Норма тиску — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Норма тиску

Доведення працівником факту вчинення на нього фізичного і психологічного тиску під час написання заяви про звільнення «за власним бажанням» є досить проблематичним та складним
Посилання позивача на конфлікт, який передував написанню заяви про звільнення, не доводить, що власник або уповноважений ним орган здійснював тиск на позивача

Зореслава КУДИБА

провідний адвокат практики вирішення спорів АО MORIS GROUP

Спеціально для «Судового вісника»

 

Загальновідомим є той факт, що працівник має право звільнитись за власним бажанням, попередивши про це роботодавця за два тижні до такого звільнення. За наявності поважних обставин або за згодою останнього цей строк може бути скорочений.

Досить частими є випадки, коли заява про звільнення за власним бажанням пишеться працівником примусово, під тиском. Або написання такої заяви є умовою вчинення роботодавцем певних дій чи уникнення відповідальності працівником за незаконні дії. Також інколи з часом звільнені працівники передумують звільнятися та вирішують поновитись на роботі через судове рішення, оскільки вважають, що в момент написання заяви насправді не мали наміру звільнятись. Тому непо­одинокими є випадки судових спорів щодо звільнення працівника під примусом.

Заява «з відкритою датою»

Недавно судами розглядалась цивільна справа № 664/242/19 про визнан­ня незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що заяву про звільнення без дати її подання позивачка написала під тиском керівника проти своєї волі, оскільки інакше їй відмовляли у наданні відпустки. Після завершення відпустки їй усно повідомили про звільнення. Позиція позивача щодо відсутності дати в заяві про звільнення була підтверджена висновком експерта.

Розглядаючи касаційну скаргу у цій справі, Верховний Суд (ВС) у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (КЦС) у своїй постанові від 28 травня 2020 року дійшов висновку, що у позивачки не було вільного волевиявлення, яке б відповідало її волі та дійсному наміру звільнитися із займаної посади з власної ініціативи, а зміст підписаної нею заяви не відповідає її волі та бажанню припинити роботу, оскільки в момент написання позивачем заяви про звільнення не було досягнуто домовленості про звільнення працівника саме за його власним бажанням. Тому таке звільнення було незаконним.

Фабула у цій справі є цікавою з точки зору поширеності фактів написання працівниками заяв про звільнення «з відкритою датою». Роботодавці вважають такі заяви панацеєю для звільнення особи в будь­який потрібний їм час. Проте у разі виникнення спору з цього приводу працівник зможе довести в суді дійсну дату написання такого документа, внесення до нього виправлень чи дописувань іншою особою та, відповідно, незаконність такого звільнення.

Власне бажання під тиском?

У контексті судових спорів про звільнення під тиском давайте розглянемо цивільну справу № 524/3222/19. Позивач звернувся до суду з позовом про визнан­ня недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку, мотивуючи це тим, що написав заяву про звільнення з роботи під тиском з боку адміністрації. З рішення суду першої інстанції (рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19 вересня 2019 року) вбачається, що позивач працював викладачем, на якого неодноразово надходили скарги. Одній із студенток вдалося зробити аудіо­запис його висловлювань. І у розмові позивача з матір’ю цієї студентки та керівником закладу на запитання позивача щодо його подальших дій відповіла мати студентки на кшталт, що на його місці вона б звільнилася.

Суд касаційної інстанції ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС у постанові від 16 квітня 2020 року у цій справі встановив, що позивач, скориставшись своїм правом відповідно до вимог частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю (КЗпП) України, шляхом написання заяви про звільнення, виявив бажання розірвати трудовий договір з відповідачем, а інших обставин написання заяви про звільнення за власним бажанням під тиском адміністрації коледжу позивачем не доведено. Посилання позивача на конфлікт, який передував написанню заяви про звільнення, не доводить, що власник або уповноважений ним орган здійснював тиск на позивача.

