Велика Палата Верховного Суду розглянула 9 квітня 2019 року в судовому засіданні касаційну скаргу гр–на П. на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно–західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року у справі за позовом гр–на П. до Кодимського районного споживчого товариства (Кодимське РайСТ), гр–ки В. — про визнання недійсним договору купівлі–продажу нежитлового приміщення, і встановила таке.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2018 року гр–н П. подав до господарського суду позовну заяву, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним з моменту його укладення договір купівлі–продажу нежитлового приміщення «Універмаг» загальною площею 1355,6 м², яке розташоване за адресою *, укладений 24 січня 2018 року Кодимським РайСТ та гр–кою В., що посвідчений приватним нотаріусом Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області гр–ном Ш. (Договір).

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що Кодимське РайСТ здійснило продаж спірного нежитлового приміщення без згоди загальних зборів, чим порушило права пайовиків цього товариства, до яких відноситься позивач. Гр–н П. вказав, що ним не отримувались повідомлення від Кодимського РайСТ про проведення загальних зборів з питання продажу спірного приміщення, тому він вважає, що такі збори взагалі не проводились.

1.3. Як на правову підставу позову позивач посилався на положення статті 167 Господарського кодексу (ГК) України, статті 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 року № 2265-XII.

2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року провадження у справі закрите на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України.

2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що, виходячи зі змісту положень Закону «Про споживчу кооперацію» та статуту Кодимського РайСТ, які не передбачають поділ статутного капіталу на частки між учасниками, позивач у цій справі як член споживчого товариства не є носієм корпоративних прав у розумінні статті 167 ГК України, а відносини між ним та товариством не є корпоративними. Відповідно, спір у справі між фізичною особою — членом споживчого товариства та Кодимським РайСТ не є корпоративним та не підлягає вирішенню в господарських судах.

2.3. Враховуючи положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України, за якими господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, цей спір не підлягає розгляду в господарських судах з огляду на суб’єктний склад сторін.

2.4. Постановою Південно–західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року залишено без змін.

2.5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що за приписами законодавства та положеннями статуту Кодимське РайСТ є господарською організацією, частка у майні якої належить позивачу, який наділений правом участі в управлінні цим товариством, отримання певної частки його прибутку та активів у разі його ліквідації, а також іншими правами згідно із законом та статутом товариства. Отже, спір члена споживчого товариства з товариством стосовно управління та розпорядження майном підпадає під ознаки корпоративного спору. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 915/593/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 909/19/18.

2.6. Разом із тим суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для закриття провадження, враховуючи суб’єктний склад сторін у справі, а саме — те, що одним з відповідачів — учасників спірного правочину є фізична особа, яка не є ні підприємцем, ні членом Кодимського РайСТ.

3. Короткий зміст касаційної скарги, обставини надходження справи до Великої Палати Верховного Суду

3.1. 18 грудня 2018 року позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно–західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року, в якій просив скасувати судові рішення та передати справу для продовження розгляду до місцевого господарського суду.

3.2. Позивач посилався на те, що суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України на тій підставі, що спір не підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції з огляду на суб’єктний склад сторін, адже спір виник у корпоративних правовідносинах і предметом спору у цій справі є порушення корпоративних прав позивача як члена Кодимського РайСТ під час вирішення питання щодо відчуження нежитлового приміщення. Відтак, такий спір має розглядатися у порядку господарського судочинства.

3.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою гр–на П. та призначено її до розгляду у судовому засіданні; надано учасникам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

3.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2019 року справу разом із касаційною скаргою гр–на П. передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 6 статті 302 ГПК України.

3.5. Ухвалою від 31 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

4. Позиція учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу Кодимське РайСТ просить залишити касаційну скаргу без задоволення, наголошуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права. Крім того, гр–н П. не є стороною договору, що укладений між гр–кою В. та Кодимським РайСТ в особі його голови, який діяв на підставі постанови правління та статуту товариства, а тому такі позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв’язку з безпідставністю.

4.2. Гр–ка В. у відзиві на касаційну скаргу та через представника у судовому засіданні просила залишити скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Зазначила, що спірний договір купівлі–продажу є цивільно–правовим зобов’язанням, в якому вона як сторона договору не є підприємцем або членом Кодимського РайСТ. Тому, враховуючи приписи пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України, спір не є корпоративним та за суб’єктним складом сторін спору справа не підлягає розгляду господарським судом.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1. Позивач — гр–н П. — є членом Кодимського РайСТ згідно з членським квитком № **, що виданий 20 березня 2003 року.

5.2. Згідно з пунктом 1.1 розділу І статуту Кодимського РайСТ воно є добровільним об’єднанням фізичних та юридичних осіб для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, задоволення споживчих потреб його членів шляхом організації торговельного обслуговування, закупівлі сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг.

5.3. Відповідно до пункту 2.2 розділу ІІ статуту предметом діяльності Кодимського РайСТ є господарська діяльність, не заборонена законодавством та визначена цим статутом.

5.4. Пунктом 8.4 розділу VIII статуту визначено, що у разі виходу або виключення зі споживчого товариства
фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки (паю) шляхом отримання вартості паю у грошовому еквіваленті.

5.5. Дохід споживчого товариства формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманих працівників. Дохід розподіляється, зокрема, на кооперативні виплати; виплати на паї (пункт 9.3 розділу IX статуту).

5.6. Кооперативні виплати — частина прибутку споживчого товариства, що розподіляється за результатами фінансового року між членами (асоційованими членами) споживчого товариства пропорційно до їх участі в господарській діяльності споживчого товариства в порядку, визначеному рішенням загальних зборів членів споживчого товариства (пункт 9.4 розділу IX статуту).

5.7. У споживчому товаристві власником майна є споживче товариство як юридична особа. Члену (асоційованому члену) споживчого товариства належить пай (частка) в майні споживчого товариства, який складається з його внесків до пайового капіталу, а також паю в резервному та спеціальному фондах (пункт 10.3 розділу Х статуту).

5.8. Відповідно до пункту 12.4 розділу XI статуту у разі ліквідації споживчого товариства майно споживчого товариства, що залишилося після задоволення вимог кредиторів споживчого товариства, здійснення виплат членам (асоційованим членам) споживчого товариства паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків зі спілкою, членом якої воно є, розподіляється між членами споживчого товариства.

5.9. Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 13 липня 2018 року № *** у колективній власності пайовиків Кодимського РайСТ перебувало нежитлове приміщення «Універмаг» загальною площею 1355,6 м², розташоване за адресою *.

5.10. 24 січня 2018 року Кодимським РайСТ та гр–кою В. було укладено договір купівлі–продажу нежитлової будівлі магазину **** за адресою *, посвідчений приватним нотаріусом Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області гр–ном Ш.

5.11. 24 січня 2018 року приватний нотаріус Гайворонського нотаріального округу Кіровоградської області гр–н Ш. на підставі вказаного договору купівлі–продажу зареєстрував право власності за гр–кою В. на згадане нежитлове приміщення.

6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

6.1. Вирішуючи питання щодо юрисдикційної належності спору у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь–який юридичний спір та будь–яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

6.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

6.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

6.5. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу (ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною 1 статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

6.6. За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

6.7. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь–які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесене до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

6.8. Разом із тим відповідно до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи — підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.9. Юрисдикція господарських справ установлена статтею 20 ГПК України, за змістом, зокрема, пунктів 1, 3, 4, 15 частини 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб’єктами господарювання.

6.10. Положення статті 20 ГПК України передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб’єктним, так і за предметним критерієм. Отже, визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов у цій справі як член споживчого товариства у зв’язку з відчуженням майна цим споживчим товариством.

6.11. Відповідно до частини 2 статті 111 ГК України первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об’єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів.

6.12. Правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні регулює Закон України «Про споживчу кооперацію».

6.13. Згідно зі статтею 1 вказаного Закону споживча кооперація в Україні — це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

6.14. Пунктом 1 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» встановлено, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності.

6.15. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належить їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність спілок споживчих товариств утворюється з майна, переданого їх членам, коштів, одержаних від господарської діяльності підприємств і організацій спілки, реалізації цінних паперів та іншої діяльності (пункти 2, 4 вказаної вище статті).

6.16. Кожний член споживчого товариства має свою частку в майні, яка визначається розмірами обов’язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів (частина 2 статті 111 ГК України, пункт 1 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»). Суб’єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами (пункт 6 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»).

6.17. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок (пункт 1 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію»). Отже, правомочності власника майна споживчої кооперації належать не членам споживчих товариств, а самим споживчим товариствам.

6.18. Натомість членам споживчих товариств належать корпоративні права, визначені статтею 167 ГК України, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Вказаний перелік корпоративних прав відповідає основним правам членів споживчого товариства, які закріплені у пункті 4 статті 6 Закону України «Про споживчу кооперацію».

6.19. Таким чином, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

6.20. Отже, корпоративним є спір, зокрема, щодо управління, діяльності юридичної особи — суб’єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (член) такої юридичної особи.

6.21. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції з’ясував, що Кодимське РайСТ є господарською організацією, статут якої закріплює право кожного члена товариства на участь в його управлінні, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) цього товариства та активів у разі ліквідації останнього.

6.22. Звертаючись з позовом, гр–н П. зазначив про порушення його корпоративних прав як члена Кодимського РайСТ. Спір, який стосується стверджуваного порушення корпоративних прав позивача, має розглядатися за правилами господарської юрисдикції незалежно від обґрунтованості позовних вимог.

6.23. Отже, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав такого учасника, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона спірного договору фізична особа.

6.24. При розгляді такого спору по суті суд має перш за все встановити, чи порушені корпоративні права позивача, зокрема, іншою стороною спірного договору. Вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та відповідно підстав для задоволення позовних вимог з’ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

7.2. Відповідно до частини 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

7.3. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що Кодимське РайСТ є господарською організацією, частка у майні якої належить позивачу — гр–ну П., наділеному правом участі в управлінні цим товариством, отримання певної частки його прибутку та активів у разі його ліквідації та іншими правами згідно із законом та статутом названого товариства. Відтак, спір члена споживчого товариства з товариством стосовно управління та розпорядження майном підпадає під ознаки корпоративного спору.

7.4. Разом із тим, залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції всупереч встановленому ним змісту порушеного права помилково вважав, що розгляд спору у цій справі з огляду на суб’єктний склад сторін спірного правочину не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

7.5. За таких обставин ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

7.6. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу гр–на П. слід задовольнити, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно–західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року — скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

8. Щодо судових витрат

8.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про направлення справи до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.

Керуючись статтями 300—302, 306, 308, 310, 314—317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

— касаційну скаргу гр–на П. задовольнити;

— ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 вересня 2018 року та постанову Південно–західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2018 року — скасувати;

— справу направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 9 квітня 2019 року. Справа № 916/1295/18. Головуючий — суддя-доповідач Рогач Л.І. Судді — Антонюк Н.О., Бакуліна С.В., Британчук В.В., Гудима Д.А., Данішевська В.І., Золотніков О.С., Кібенко О.Р., Лобойко Л.М., Лященко Н.П., Прокопенко О.Б., Саприкіна І.В., Ситнік О.М., Ткачук О.С., Уркевич В.Ю., Яновська О.Г.)