Щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не пройшов кваліфоцінювання — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник №7 (171) » Щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не пройшов кваліфоцінювання

Щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не пройшов кваліфоцінювання

Різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді залежно від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності
Зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, — підстава для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши 16 червня 2020 року у порядку спрощеного позовного провадження зразкову адміністративну справу за позовом гр­на Н. до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ГУ ПФУ) — про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, встановив таке.

 

РУХ СПРАВИ

  1. 25 березня 2020 року гр­н Н. звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог висловив прохання про таке:

— визнати протиправними дії та рішення ГУ ПФУ від 5 березня 2020 року про відмову в перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із його заявою від 25 лютого 2020 року;

— зобов’язати ГУ ПФУ здійснити йому, як судді у відставці, перерахунок та виплачувати щомісячне довіч­не грошове утримання судді у відставці згідно із довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області (ТУ ДСА) від 25 лютого 2020 року № *, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 1 січня 2020 року.

Позов гр­н Н. обґрунтував тим, що, враховуючи рішення Конституційного Суду України (КСУ) від 18 лютого 2020 року № 2­р/2020, судді України, які перебувають у відставці, мають беззаперечне право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання залежно від зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді. Оскільки з 1 січня 2020 року змінились складові суддівської винагороди, то виникли правові підстави для проведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, проте відповідачем протиправно відмовлено йому у здійсненні такого перерахунку.

<…>

  1. Верховний Суд ухвалою від 21 квітня 2020 року відкрив провадження у зразковій адміністративній справі за позовом гр­на Н. до ГУ ПФУ про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позов­ного провадження колегією суддів у складі п’яти суддів.
  2. У письмовому відзиві на позовну заяву гр­на Н. відповідач проти неї заперечує та просить суд відмовити у її задоволенні з огляду на відсутність законних підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача на підставі довідки від 25 лютого 2020 року № *, виданої ТУ ДСА, виходячи із суддівської винагороди судді, обчисленої з базового посадового окладу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки станом на 1 січня 2020 року чинними залишались положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402­VIII (Закон № 1402­VIII), якими було введено певну диференціацію щодо визначення розміру суддівської винагороди та розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання.

 

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

  1. Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
  2. Указом Президента України від 14 лютого 2005 року № 1764/2005 «Про призначення суддів» гр­на Н. було призначено строком на п’ять років на посаду судді Городянського районного суду Чернігівської області.

Постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2760­VI «Про обрання суддів» гр­на Н. обрано безстроково на посаду судді Городянського районного суду Чернігівської області.

Указом Президента України від 2 квітня 2011 року № 344/2011 «Про переведення суддів» переведено суддю Городянського районного суду Чернігівської області ­гр­на Н. на роботу на посаді судді Чернігівського районного суду Чернігівської області.

Згідно із поданою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) заявою рішенням останньої від 7 червня 2018 року гр­на Н. було включено до списку суддів, стосовно яких призначене кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді.

Гр­н Н. пройшов перший етап кваліфоцінювання суддів на відповідність займаній посаді — склав іспит, за результатами якого набрав 167,125 бала.

До закінчення проходження кваліфоцінювання суддів позивач звернувся із заявою про звільнення його у відставку, яка надійшла до Вищої ради правосуддя (ВРП) 25 лютого 2019 року.

Рішенням ВРП від 26 березня 2019 року № ** позивача за його заявою від 25 лютого 2019 року звільнено у відставку з посади судді Чернігівського районного суду Чернігівської області.

З 5 квітня 2019 року гр­н Н. перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 80 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453­VI. Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача на час призначення склав 41 493,60 грн.

