітня 2016 року № 88 за роз’ясненнями щодо того, чи є розміщення СЗГ будівельними роботами, чи необхідно отримувати містобудівні умови та обмеження і яка потрібна дозвільна документація ДАБІ.

Відповідь на зазначені питання Мінрегіонбуд не надало, а лише повідомило листом від 18 квітня 2016 року про можливість розроблення Концепції забезпечення пожежної безпеки з погодженням заходів щодо безпечної експлуатації об’єкта в установленому порядку.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій Секцією житлового будівництва Науково–технічної ради Мінрегіону 20 липня 2016 року схвалено розроблену ПАТ «УкрНДІінжпроект» «Концепцію розташування АГЗП модульного типу на території АЗС  за адресою *****».

Водночас із змісту протоколу засідання Секції вбачається, що таку Концепцію схвалено для подальшого погодження з відповідними уповноваженими компетентними органами. Такого погодження з органами державного архітектурно–будівельного контролю позивачем не здійснено.

Крім того, методичний посібник «Деякі особливості визначення класу наслідків (відповідальності) та категорії складності об’єктів будівництва», схвалений рішенням Науково–технічної ради від 10 грудня 2015 року № 88 та відповідно не затверджений Мінрегіоном у формі наказу, має рекомендаційний характер та не може бути підставою для порушення встановленої процедури (порядку) у разі необхідності погодження обґрунтованого відхилення від чинних державних будівельних норм, в тому числі і на основі розробленої Концепції.

Таким чином, оскільки облаштування виконаного цілісним заводським виробом СЗГ є реконструкцією, здійснення реконструкції є будівельними роботами, які потребують відповідного дозволу, а тому виконання таких робіт без дозволу органу державного архітектурно–будівельного контролю на підставі Концепції суперечить закону.

Розглядаючи дану справу, суди досліджували питання, чи є виконаний цілісним заводським виробом СЗГ об’єктом будівництва.

Разом із тим за фактичними обставинами даної справи позивача притягнули до відповідальності не за будівництво самого СЗГ, а за реконструкцію АЗС шляхом облаштування на ній СЗГ.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на те, що обов’язковою умовою реконструкції є повне або часткове зупинення експлуатації об’єкта також є безпідставним і не може свідчити про протиправність дій та рішень відповідача, оскільки за змістом пункту 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» призупинення експлуатації не є обов’язковою умовою при реконструкції, а таке зупинення лише допускається під час її проведення.

Крім того, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було призначено проведення судової будівельно–технічної експертизи, на вирішення якої, крім іншого, поставлене питання, чи є улаштування на АЗС газового автомобільного заправного пункту модульного типу будівельними роботами.

За правилами частини 2 статті 101 КАС України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Абзац 2 частини 2 цієї статті передбачає, що предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Як встановлено вище, облаштування виконаного цілісним заводським виробом СЗГ на раніше введеній в експлуатацію АЗС є її реконструкцією і такі роботи в силу закону відносяться до будівельних.

За таких обставин питання віднесення робіт з облаштування СЗГ на діючій АЗС до будівельних робіт є питанням права і в силу приписів статті 101 КАС України не може бути предметом висновку експерта.

За наслідками розгляду даної справи Верховний Суд у складі Судової палати Касаційного адміністративного суду сформував правовий висновок про те, що розміщення виконаного цілісним заводським виробом стаціонарного заправника газом на раніше введеній в експлуатацію автомобільній заправній станції є її реконструкцією, здійснення якої в силу закону відноситься до будівельних робіт і потребує отримання дозволу органу державного архітектурно–будівельного контролю.

У ході розгляду даної справи встановлено, що позивачем здійснювались роботи з реконструкції раніше введеної в експлуатацію АЗС без отримання дозволу на виконання будівельних робіт державного архітектурно–будівельного контролю, у зв’язку з чим відповідачем правомірно прийняте рішення про притягнення позивача до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності на підставі абзацу 3 пункту 5 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та приписи про усунення таких порушень.

Одночасно Суд звертає увагу на те, що питання наявності передбачених законом підстав для видачі позивачу дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції АЗС № **** (S) за рахунок розташування виконаного цілісним заводським виробом СЗГ не було предметом розгляду у цій справі, а питання отримання такого дозволу підлягає самостійному вирішенню у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або
частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, оскільки судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, постановив:

— касаційну скаргу Державної архітектурно–будівельної інспекції України — задовольнити;

— постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у цій справі скасувати;

— у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «С» відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 21 серпня 2019 року. Справа № 823/1850/16. Головуючий — Стародуб О.П. Судді — Берназюк Я.О., Шарапа В.М., Рибачук А.І., Стеценко С.Г., Тацій Л.В., Чиркін С.М., Мороз Л.Л., Коваленко Н.В., Кравчук В.М., Бучик А.Ю., Єзеров А.А., Желєзний І.В.)