2022-й буде роком потрясінь для української адвокатури. Завершується перший 10-річний цикл існування органів адвокатського самоврядування, і майже у кожному регіоні будуть кардинальні зміни у складі цих органів. Закон забороняє одній і тій самій особі обіймати одну й ту ж посаду в органах адвокатського самоврядування більше, ніж два строки поспіль. Тому зміняться не тільки очільники (де вони ще не змінювалися), а й склад самих органів.

На фоні цього спостерігаються дві тенденції.

Одна — пов’язана з тим, що, пропрацювавши десятиліття на певній посаді, дуже непросто полишити все, зробити вигляд, що подальша доля ради чи КДКА, традицій і принципів, закладених від початку, тобі байдужа. До того ж Закон не забороняє обійняти іншу посаду в органах самоврядування: голові КДКА чи Ради стати рядовим членом цього органу або балотуватися до загальнонаціональних органів як представник регіону чи загалом. Тому кожному, хто хоче продовжити діяти на благо спільних інтересів адвокатури, місце знайдеться, хоча посаду й доведеться змінити.

Друга — пов’язана зі спробою захватити владу, у томі числі через реваншизм. На фоні очікуваного суттєвого оновлення складу органів самоврядування загострюються образи минулого, включається «надмірна справедливість» і лише заради задоволення власних амбіцій ламається відбудована роками система. Система, яка загалом працювала. Навіть якщо були проблеми. Тут дії претендентів на посади і намагання поділити їх до проведення конференції вже нагадують бої без правил.

При цьому ті, хто намагається отримати посади за будь-яку ціну, чомусь забувають, що їх, як і їхніх попередників, також можна буде з цих посад змістити, і необов’язково чекати п’ять років до завершення каденції.

Насправді в адвокатурі не відбувається нічого такого, що не притаманне сучасному українському суспільству чи владі.

Прикро лишень від усвідомлення, що адвокати, які є метрономом справедливості у суспільстві, насправді — звичайні люди.