У зв’язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 25 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додав довідку від 25 лютого 2020 року № *, видану ТУ ДСА, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вказана довідка видана гр­ну Н. відповідно до Додатка 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами ПФУ, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 січня 2008 року № 3­1, Закону № 1402­VIII зі змінами, рішення КСУ від 18 лютого 2020 року № 2­р/2020, про те, що станом на 1 січня 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 124 858,80 грн, у тому числі:

  1. Посадовий оклад — 69 366,00 грн.
  2. Доплата за вислугу років — 41 619,60 грн.
  3. Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді — 6 936,60 грн.
  4. Доплата за науковий ступінь — 0,00 грн.
  5. Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, — 6 936,60 грн.
  6. Щомісячна доплата відповідно до частини 6 статті 135 Закону № 1402­VIII — 0,00 грн.

Листом від 13 березня 2020 року № * ГУ ПФУ повідомило позивача про прийняте ним рішення від 5 березня 2020 року про відмову в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки від 25 лютого 2020 року № *, виданої ТУ  ДСА з посиланням, зокрема на те, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проводиться у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Натомість після 18 лютого 2020 року не приймались нормативно­парові акти щодо зміни розміру складових такої винагороди.

Гр­н Н., вважаючи протиправними дії та рішення відповідача щодо відмови в перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із його заявою від 25 лютого 2020 року, звернувся до суду з даним позовом.

 

ІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

  1. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
  2. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
  3. За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
  4. Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
  5. Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.
  6. Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини 5).
  7. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402­VIII.
  8. Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402­VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453­VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
  9. Згідно із частиною 1 статті 142 Закону № 1402­VI судді, який вийшов у відставку після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками — пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік — які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців — які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

  1. При цьому суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною 1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною 1 цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (частина 2 статті 142 Закону № 1402­VI).
  2. Відповідно до частини 3 статті 142 вказаного Закону щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
  3. Частинами 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону № 1402­VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду — 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду — 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду — 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

  1. Разом із цим прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402­VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
  2. Так, пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфоцінювання підтвердили відповідність зай­маній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфоцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453­VI.

  1. До проходження кваліфоцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453­VI.
  2. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193­IX, який набрав чинності 7 листопада 2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402­VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфоцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453­VI.
  3. Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:

а) для судді місцевого суду — 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду — 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402­VIII).

  1. Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402­VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
  2. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453­VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим за 90 % суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
  3. Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», КСУ у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18­рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов’язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді — виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні КСУ також вказав про неможливість звуження змісту та об’єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
  4. У рішенні КСУ від 3 червня 2013 року № 3­рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь­які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
  5. КСУ неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6­рп/99, від 20 березня 2002 року № 5­рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19­рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8­рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4­рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10­рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2­р/2020.
  6. Так, рішенням КСУ від 18 лютого 2020 року № 2­р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402­VIII зі змінами.
  7. У вказаному рішенні (пункти 15–17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфоцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України № 2453­VI. За кожний повний рік ­роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим за 90 % суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини 6 статті 126 Конс­титуції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац 4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10­рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь­які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв’язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци 5, 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення КСУ від 3 червня 2013 року № 3­рп/2013). КСУ зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли 65­річного віку, з об’єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов’язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402­VIII.

