Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши 21 січня 2021 року в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «П» (ПАТ «П») на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2020 року та на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 7 липня 2020 року в частині часткового задоволення заяви про забезпечення позову у справі за позовом фізичної особи — підприємця гр-на Р. (ФОП Р.) до ПАТ «П», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: фізичної особи — підприємця гр-ки Д.(ФОП Д.), — про примусове вилучення і передачу гранітного відсіву вагою 15 369,94 т за договірною вартістю (ціна позову) 768 497 грн, встановив таке.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції

1. 10 жовтня 2016 року ухвалою Господарського суду Хмельницької області порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «П», визнано вимоги ініціюючого кредитора — товариства з обмеженою відповідальністю «Ш» (ТОВ «Ш») до боржника в сумі 10 236 887 грн, введено процедуру розпорядженням майном боржника на строк 115 календарних днів та розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Я.
2. 6 липня 2020 року ФОП Р. звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ПАТ «П», за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ФОП Д., про примусове вилучення і передачу гранітного відсіву вагою 15 369,94 т за договірною вартістю 768 497 грн у межах справи № 924/881/16 про банкрутство ПАТ «П».
3. Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами у справі було укладено договір зберігання, за умовами якого позивач передав відповідачу на відповідальне зберігання 40 313,88 т піску з відсівів дроблення вивержених гірських порід фр. 0-5 загальною вартістю 2 015 694 грн; на неодноразові усні та телефонні вимоги до попереднього голови правління відповідача повідомити дату та час можливості вивезення спірної кількості майна із території зберігання, а також про надання інформації про наявність чи відсутність такого майна, позивач відповіді не отримав. Крім того, позивач був повідомлений про те, що в кінці січня 2020 року спірний об’єм піску вагою 15 369,94 т було вивезено з території ПАТ «П» за вказівкою третьої особи.
4. Разом із позовною заявою 6 липня 2020 року ФОП Р. у порядку статей 137–141 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на весь відсів дроблення вивержених гірських порід фракції 0-5, що знаходиться на території відповідача — ПАТ «П».
5. Заява мотивована тим, що на території відповідача зберігається, у тому числі і відсів, який належить позивачу. Позивач вказує, що, звертаючись до правоохоронних органів, зокрема щодо недостачі відсіву, розпорядник майна ПАТ «П» вказував на зменшення на території боржника за період з 4 червня 2019 року по 10 квітня 2020 року кількості відсіву фракції 0-5 на 154 991 т, а впродовж 2020 року, як випливає із бухгалтерської документації, — 99 190,44 т без документального підтвердження. Як вказує позивач, розпорядник майна повідомляв, що за поданими боржником відомостями інвентаризаційного опису запасів станом на 31 грудня 2020 року та за відсутності первинних документів відпуску продукції, починаючи з 1 січня 2020 року, підтверджується недостача на суму 4 473 627,65 грн, що сформувалася лише за січень-квітень 2020 року. Позивач стверджує, що станом на квітень 2020 року на території відповідача перебувало 70 512 м³ (123 183 т), що свідчить про незаконне вибуття із території боржника за період із 4 червня 2019 року по 10 квітня 2020 року — 54 991 т, що значно перевищує об’єм вагою 95 146,41 т, що був звільнений з-під арешту ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року у справі № 924/881/16. Навіть у випадку підтвердження відпуску цієї продукції боржник мав право на реалізацію лише 95 146,41 т відсіву, а решта відсіву, що перебував на території відповідача, мав статус арештованого.
6. Позивач вказує, що зазначені обставини, на які він посилається, підтверджуються повідомленням розпорядника майна про кримінальне правопорушення вих. № 924/881/16-163 від 19 травня 2020 року, яке надсилалося до правоохоронних органів та відома суду у справі № 924/881/16. Крім того, позивач вказує, що всі документи, на які він посилається у заяві про забезпечення позову, наявні в матеріалах справи про банкрутство відповідача та повинні бути скановані та знаходяться в електронному вигляді у суді першої інстанції.
7. Таким чином, ФОП Р. вважає, що зазначені обставини є достатніми для висновку про існування ймовірності того, що у разі задоволення позовних вимог виконання рішення буде унеможливлене відсутністю самого відсіву.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

8. 7 липня 2020 року ухвалою Господарського суду Хмельницької області при прийнятті цього позову заяву ФОП Р. було частково задоволено та накладено арешт лише на відсів дроблення вивержених гірських порід фракції 0-5 вагою 15 369,94 т за договірною вартістю 768 497 грн, що знаходиться на території ПАТ «П», у задоволенні решти заяви — відмовлено.
9. Суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи, що предметом позову є примусове вилучення і передача гранітного відсіву вагою 15 369,94 т за договірною вартістю (ціна позову) 768 497 грн, то заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на весь відсів дроблення вивержених гірських порід фракції 0-5, що знаходиться на території відповідача, слід задовольнити частково, а саме — накласти арешт на відсів дроблення вивержених гірських порід фракції 0-5 вагою 15 369,94 т за договірною вартістю (ціна позову) 768 497 грн, що знаходиться на території ПАТ «П», що є співмірним заявленим вимогам.

Короткий зміст постанови апеляційного господарського суду

10. 15 вересня 2020 року постановою Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ «П» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 7 липня 2020 року залишено без змін. Матеріали справи повернуто Господарському суду Хмельницької області.
11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про необхідність забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог і поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, буде неможливим.
12. Суд апеляційної інстанції вказав, що в обґрунтування заявленого забезпечення позову позивачем, яким він доводив необхідність накладення арешту на відсів, що є предметом спору, було надано інвентаризаційний опис основних засобів станом на 31 грудня 2019 року; інвентаризаційний опис запасів станом на 25 квітня 2020 року; звіт по реалізації відсіву від 25 квітня 2020 року; технічний звіт ФОП М. про виконання замірів щебеневої продукції фракцій 0-5 та 0-2 від 4 червня 2019 року. З даних документів вбачається, що з червня 2019 року по квітень 2020 року кількість відсіву фракції 0-5 зменшилась на 154 991 т.
13. Апеляційний господарський суд дійшов виснов­ку, що місцевим господарським судом було правильно враховано, що основним видом діяльності та джерелом доходів товариства є реалізація продукції, зокрема, і відсіву різних фракцій та накладено арешт не на все майно (щебеневу продукцію) як просив позивач, а лише на відсів дроблення вивержених гірських порід фракції 0-5 вагою 15 369,94 т, що є предметом позовних вимог, тобто було адекватним заходом для забезпечення позову та обґрунтовано враховано про можливе утруднення виконання рішення у разі нестачі відсіву на підприємстві.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. 12 жовтня 2020 року ПАТ «П» подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2020 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 7 липня 2020 року в частині часткового задоволення заяви про забезпечення позову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ФОП Р. про забезпечення позову у повному обсязі.
15. Скаржник, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та неправильне застосування норм процесуального права, стверджує, що судами не враховано всіх об’єктивних обставин справи та не взято до уваги відсутність належних та допустимих доказів щодо необхідності забезпечення позову. Скаржник вважає, що, стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав позивача.
16. Відповідач вказує, що позивачем не надано жодного доказу про те, що він звертався до відповідача про повернення йому гранітного відсіву з моменту укладення договору зберігання та до цього часу, а посилання на усні звернення та телефоні дзвінки не відповідає дійсності та не є належними та допустимими доказами, а сам позов є безпідставним та надуманим, оскільки ще в день укладення договору зберігання та передачі майна відповідачу ФОП Р. звернувся з листом про повернення йому гранітного відсіву та на підставі акта прийому-передачі позивачу було повернуто майно, що є предметом спору.
17. Скаржник вказує, що позивач вже звертався з аналогічним позовом, який був залишений ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2020 року без розгляду (справа № 924/319/20), однак, розуміючи безпідставність поданого позову, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, в засідання суду неодноразово не з’являвся, вимог ухвал суду не виконував, причин неявки суду не повідомляв. Розгляд справи № 924/319/20 (924/881/16) відбувався у тому ж складі суду, тобто судді В., якому було достеменно відомо про лист ФОП Р. про повернення йому гранітного відсіву та акт прийому-передачі щодо повернення позивачу ­майна, що є предметом спору, а також про винесену ним ухвалу від 24 червня 2020 року, адже обидві справи були призначені до розгляду в рамках справи про банкрутство ПАТ «П» № 924/881/16.
18. Скаржник також вважає, що застосовані у даній справі заходи забезпечення позову можуть вчинити негативний вплив на діяльність товариства в цілому, блокувати його діяльність, оскільки саме реалізація продукції є основним джерелом доходів товариства необхідних для його господарської діяльності, натомість судами попередніх інстанцій не вказано обґрунтованих припущень, як невжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
19. Окрім того, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, взяв до уваги докази, яких не було при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, а саме — інвентаризаційний опис основних засобів станом на 31 грудня 2019 року, інвентаризаційний опис запасів станом на 25 квітня 2020 року, звіт по реалізації відсіву від 25 квітня 2020 року, технічний звіт ФОП М. про виконання замірів щебеневої продукції фракцій 0-5 та 0-2 від 4 червня 2019 року. Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно допустив до участі у даній справі арбітражного керуючого — гр-на Я., який не залучався до участі у розгляді даної справи та позиція якого суперечить позиції ПАТ «П».

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

20. Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
22. Предметом касаційного перегляду у даній справі є ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, в частині задоволення заяви позивача — ФОП Р. про вжиття заходів забезпечення позову.
23. Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інте­ресів фізичних та юридичних осіб, держави.
24. Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
25. Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
26. За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов’язане вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
27. Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
28. При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення ­позову і ­предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
29. Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
30. Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
31. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу забезпечення позову.
32. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов’язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Аналогічних виснов­ків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21 січня 2019 року у справі № 902/48318, від 28 серпня 2019 року у справі № 910/4491/19, від 12 травня 2020 року у справі № 910/14149/19.
33. Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що стосовно відповідача — ПАТ «П» — ухвалою Господарського суду Хмельницької області було порушено справу № 924/881/16 про банкрутство, провадження в якій на цей час перебуває на стадії розпорядження майном.
35. Як зазначалося вище, у ме­жах справи про банкрутство відповідача ФОП Р. звернувся із позовними вимогами до ПАТ «П» про примусове вилучення і передачу гранітного відсіву вагою 15 369,94 т договірною вартістю 768 497 грн. Разом із позов­ною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на весь відсів дроблення вивержених гірських порід фракції 0-5, що знаходиться на території відповідача.
36. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, ФОП Р., зокрема, посилався на зменшення на території боржника за період з 4 червня 2019 року по 10 квітня 2020 року кількості відсіву фракції 0-5 на 154 991 т, а впродовж 2020 року, як випливає із бухгалтерської документації, — 99 190,44 т без документального підтвердження та стверджував, що зазначені обставини є достатніми для висновку про існування ймовірності того, що у разі задоволення позовних вимог, виконання рішення буде унеможливлене відсутністю самого відсіву. Заперечуючи, в свою чергу, проти задоволення заяви позивача, відповідач, зокрема, в апеляційній скарзі стверджує, що реалізація даної продукції є основним джерелом доходів підприємства, натомість накладення арешту на відсів вчинить негативний вплив на діяльність боржника.
37. Верховний Суд зауважує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна права позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі № 910/7511/19, від 3 квітня 2020 року у справі № 904/4511/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20.
38. Як убачається з оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду, суд погодився із ­висновками місцевого господарського суду щодо необхідності ­вжиття заходів забезпечення позову та послався на інвентаризаційний опис основних засобів станом на 31 грудня 2019 року, інвентаризаційний опис запасів станом на 25 квітня 2020 року, звіт по реалізації відсіву від 25 квітня 2020 року, технічний звіт ФОП М. про виконання замірів щебеневої продукції фракцій 0-5 та 0-2 від 4 червня 2019 року та вказав, що з даних документів убачається, що з червня 2019 року по квітень 2020 року кількість відсіву фракції 0-5 зменшилась на 154 991 т.
