Законопроєкт № 5600 та прий­нятий на його основі Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» № 1914-IX викликав резонанс серед фермерів, аграріїв та простих власників земельних ділянок. Це зумовлено тим, що деяким із них з 1 січня 2022 року встановлюється нова обов’язкова мінімальна позначка суми сплачуваного податку за сільськогосподарські угіддя.

Йдеться про запровадження так званого мінімального податкового зобов’язання (МПЗ) для власників та користувачів сільськогосподарських земель.

Головною ідеєю цієї фіскальної ініціативи є намагання боротися з тіньовим використанням землі для товарного сільськогосподарського виробництва та обігом сільськогосподарської продукції, яка приховується від оподаткування. Це пов’язано з тим, що велику популярність серед аграріїв набула схема, за якої земельна ділянка де-юре не орендується, а де-факто — активно обробляється. Це давало змогу отримувати із таких земельних ділянок продукцію, яку можна і не показувати в обліку та не оподатковувати. Саме з такими формами «оптимізації» і вирішили боротись, запроваджуючи мінімальне податкове зобов’язання. Такими нововведеннями автори змін розраховують вивести «з тіні» близько 8 млн га та доотримати до бюджету кругленьку суму.

Що таке мінімальне податкове зобов’язання?

Законом № 1914-IX до Податкового кодексу (ПК) України включено новий підпункт 14.1.1142 пункту 14.1 статті 14, який встановлює, що мінімальне податкове зобов’язання — це мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язані з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь. Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі — підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.

Простіше кажучи, МПЗ — це мінімальна сума обов’язкових платежів до бюджету, яка має бути сплачена за земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

МПЗ комбінує в собі декілька податків, зокрема податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; військовий збір з доходів фізичних осіб, які перебувають з платником податку у трудових або цивільно-правових відносинах; податок з доходів за договорами оренди, суборенди, емфітевзису ­земельних ділянок сільськогосподарського призначення; земельний податок; рентна плата за спеціальне використання води та єдиний податок.

Ці види податків та зборів враховуються при визначенні розміру МПЗ, який підлягає сплаті.

Як розрахувати мінімальне податкове зобов’язання?

Правила розрахунку суми МПЗ викладені у статті 381 ПК України. Вони прив’язані до таких парамет­рів, як нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, її площа, кількість календарних місяців, упродовж яких земля перебуває у власності чи користуванні платника.

Ці параметри є складовими формули, яка використовуватиметься для визначення МПЗ.

Для розрахунку мінімального податкового зобов’язання ­законодавці передбачили дві формули. Відмінність їх у тому, ­провели нормативно-грошову оцінку (НГО) землі чи ні.

Якщо ділянка має НГО, то МПЗ розраховуватиметься за формулою: НГО ділянки помножена на коефіцієнт 0,05 та на кількість календарних місяців оренди чи власності, поділено на 12. А якщо ділянка без нормативно-грошової оцінки, то МПЗ із неї залежатиме від середнього рівня НГО одного гектара по області помноженого на загальну площу ділянки.

ФОП четвертої  групи, які є членами фермерських господарств, розраховуватимуть МПЗ, зважаючи на половинну «знижку» на коефіцієнт, що використовується у формулі. А для більш спокійного сприйняття аграріями МПЗ як невідворотного їх майбутнього у 2022-му та 2023 роках коефіцієнт у формулі становитиме 0,04, а не здирницькі 0,05.

Скільки платити?

Відповідь на це запитання повинен дати сам платник, оскільки відтепер він зобов’язаний у складі своєї річної податкової декларації самостійно додавати розрахунок МПЗ. У цьому додатку потрібно вказати перелік кадастрових номерів усіх земельних ділянок, їх НГО та площу, розрахунок МПЗ за формулою, загальну суму сплачених платником податку податків, зборів, платежів, різниця між сумою загального мінімального податкового зобов’язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок.

І якраз значення цієї різниці між сумою загального МПЗ та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок визначатиме кінцеву суму, яку платник податків зобов’язаний буде сплатити в бюджет.

Якщо така різниця буде позитивною (МПЗ перевищуватиме суму всіх сплачених податкових платежів), то це і буде тією сумою, на яку платник податків має збільшити зазначену в декларації суму податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету.

Якщо розраховане загальне мінімальне податкове зобов’язання не перевищуватиме сплачених визначених податків, зборів та витрат на оренду, то додаткового фінансового навантаження на платника не буде.

Тобто додаткові податкові зобов’язання виникнуть у аграріїв лише у разі, коли сума сплачених до бюджету різних податків і ­зборів не співставна, на думку законо­творця, із кількістю землі, яку вони обробляють і з якої отримують прибуток.

Фермерам стане (повинно стати) не зовсім вигідно реалізовувати не обліковану сільськогосподарську продукцію, адже за використання земельної ділянки, крім орендної плати, потрібно буде сплатити мінімальне податкове зобов’язання.

Чи є винятки?

Запропоновані зміни до ПК України виключають з-під мінімального податкового зобов’язання:

• землі, які використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) за правом колективної власності чи перебували в їх постійному користуванні;
• землі запасу;
• невитребувані земельні частки (паї), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду;
• земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
• земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам за правом власності або за правом користування та станом на 1 січня 2022 року знаходилися в межах населених пунктів.

Хто сплачуватиме мінімальне податкове зобов’язання?

МПЗ застосовуватиметься для власників земельних ділянок. Якщо ж власник земельної ділянки передав її в оренду фермерському господарству чи іншому аграрному виробникові, МПЗ визначатиметься для такого землекористувача.

У разі переходу права власності або права користування (оренди, емфітевзису, суборенди) від одного власника, орендаря, ­користувача на інших умовах (у тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (у тому числі на умовах емфітевзису) впродовж календарного року та за умови державної реєстрації такого права, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис). А для нового власника, орендаря або користувача — починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.

Така конструкція повинна стимулювати власників землі, які самостійно не здійснюють обробіток своїх сільськогосподарських угідь, віддавати їх в оренду офіційно, уклавши з реальним користувачем відповідний договір. Тоді МПЗ поширюватиметься на орендаря. В іншому випадку власник матиме обов’язок розраховувати та сплачувати мінімальне податкове зобов’язання із власної земельної ділянки.

Додаткове фінансове навантаження на власника, який отримує неофіційну орендну плату від нелегального фактичного орендаря, поставить його перед простим вибором:

• перше — платити МПЗ за рахунок отриманої «чорної» орендної плати (що зробить таку оренду для власника абсолютно невигідною);
• друге — вимагати від орендаря компенсувати йому витрати на МПЗ (тоді значно знижується інте­рес у такого орендаря);
• третє — вимагати від орендаря укласти договір оренди та провести державну реєстрацію права оренди в Держреєстрі.

Законодавці розраховують на зростання надходжень до бюджету від аграріїв та вивести із тіні значну кількість тіньових агровиробників, які звикли оптимізовуватись, приховуючи реальну кількість землі та реальний обсяг вирощеної та реалізованої сільськогосподарської продукції. Для цього й впровадили мінімальне податкове зобов’язання. Для тих же, хто легально орендує та вирощує сільськогосподарську продукцію, запровадження мінімального податкового зобов’язання, окрім збільшення витрат на його адміністрування, не стане додатковим фінансовим навантаженням.

Авторка: Вікторія КОВАЛЬЧУК, партнерка компанії ESQUIRES