Фактично, заяву про звільнення працівника було написано для уникнення відповідальності, що є непоодиноким випадком у судовій практиці. У той же час такі правовідносини не можуть розцінюватись як примушування до звільнення. Крім того, наявність конфлікту з керівництвом напередодні звільнення також не завжди можна трактувати як тиск на працівника.

Також судами розглядалась цивільна справа № 495/9926/18 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги були мотивовані тим, що волевиявлення позивача на звільнення не відповідало його внутрішній волі, оскільки керівництво підприємства незаконно примусило її звільнитись з підприємства за допомогою фізичного та психологічного тиску, у зв’язку з чим вона була змушена звернутись до поліції.

ВС у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС в своїй постанові у цій справі від 17 лютого 2020 року наголосив: суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач не повідомила відповідача про відкликання раніше поданої заяви про звільнення або про перенесення дати звільнення, а також те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що власник або упов­новажений ним орган примусив її подати заяву про звільнення за власним бажанням, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення відбулось із дотриманням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника, а тому немає правових підстав для задоволення позову.

Майже аналогічним є правовий висновок суду касаційної інстанції у цивільній справі № 483/1070/17 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. ВС у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС у своїй постанові від 11 грудня 2019 року зауважив, що згідно із статтею 38 КЗпП України позивач мав право відкликати свою заяву про звільнення, і відповідач не вправі був його звільняти за поданою раніше заявою. Оскільки позивач заяви про звільнення не відкликав, хоча мав на це право, цим спростовуються його пояснення про небажання звільнитись. Доводи касаційної скарги про те, що позивач усно відкликав заяву про звільнення, а відповідач не надав можливості позивачу письмово відкликати свою заяву про звільнення, є безпідставними, оскільки належними доказами не підтверджені.

Отже, у такій категорії справ суди особ­ливу увагу приділяють дослідженню поведінки позивача після написання ним заяви про звільнення, адже якщо на працівника справді чинився тиск з метою його звільнення, то в останнього є можливість відкликання такої заяви, в тому числі засобами поштового, телеграфного чи електронного зв’язку, або звернення із заявою чи скаргою до органів поліції, Державної служби України з питань праці тощо. Саме такі дії позивача можуть свідчити про відсутність наміру і вільного волевиявлення на звільнення.

Відсутність вільного волевиявлення

У цьому контексті цікавою є цивільна справа № 354/316/14­ц про поновлення на роботі на посадах директора та вчителя географії школи І–ІІІ ступенів, що слухалась судами неодноразово. Хоч востаннє суд касаційної інстанції розглянув її ще 12 квітня 2017 року, проте сама фабула справи є прикладом для розуміння поняття фізичного та психологічного тиску, який може чинитись при звільненні працівника, доведення якого є підставою для задоволення позову.

Як обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що в день її звільнення її та її дочку бійці місцевої «самооборони», погрожуючи насильством, супроводили до будинку культури та змусили написати заяву про звільнення. Цю заяву було передано невідомими особами до відділу освіти місцевої районної державної адміністрації, яким було видано відповідний наказ. Під час таких дій їй також були спричинені тілесні ушкодження у вигляді перелому лівої руки. Після цього вона неодноразово зверталась до керівництва та контролюючих органів із заявами про примушування її до звільнення, а також із заявою про відкликання заяви про звільнення.

Як встановлено Колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 12 квітня 2017 року у справі № 354/316/14­ц, з копії місцевої газети вбачається, що позивача справді всупереч її волі, під тиском громади, було звільнено з роботи. А заявою позивачки про вчинення щодо неї протиправних дій підтверджується факт звернення позивачки до правоохоронних органів за фактом застосування насильства та тиску щодо неї, що є підставою для поновлення на роботі.

Підсумовуючи наведене вище, доведення працівником вчинення на нього фізичного і психологічного тиску під час написання заяви про звільнення є досить проблематичним та складним. Хоча, якщо такий тиск дійсно мав чи має місце, варто ще під час роботи зібрати всі можливі докази та документи, звертатись зі скаргами до відповідних органів, а, що найголовніше, не писати такої заяви, незважаючи на будь­який тиск.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA