Ірина ГОНЧАР

«Судовий вісник»

Питання судових витрат та включення до їх складу сум, витрачених стороною провадження на оплату послуг адвоката, є дуже болючим для українського правничого середовища. Спочатку такі витрати не включалися до складу судових або включалися не у всіх процесах, затим законодавець обмежував розмір таких витрат, що призвело до подекуди сміхотворних компенсацій у розмірі кількох гривень, або навіть меншому. Процесуальна реформа 2017 року ставила за мету, крім іншого, викорінити таку практику, і встановила загальні правила розподілу судових витрат та включення до їх складу гонорарів адвокатів, проте, за свідченнями багатьох юристів, деякі суди й надалі навіть без клопотання противної сторони, часто без обґрунтування підстав зменшення, коригують розмір відшкодованих витрат.

Часто у поясненнях можна знайти, що розмір гонорару у кілька десятків тисяч гривень є надто великим для особи, на яку покладається його відшкодування. А от Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) не вбачає нічого такого, що порушує права людини у тому, що на неї як відповідача покладено обов’язок з компенсації 38 тисяч євро адвокатського гонорару. У цій частині ЄСПЛ узагалі визнав скаргу неприйнятною. Про це йдеться у справі «Паскіні проти Сан–Марино» (скарга № 50956/16), рішення в якій ухвалене 2 травня 2019 року.

Заявник у справі — Енріко Марія Паскіні — був власником і директором фідуціарної компанії під назвою S.M.I., і у 1990 році, діючи під мандатом від імені особи В., S.M.I. купив акції в компанії, яку він пізніше продав. Потім пан В. скаржився, що не отримав усіх доходів від продажу акцій, і заявник винен трохи більше 9,04 млрд італійських лір.

Зрештою, національні суди встановили, що частина свідчень пана В. були неправдивими, проте твердження про суму боргу були правдивими. Також суди відхилили клопотання заявника про зменшення суми заборгованості та поклали на нього обов’язок сплатити судовий збір у розмірі 29 500 євро та компенсувати витрати на юристів у сумі 37 887 євро. Судові збори розраховувалися, виходячи із суми боргу заявника у розмірі приблизно 4,7 млн євро.

Заявник, спираючись на положення статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), стверджував, що використані процедури часткового визнання показів неправдивими порушили його право на справедливий суд, що склад національного суду першої інстанції не був сформований відповідно до закону, а суди, які відмовили в апеляції, не були безсторонніми. Разом із тим пан Паскіні також скаржився на порушення його права на доступ до суду внаслідок відмови в оскарженні стягнення та перегляду розміру судових витрат. Зрештою, він вказав на те, що на порушення вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності) він був позбавлений власності у непропорційний спосіб, на що не було достатніх підстав.

Що стосується порушення права на доступ до суду внаслідок надзвичайно великих судових витрат, ЄСПЛ зазначив, що розрахунок гонорару головою суду для трастів був передбачуваний для пана заявника, він був визначений відповідно до критеріїв, встановлених відповідно до чинних правил.

Так, сума збору була суттєвою — 17 750 євро за скаргу, 29 500 євро загалом, але, на думку ЄСПЛ, не була необґрунтовано високою з урахуванням ціни позову — майже 5,0 млн євро — та власних фінансових ресурсів заявника. Цікаво, що пан Паскіні не посилався на неспроможність сплатити такі збори.

Тож ЄСПЛ вважає, що сума заявлених зборів не порушила саму суть права пана Паскіні на доступ до суду, і вони не були непропорційними, а тому не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Щодо твердження заявника про порушення права власності, то ЄСПЛ відхилив заяву як неналежну, оскільки її подано з порушенням п’ятирічного строку.

____________________________________________________________________

ПРОТИ УКРАЇНИ

Європейський суд з прав людини 2 травня 2019 року ухвалив рішення у справі «Фамуляк проти України». Суд встановив, що провадження у справі про грабіж було справедливим, незважаючи на те, що обвинувачений не міг повторно допитати або перевірити показання свідків обвинувачення під час перегляду рішення. Відтак, заява є неприйнятною, а рішення ЄСПЛ — остаточним. Заявник стверджував, що судовий розгляд проти нього за розбійний напад за обтяжуючих обставин є несправедливим. Порушення він вбачав у тому, що його справу було передано на повторний розгляд іншому судді, без можливості повторного допиту
свідків.

ЄСПЛ вказав, що для того, аби гарантувати справедливість у кримінальному провадженні, обвинувачений повинен мати можливість протистояти свідку в присутності судді, який у підсумку вирішить справу. Проте у цьому випадку було достатньо процедурних гарантій для урівноваження того факту, що заявник не зміг знову перевірити свідків під час перегляду справи іншим суддею, і забезпечення провадження, яке в цілому було справедливим. Зокрема, він міг повною мірою вивчити показання свідків проти нього під час першого судового розгляду, тоді як новий суддя зміг покластися на стенограми їхніх показань у повторному судовому розгляді і особисто розглянув свідчення ключового свідка, жертви.

Крім того, ЄСПЛ у порядку письмового провадження ухвалив рішення у справах, які стосувалися питання, що вже були предметом розгляду суду, зокрема щодо надмірної тривалості судового розгляду, а саме: 9 травня 2019 року — «Білковський проти України», «Боднарук проти України», «Кінаш та Дзюбенко проти України», «Копенкова проти України», «Панащенко проти України»; 16 травня ц.р. — «Безимянний проти України», «Капштан проти України», «Логвиненко проти України»; 21 травня 2019 року — «Дейнеко проти України».