— Чи відбулися якісь якісні зміни в комунікації суддівської спільноти із законодавцями?

— Загалом, якщо йдеться про комунікацію, то тут проблем немає. Комунікація є і вона багатостороння. Проблема лише в неготовності осіб, які приймають рішення в законодавчому просторі, брати за них особисту відповідальність. Тобто небажання відмовитися від популізму на користь довгостроковій перспективі і за цілковитої відповідальності за прийняте рішення. Отже, комунікація з народними депутатами України, керівниками парламентських фракцій та керівництвом парламентських комітетів є, і вона цілком нормальна, проте в підсумку позитивного результату немає. У нас є багато адекватних тверезомислячих людей, але вони зазвичай не допущені до прийняття рішень. А в рішеннях, на жаль, дуже часто домінує популізм за повної відсутності прогнозованості.

— Можливо, варто відновити повноваження ВС щодо права законодавчої ініціативи?

— Це не принципове питання, адже наділення суду правом законодавчої ініціативи без механізму його реалізації ситуації не виправить. Важливіше, щоб парламент дослухався до існуючої думки. Нині згідно з процедурою законопроєкти, які стосуються питань судоустрою або діяльності судів, направляються на рецензію до ВС. Крім того, обов’язковою вимогою також є погодження з ВРП. Тому ВС завжди направляє до парламенту свої напрацьовані фахові рекомендації, проте, на жаль, не завжди перемагає здоровий глузд і до думки практиків не завжди дослухаються.

Головна проблема, що слушні ідеї в основному ігноруються з причин неприналежності до парламентської більшості. На жаль, парламент, особливо теперішній, ігнорує й позиції органів суддівського самоврядування. У будь­якій країні, де парламент мислить на довгострокову перспективу, до підготовки будь­якого законопроєкту обов’язково долучаються вузькоспеціалізовані фахівці у кожній конкретній сфері, які не є членами парламенту. У такому випадку приймаються якісні закони, які «працюють» довгі роки. А якщо вважати, що все можна пізнати за кілька тижнів, то, як правило, така думка хибна і спричиняє прийняття недовготривалих або суперечливих законів.

Як кажуть, найкраще — ворог хорошого. Хороших ідей не бракує, а нав­паки — їх у надлишку. На наш погляд, наразі з ініціативами потрібно пригальмувати і повертатися до основ, бо постійний пошук шляхів реформування судової системи призвів до того, що в судовій системі ми втратили основну ланку — апеляцію. Ми створили ВС, начебто відірвали його від величезної кількості справ, встановивши процесуальні фільтри, але ліквідували апеляційну інстанцію — ту, що якраз і мала б розглядати основну частину справ і стабілізувати їх результати. А у нас її, за великим рахунком, немає. Ось, наприк­лад, лише у першому півріччі цього року вже звільнилися майже 200 суддів. До відома, у Харківському апеляційному суді у 2013 році було 116 суддів, зараз залишилось 16, у Житомирському було 85, зараз —18 (12 з яких уже мають намір звільнитися).

— Як, на вашу думку, можна удосконалити механізм взаємодії з іншими гілками влади, щоб суддівський корпус був почутий?

— Як варіант, було б доцільно провести відкриті публічні парламентські слухання за участю, наприклад, суддів ВС, можливо, навіть із залученням представників ЗМІ, де можна було б поставити суддям будь­які найхимерніші запитання та отримати елементарні відповіді про діяльність судової системи. І цей захід має бути зорієнтований не на парламентську більшість за партійною приналежністю, а на дружбу зі здоровим глуздом. Щоб наступного разу народним обранцям було соромно огульно звинувачувати суди або щоб вони хоча б усвідомлювали, яку відповідальність беруть на себе, знищуючи судову систему. І тоді, можливо, вони зрозуміють, що заяложений популістський заклик всіх суддів замінити­оновити не актуальний, бо вже необхідно їх набирати, до того ж терміново. Тобто не потрібно більше перенавчати середню ланку, а треба її формувати і навчати.

Парламентарії мають терміново усвідомити, що треба не заганяти суди в глухий кут, а допомагати їм, бо суд — це механізм забезпечення реалізації прав громадян і запорука їхньої безпеки, причому починаючи з базових рівнів. Це структура, яка, вирішуючи спори, знімає напруження і незадоволення у всіх сферах суспільства. Проте зараз завдяки постійним перебудовам суди не в змозі виконувати свою основну функцію, адже продовжують з’являтися ініціативи, які надалі лише поглиблять цю агонію та перешкоджатимуть реалізації суддівських повноважень остаточно.