Законом України «Про Вищу раду правосуддя» визначене право судді оскаржити рішення ВРП про його переведення, 
при цьому можливість оскарження рішення ВРП про відмову в продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді цим Законом не передбачена.

Велика Палата Верховного Суду розглянула 29 серпня 2019 року у порядку письмового провадження справу за позовом гр–на О. до Вищої ради правосуддя — про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою гр–на О. на ухвалу судді Касаційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у складі Верховного Суду, встановила таке.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2019 року гр–н О. звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою (позовною заявою), в якій просив:

— поновити строк на оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) від 20 листопада 2018 року № 3536/0/15-18 «Про відмову в продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області
гр–на О. до Солом’янського районного суду м. Києва для здійснення правосуддя на шість місяців у межах загального річного строку»;

— визнати протиправним та нечинним рішення ВРП від 20 листопада 2018 року № 3536/0/15-18 «Про відмову в продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області гр–на О. до Солом’янського районного суду міста Києва для здійснення правосуддя на шість місяців у межах загального річного строку»;

— зобов’язати відповідача внести до порядку денного засідання ВРП та розглянути повторно питання щодо продовження строку відрядження як тимчасового переведення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області гр–на О. до Солом’янського районного суду м. Києва для здійснення правосуддя на шість місяців у межах загального річного строку.

2. У позові гр–н О. зазначає про незаконність і протиправність оскаржуваного рішення ВРП, посилаючись на порушення відповідачем його прав, закріплених у статтях 24, 43 Конституції України.

Короткий зміст рішень судів у справі

3. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 січня 2019 року позовну заяву гр–на О. передала за належністю до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 січня 2019 року відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

5. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2019 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Позиція інших учасників справи стосовно апеляційної скарги

6. Від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу — без змін.

Рух апеляційної скарги

7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 березня 2019 року апеляційну скаргу гр–на О. на ухвалу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2019 року залишила без руху, а ухвалою від 8 квітня 2019 року відкрила апеляційне провадження та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Установлені обставини справи, оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

8. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ВРП за результатами розгляду подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) від 10 листопада 2017 року та доданих до нього матеріалів 28 листопада 2017 року прийняла рішення № 3815/0/15-17 про внесення Президентові України подання про відрядження в порядку тимчасового переведення судді Мелітопольського районного суду Запорізької області гр–на О. до Солом’янського районного суду м. Києва на строк шість місяців.

9. Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 443/2017 позивача переведено шляхом відрядження строком до шести місяців до Солом’янського районного суду м. Києва.

10. ВРП за результатами розгляду подання ВККС від 20 червня 2018 року № 21-3194/18 3 липня 2018 року прийняла рішення № 2097/0/15-18 про внесення Президентові України подання про продовження строку відрядження як тимчасового переведення до Солом’янського районного суду м. Києва на шість місяців для здійснення правосуддя судді Мелітопольського районного суду Запорізької області гр–на О. у межах загального річного строку.

11. Адміністрація Президента України листом від 22 жовтня 2018 року повернула подання ВРП із зазначенням того, що повноваження Президента України на переведення суддів закінчились 30 вересня 2018 року із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

12. ВРП 20 листопада 2018 року прийняла рішення № 3536/0/15-1, яким відмовила позивачу у продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді до Солом’янського районного суду м. Києва для здійснення правосуддя на шість місяців у межах загального річного строку. Своє рішення відповідач обґрунтував тим, що з урахуванням інформації, наданої Державною судовою адміністрацією України, про надмірне навантаження в обох судах відрядження позивача до іншого суду вплине на здійснення правосуддя у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області. Крім того, зазначено, що продовженням строку відрядження позивача не буде досягнуто врегулювання навантаження в Солом’янському районному суді м. Києва, оскільки загальний річний строк відрядження закінчується у
гр–на О. наприкінці грудня 2018 року.

13. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та нечинним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

14. Відмовляючи у відкритті провадження, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду послався на пункт 1 частини 1 статті 170 КАС України, зазначивши, що цей спір не підлягає судовому розгляду, оскільки Законом України «Про Вищу раду правосуддя» не передбачена можливість оскарження рішення ВРП про відмову у продовженні строку відрядження судді.

15. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

16. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь–якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

17. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно–правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1—4 цієї частини, та стягнення з відповідача — суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

18. Конституційний Суд України у рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 визначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб’єктивного права; б) є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб’єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

19. Згідно з частиною 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.

20. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП визначені у статті 266 КАС України, правила якої поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності актів, дій чи бездіяльності ВРП.

21. Разом із тим положеннями частин 1 та 2 статті 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що рішення ВРП може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Порядок та підстави оскарження рішення ВРП визначаються законом. Підстави оскарження окремих рішень ВРП визначаються цим Законом.

22. Відповідно до статті 70 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» переведення судді з одного суду до іншого здійснюється ВРП, зокрема, на підставі та в межах рекомендації ВККС і доданих до неї матеріалів. Відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється у порядку, затвердженому ВРП за поданням ВККС, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

23. Положеннями частини 4 статті 71 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що за результатами розгляду питання про переведення судді з одного суду до іншого ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

24. Згідно зі статтею 72 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП про переведення судді може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; рішення не підписане будь–ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; рішення не містить посилань на визначені законом підстави для переведення судді та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

25. Процедура відрядження судді як тимчасового переведення до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя установлена Порядком відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженим рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 54/0/15-17 (Порядок).

26. Відповідно до пункту 6 розділу IV Порядку за результатами розгляду подання ВККС ВРП ухвалює рішення про відрядження судді. Якщо рішення щодо відрядження судді не набрало необхідної кількості голосів членів Ради, вважається, що ухвалено рішення про відмову у відрядженні судді.

27. Згідно з пунктом 7 розділу IV Порядку у разі відмови у відрядженні судді ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

28. Положеннями пункту 5 розділу V Порядку визначено, що рішенням ВРП за поданням ВККС строк відрядження судді може бути продовжено в межах загального річного строку.

29. Виходячи з наведеного, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» визначено право судді оскаржити рішення ВРП про його переведення, при цьому можливість оскарження рішення ВРП про відмову у продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді цим Законом не передбачена.

30. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

31. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суд першої інстанції правильно не зазначив суду, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.

32. Виходячи з наведеного, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

33. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

34. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для її скасування немає.

Висновки щодо розподілу судових витрат

35. Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

36. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 312, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

1. Апеляційну скаргу гр–на О. залишити без задоволення.

2. Ухвалу судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 29 серпня 2019 року. Справа № 9901/56/19. Суддя-доповідач — Князєв В.С. Судді — Анцупова Т.О., Бакуліна С.В., Британчук В.В., Власов Ю.Л., Гриців М.І., Гудима Д.А., Єленіна Ж.М., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенко О.Б., Пророк В.В., Рогач Л.І., Ткачук О.С., Уркевич В.Ю.)