Верховний Суд (ВС) у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши 10 травня 2019 року в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства доходів і зборів України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року у справі за позовом гр–ки Л. до Міністерства доходів і зборів України, треті особи: Державна фіскальна служба України, Генічеська об’єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Херсонській області, Державна податкова інспекція у м. Ялта ГУ Міндоходів в АР Крим, — про стягнення заборгованості, встановив таке.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2014 року гр-ка Л. звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства доходів та зборів України, в якому просила стягнути заборгованість з виплати заробітної плати за період роботи з 12 березня 2014 року по 10 липня 2014 року в сумі 11 095,06 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог гр-ка Л. зазначила, що у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем із заробітної плати за період з березня 2014 року по 10 липня 2014 року, оскільки після ситуації, що склалась в Автономній Республіці Крим, тимчасовою окупацією території півострова внаслідок збройної агресії Російської Федерації та захопленням адміністративних будівель самопроголошеною владою АР Крим, розпорядженням Міністерства доходів та зборів України від 24 березня 2014 року № 55-р «Про створення робочої групи» та Додатку до нього позивач відряджена до м. Києва та зарахована до робочої групи з координації роботи органів ГУ Міндоходів в АР Крим та м. Севастополі і виконувала покладені на неї службові обов’язки, однак вона не отримувала заробітну плату до моменту переведення на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року вимоги адміністративного позову задоволено. Стягнуто з Міністерства доходів і зборів України на користь гр-ки Л. заборгованість з виплати заробітної плати за період роботи з 12 березня 2014 року по 10 липня 2014 року в сумі 11 095,06 грн.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що саме на Міндоходів України як головного розпорядника бюджетних коштів у період спірних правовідносин покладено обов’язки із забезпечення організації діяльності та фінансування Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на належному рівні, у тому числі щодо забезпечення фінансування видатків на оплату праці працівників цього територіального органу Міндоходів. Тому суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, а заборгованість з виплати заробітної плати за період роботи з 12 березня 2014 року по 10 липня 2014 року в сумі 11 095,06 грн належить стягнути саме із Міністерства доходів і зборів України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Міністерство доходів і зборів України подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким залишити позовні вимоги без задоволення.

6. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року апеляційну скаргу Міністерства доходів і зборів України залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року залишено без змін.

7. Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

8. Міністерство доходів і зборів України (скаржник) у липні 2016 року звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Київського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року.

9. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року і ухвалити нове судове рішення, яким залишити позовні вимоги без задоволення.

10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що процес реорганізації територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, у тому числі Державної податкової інспекції у м. Ялта ГУ Міндоходів у АР Крим, триває з дотримання вимог актів законодавства з питань утворення і реорганізації органів державної виконавчої влади. Скаржником велася активна робота щодо працевлаштування працівників територіальних органів Міндоходів з Автономної Республіки Крим у територіальні органи Міндоходів материкової частини України. Так, 10 липня 2014 року позивача призначено на посаду головного державного ревізора відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Васильківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області. Також зазначає, що позивач перебувала в трудових відносинах безпосередньо з Державною податковою інспекцією у м. Ялта ГУ Міндоходів в АР Крим до 9 липня 2014 року, яка є належним відповідачем. Крім того, судами не враховано обставини щодо наявності бюджетних коштів, передбачених для фінансування територіальних органів в Автономній Республіці Крим на рахунках Міністерства доходів і зборів України, а згодом Державної фіскальної служби України. Посилається на те, що зняті з Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим кошти за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» не могли бути перерозподілені на інші територіальні органи або апарат Міністерства доходів і зборів України (Державної фіскальної служби України), оскільки повернуті до Державного бюджету України.

11. Ухвалою Верховного Суду від 8 травня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Наказом Державної податкової інспекції у м. Ялта Головного управління Міндоходів в АР Крим від 1 листопада 2013 року № * позивач переведена на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контрольно–перевірочної роботи юридичних осіб, доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Ялта.

13. У зв’язку з ситуацією, що склалась в Автономній Республіці Крим, тимчасовою окупацією території півострова внаслідок збройної агресії Російської Федерації та захопленням адміністративних будівель самопроголошеною владою АР Крим, з метою забезпечення належної координації роботи органів ГУ Міндоходів у АР Крим, розпорядженням Міністерства доходів та зборів України від 24 березня 2014 року № ** «Про створення робочої групи» та додатку до нього позивач відряджена до м. Києва та зарахована до робочої групи з координації роботи органів ГУ Міндоходів у АР Крим та м. Севастополі.