КСУ вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

  1. У зв’язку з викладеним КСУ рішенням від 18 лютого 2020 року у справі № 2­р/2020 пункт 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402­VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
  2. Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136­VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
  3. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням КСУ визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
  4. Отже, з дня ухвалення КСУ рішення від 18 лютого 2020 року № 2­р/2020 Закон № 1402­VIII не містить норм, які по­різному визначали б порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
  5. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 6 березня 2019 року у справі № 638/12586/16­а та від 11 лютого 2020 року у справі № 200/3958/19­а, висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
  6. Разом із цим колегія суддів зазначає, що набрання чинності рішенням КСУ, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнане неконституційним. Отже, такі правовідносини безпосередньо пов’язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням КСУ з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 годині 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення КСУ, до правовідносин, що регулюється таким законодавством, застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
  7. Таким чином, перерахунок, який просить здійснити позивач з 1 січня 2020 року, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення КСУ рішення від 18 лютого 2020 року у справі № 2­р/2020.
  8. Отже, саме з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення КСУ рішення від 18 лютого 2020 року, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402­VIII.
  9. При цьому, на переконання колегії суддів, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
  10. Разом із цим у контексті даних правовідносин позивач просить перерахувати йому довічне грошове утримання судді у відставці з 1 січня 2020 року, оскільки, як було зазначено вище, підпунктом 4 пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402­VIII передбачалось, що розмір посадового окладу судді з 1 січня 2020 року становить для судді місцевого суду — 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду — 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
  11. З цього приводу колегія суддів зазначає, що позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки від 25 лютого 2020 року № *, виданої ТУ ДСА про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з 19 лютого 2020 року, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402­VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфоцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфоцінювання або конкурсу.
  12. Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
  13. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування ­практики ­Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477­IV суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
  14. ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000, «Онер’їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, ECHR 2004­XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
  15. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб — це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов’язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
  16. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь­яких інших умов для цього.
  17. До того ж міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року, від 13 грудня 1985 року), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціа­цією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10 липня 1998 року), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17 липня 1999 року, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше — на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
  18. Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов’язків. Ці фактори є невід’ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
  19. У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
  20. Відповідно до пункту 1 Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та 13 грудня 1985 року) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конс­титуції або законах країни; усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».
  21. Згідно з частиною 2 статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь­які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
  22. Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
  23. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
  24. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
  25. На переконання колегії суддів, різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді залежно від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
  26. Враховуючи викладене, зважаючи на те, що гр­н Н. вийшов у відставку з посади судді до завершення проходження кваліфоцінювання щодо нього і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, колегія суддів доходить висновку, що рішення ГУ ПФУ щодо відмови у перерахунку позивачу (судді у відставці) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 5 березня 2020 року є протиправним та відповідно зазначене рішення територіального органу ПФУ підлягає скасуванню. А отже, позовна вимога гр­на Н. про зобов’язання ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі зазначеної вище довідки від 25 лютого 2020 року № *, виданої ТУ ДСА, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання з 1 січня 2020 року є такою, що підлягає частковому задоволенню, а саме — з 19 лютого 2020 року.
  27. Відповідно до частини 10 статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
  28. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких:

— позивачі мають статус судді у відставці та не проходили (не пройшли) кваліфоцінювання суддів під час перебування на посаді судді та (або) не пропрацювали на посаді судді три роки після проходження кваліфоцінювання;

— відповідачем у них є один і той самий суб’єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи) — територіальні органи ПФУ — Головні управління ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

— спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв’язку із відмовою відповідним територіальним органом ПФУ здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці після 18 лютого 2020 року (дата ухвалення рішення КСУ № 2­р/2020) з врахуванням розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;

— позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по­різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу — судді у відставці, який не проходив (не пройшов) кваліфоцінювання суддів та (або) не пропрацював на відповідній посаді судді три роки після проходження кваліфоцінювання, здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, у правовідносинах, що виникли після дати ухвалення КСУ рішення від 18 лютого 2020 року № 2­р/2020.

  1. На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.

<…>

На підставі викладеного, керуючись статтями 245, 246, 290 КАС України, Верховний Суд вирішив:

  1. Позов гр­на Н. задовольнити частково.
  2. Визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 5 березня 2020 року про відмову в перерахунку гр­ну Н. щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із його заявою від 25 лютого 2020 року.
  3. Зобов’язати ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити гр­ну Н., як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою ТУ ДСА у Чернігівській області від 25 лютого 2020 року № *, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.
  4. В іншій частині позовних вимог — відмовити.
  5. Стягнути з ГУ ПФУ в Чернігівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь гр­на Н. витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн.
  6. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
  7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
  8. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Рішення складене та підписане 16 червня 2020 року.

 

(Рішення Верховного Суду від 16 червня 2020 року. Справа № 620/1116/20. Суддя­доповідач — Рибачук А.І. Судді — Берназюк Я.О., Желєзний І.В., Стеценко С.Г., Тацій Л.В.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA