Чи не кожен адвокат, який активно практикує, має приклади, коли судові засідання у різних процесах та судах призначаються на один і той самий час. Так, суди здебільшого зацікавлені у тому, щоб якомога швидше розглянути справи і не збільшувати кількість призначених судових засідань унаслідок перенесення через неявку сторін або їхніх представників, враховують побажання учасників процесу, їхні робочі графіки тощо. Проте буває, що суди займають принципову позицію — зважаючи на обставини справи або ж просто вважаючи, що саме його провадження має більший пріоритет, тож адвокатам не залишається нічого іншого, як клопотати про перенесення засідань. Та й такі заяви судді не завжди вважають обґрунтованими. Та навряд чи суддя ризикне відмовити в клопотанні, яке вмотивоване практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Зокрема, посиланням на рішення ЄСПЛ у справі «Бартая проти Грузії» (скарга № 10978/06), ухвалене 26 липня 2018 року.

Заявник у цій справі позивався до роботодавця щодо неправомірності звільнення з роботи. Він мав адвоката, з яким було укладено договір про надання правової допомоги, і розраховував на його участь у судових засіданнях у цій справі. Проте спір було вирішено у судовому засіданні 28 січня 2004 року, коли адвокат заявника не зміг взяти участь у розгляді. Підставою для неявки адвоката була його участь в іншій справі, судове засідання в якій було призначене заздалегідь та припало на той самий день і час, що й у справі заявника. Адвокат напередодні засідання письмово поінформував суд про свою зайнятість і, вказуючи на те, що не зможе бути присутнім, подав клопотання про відкладення слухання у цій справі. На жаль, відповідь від суду на це клопотання не надійшла, тож у позивача не було іншого вибору, окрім персональної участі у судовому засіданні, в якому слухалася його справа. У цьому засіданні заявник також від свого імені подав клопотання про відкладення розгляду, відмовляючись брати участь у слуханні без адвоката. Але такі дії заявника суд кваліфікував як відмову від участі, тобто вважав, що і заявник не з’явився у судове засідання, тому розглянув справу у письмовому провадженні, в якому ухвалив заочне рішення про відхилення позову.

Адвокат пана Бартая подав заяву про скасування заочного рішення, але спроба скасування рішення виявилася
неуспішною. У 2005 році суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновків, що відповідно до національного законодавства позивачу не потрібно подавати обґрунтування відмови від участі у слуханні, а тому заяви про відмову від участі у слуханнях без адвоката достатньо, щоб вважати, що така відмова була виражена стороною. Також національні суди вказали на те, що зайнятість адвоката в іншому слуханні не була вагомою підставою для відкладення розгляду справи, а відтак, і для скасування рішення, ухваленого за відсутності сторони (in absentia).

Крім того, апеляційний та касаційний суди вважали, що суд першої інстанції виконав усі дії і поінформував належним чином заявника про наслідки його відмови від участі у слуханні.

У своїй скарзі до ЄСПЛ заявник посилався на статтю 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та стверджував, що провадження у справі було несправедливим. Зокрема, що коли було ухвалене заочне рішення проти нього, він був позбавлений можливості брати участь у провадженні на рівних засадах із супротивною стороною, яка була представлена адвокатом, а також те, що йому згодом не було надано можливості отримати належний перегляд рішення у його справі.

ЄСПЛ, у свою чергу, визначив, що у цій справі було порушення частини 1 статті 6 Конвенції та присудив справедливу сатисфакцію у розмірі 1500 євро на відшкодування моральної шкоди та 1000 євро компенсації понесених витрат.

Зауважимо, що, мотивуючи своє рішення, ЄСПЛ посилався на той факт, що від початку ініціювання цього позову заявника належним чином представляв адвокат, якого той визначив за власним вибором із самого початку. Саме цей адвокат відповідав за, зокрема, інформування заявника про відповідні юридичні процедури та нюанси його справи. На думку ЄСПЛ, оскільки суд першої інстанції не відповів на клопотання про відкладення засідання, то це може означати мовчазне відхилення цього прохання. Тож, розуміючи, що засідання відбудеться, адвокату довелося старанно діяти та додатково консультувати заявника щодо всіх можливих правових стратегій, у тому числі щодо юридичних дій, які заявник повинен був би здійснити у судовому засіданні за відсутності свого представника–адвоката. Зрештою, ЄСПЛ відзначив, що несприятливі наслідки неявки, які грузинські судові органи застосували, зважаючи на поведінку заявника та його представника, на його думку, були непропорційними.

Із зазначених вище міркувань, ЄСПЛ дійшов висновку, що право заявника на ефективну участь у провадженні та право на «рівність зброї» були обмежені в обсязі, несумісному з принципами справедливого слухання, встановленими статтею 6 Конвенції.

Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»

_________________________________________________________________

ПРОТИ УКРАЇНИ

3 вересня 2019 року Європейський суд з прав людини розглянув справу «Релігійна громада свідків Єгови Тернівського району м. Кривого Рогу проти України» (скарга № 21477/10), в якій встановив порушення права власності (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та права на свободу думки, совісті та віри (стаття 9 Конвенції).

Громада скаржилася на те, що внаслідок бездіяльності місцевої влади не змогла побудувати будівлю для богослужінь на землі, яку вона придбала у власність. Так, у 2004 році громада придбала житловий будинок у Кривому Розі, щоб звести на його місці «Зал Царства». У лютому 2005 року відповідний департамент з питань архітектури та планування затвердив розміщення споруди на земельній ділянці, а через сім місяців містобудівний орган подав проект рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки та надання її громаді в оренду, але цей план не було затверджено на наступних засіданнях міської ради. З 2007 року громада ініціювала ряд судових процесів, проте національні суди відхилили вимоги, посилаючись на те, що рішення про відведення земельної ділянки належать до виключної компетенції рад, і суди не можуть замінити міську раду та ухвалити рішення замість нього. Справедлива сатисфакція — 1000 євро компенсації моральної шкоди та 6000 євро відшкодування витрат.

Крім того, 19 вересня ц.р. ЄСПЛ ухвалив рішення за результатами письмового розгляду у справах проти України, які стосуються питань, що вже були предметом розгляду Суду раніше, включаючи питання про надмірну тривалість розгляду справ, а саме: «Адамець проти України та Росії» (скарга № 68849/14), «Гриненко та Порторенко проти України» (скарга № 16003/18) та «Лисенко проти України» (скарга № 38092/18).