14. Позивач продовжувала обіймати посаду головного державного ревізора–інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб, доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб ДПІ у м. Ялта до моменту
призначення в порядку переведення на посаду головного державного ревізора–інспектора відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (наказ від 10 липня 2014 року № ***).

15. Позивачу було здійснено останню виплату заробітної плати 11 березня 2014 року, що підтверджується випискою із банківського рахунку позивача, на який здійснювалась виплата заробітної плати, № **** від 5 січня 2015 року.

16. У відповідача перед позивачем утворилась заборгованість з виплати заробітної плати за період з березня 2014 року по 10 липня 2014 року.

17. Згідно з наданим Міністерством фінансів України розрахунком № ***** від 28 вересня 2015 року, заборгованість відповідача за період роботи з 12 березня 2014 року по 10 липня 2014 року складає 11 095,06 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

18. Частина 7 статті 44 Конституції України: право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

19. Пункт 24 частини 2 статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року № 3166-VI: міністр як керівник міністерства: приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є міністерство.

20. Частина 1 статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»: територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

21. Підпункти 3 та 7 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України: головний розпорядник бюджетних коштів: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

22. Частина 1 статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII: громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

23. Стаття 98 Кодексу законів про працю (КЗпП) України: оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

24. Стаття 115 КЗпП України: заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів — представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки.

25. Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII: <…> умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України. <…>

26. Стаття 13 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР: оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

27. Пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 6 серпня 2014 року № 311 (Постанова № 311): реорганізувати територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з Додатком 2.

28. Перелік територіальних органів Міндоходів, які реорганізуються (Додаток 2 до Постанови № 311): найменування територіального органу ДФС, до якого приєднуються територіальні органи Міндоходів: Генічеська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС: найменування територіального органу Міндоходів, який реорганізується: Державна податкова інспекція у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

29. Підпункт 1 пункту 5 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013 (Положення про Міндоходів України): Міндоходів України з метою організації своєї діяльності: організовує роботу Міністерства, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

30. Пункт 7 Положення про Міндоходів України: Міндоходів України здійснює повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

До територіальних органів Міндоходів України належать його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, міжрегіональні територіальні органи (повноваження яких поширюються на кілька адміністративно–територіальних одиниць), митниці, спеціалізовані департаменти та спеціалізовані органи Міндоходів України, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об’єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.

31. Підпункт 33 пункту 11 Положення про Міндоходів України: міністр як керівник міністерства: приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міндоходів України.

32. Пункт 14 Положення про Міндоходів України: Міндоходів України є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

33. Пункт 1 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 563: територіальні органи підпорядковані відповідному міністерству, іншому центральному органу виконавчої влади, а територіальні органи нижчого рівня також територіальним органам вищого рівня.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

35. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права — на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України).

36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

37. Суд зазначає, що касаційна скарга не містить доводів, які б спростовували право гр–ки Л. на отримання заробітної плати за спірний період.

38. У касаційній скарзі Міністерство доходів і зборів України посилається на те, що бюджетні призначення, що були передбачені Управлінню Міндоходів в Автономній Республіці Крим для виплати заробітної плати, були в повному обсязі зняті та повернуті в Державний бюджет України на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 27 березня 2014 року № 1165-VII.

39. Отже, стягнення заборгованості із заробітної плати безпосередньо з територіального органу скаржника не призведе до негайного поновлення прав позивача.

40. При цьому при вирішенні цієї справи судами правильно враховано підпорядкованість територіальних органів Міністерства доходів і зборів України в Автономній Республіці Крим цьому міністерству, яке є головним розпорядником бюджетних коштів.

41. З огляду на викладене, враховуючи виключність обставин цієї справи, відсутність у 2014 році правового механізму виплати заробітної плати працівникам територіальних органів Міністерства доходів і зборів України на тимчасово окупованій території України, а також те, що територіальний орган міністерства утворюється в межах коштів, передбачених на утримання відповідного міністерства, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості із заробітної плати з Міністерства доходів і зборів України.

42. Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій — без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

44. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

45. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив:

46. Касаційну скаргу Міністерства доходів і зборів України — залишити без задоволення.

47. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року — залишити без змін.

48. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

(Постанова Верховного Суду від 10 травня 2019 року. Справа № 810/7085/14. Головуючий (суддя-доповідач) — Данилевич Н.А. Судді — Бевзенко В.М., Шарапа В.М.)