Спостерігаючи останні кілька місяців за публічним обміном люб’язностями між відомими адвокатами в соціальній мережі, задумуєшся: а чи можна уявити таку ж заочну переписку між суддями. Чи прокурорами?

Упродовж останніх років адвокатура наполег­ливо намагається донести владі та суспільству тезу: «ми — невід’ємні учасники процесу правосуддя». Адвокати просять рівності для себе у правах, статусі, повазі. Водночас в адвокатському середовищі дозволяють собі чвари. І тут уже не важливо, чи справді адвокат вчинив неправильно, порушив правила етики чи іншим чином викликав справедливе обурення колег. Важливо те, яким чином професійна спільнота реагує на це. Якщо образливими чи зневажливими дописами, які розміщуються публічно, то навряд чи це шлях до підвищення авторитету і поваги.

На порушення з боку адвоката є цілком правові методи реагування. Якщо самі адвокати їх не використовують, то питання в тому, чи доречно вимагати, щоб інші користувалися ними ж? Чи все ж таки можна з високої трибуни заявити, що, наприклад, адвокати розвалюють усі кримінальні справи та допомагають корупціонерам уникати відповідальності?

Якщо комусь здається, що це не є важливим, то дійсно: це — здається.

Це все більше впливає на авторитет адвокатури, ніж тисячі сумлінно відпрацьованих кейсів, сотні заяв, мільйони справ із реального захисту прав. Саме такі чвари викликають і підсилюють бажання реформувати професію, підвести її під контроль державних органів, посилити тиск.