39. У касаційній скарзі відповідач стверджує, що судом апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права було взято до уваги докази, які не було подано до суду першої інстанції. Оцінюючи вказаний довід, Верховний Суд виходить з наступного.
40. Відповідно до положень частин 1–3 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
41. З матеріалів даної справи вбачається, що 3 вересня 2020 року до Північно-західного апеляційного суду розпорядником майна ПАТ «П» арбітражним керуючим Я. було направлено до відома суду повідомлення про кримінальне правопорушення, в додатках до якого містяться документи, на які посилається позивач у заяві про забезпечення позову, а саме — інвентаризаційний опис основних засобів станом на 31 грудня 2019 року, інвентаризаційний опис запасів станом на 25 квітня 2020 року, звіт по реалізації відсіву від 25 квітня 2020 року, технічний звіт ФОП М. про виконання замірів щебеневої продукції фракцій 0-5 та 0-2 від 4 червня 2019 року.
42. Зазначені докази не досліджувалися місцевим господарським судом, оскільки були подані розпорядником майна боржника лише до суду апеляційної інстанції.
43. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із доводом касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції, у даному випадку положень статті 269 ГПК України, однак, враховуючи характер спірних правовідносин та обставини справи, Суд доходить висновку, що дане порушення норм процесуального права не вплинуло на прийняття правильного по суті рішення, зважаючи на наступне.
44. Положеннями частини 1 та абзацом 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.
45. Як уже зазначалося вище, відповідач у даній справі — ПАТ «П» — знаходиться в процедурі розпорядження майном (справа про банкрутство № 924/881/16). Суд зазначає, що під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Розпорядник майна — арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном (стаття 1, частина 1 статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства). До обов’язків розпорядника майна, що визначені частиною 3 статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема, належить вжиття заходів для захисту майна боржника, аналізу фінансово-господарського стану, виявлення (за наявності) ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства тощо.
46. З урахуванням наведеного колегія суддів Верхов­ного Суду вважає, що суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі за позовом до підприємства-боржника, мав би залучити до участі у такій справі також розпорядника майна, зважаючи на визначені законодавством про банкрутство його обов’язки щодо вжиття заходів для захисту майна боржника.
47. Натомість подані розпорядником майна ПАТ «П» — арбітражним керуючим Я. до суду апеляційної інстанції докази, які були досліджені апеляційним господарським судом та за результатом оцінки яких апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви про забезпечення позову ФОП Р. шляхом накладення арешту на майно, що знаходиться на території відповідача. При цьому в порушення вимог частини 3 статті 269 ГПК України апеляційним господарським судом не надано оцінки обставинам неможливості їх подання до суду першої інстанції особою, що не була залучена до участі у справі, однак, Верховний Суд вважає, що зазначене порушення норм процесуального права апеляційним господарським судом не вплинуло на обґрунтованість прийнятого по суті рішення про необхідність забезпечення позовних вимог.
48. Таким чином, враховуючи обставини знаходження відповідача у справі про банкрутство на стадії розпорядження майном; основний вид діяльності боржника (як стверджує відповідач) реалізацію продукції, зокрема, відсіву; майновий характер позовної вимоги про примусове вилучення і передачу майна; визначення спірного майна родовими ознаками та знаходження його на території відповідача, Верховний Суд погоджується із виснов­ками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вжиття у даній справі заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об’єм відсіву, що є предметом спору, оскільки невжиття таких заходів, у випадку задоволення позовних вимог позивача, може утруднити або унеможливити в подальшому виконання рішення суду.
49. Верховний Суд вважає, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а тому відсутні підстави для скасування оскаржених судових рішень і задоволення касаційної скарги.
50. Також Суд вважає за необхідне зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
51. Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що позивач звертався з аналогічним позовом, який був залишений ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2020 року без розгляду (справа № 924/319/20), а також на лист ФОП Р. про повернення йому гранітного відсіву та акт прийому-передачі щодо повернення позивачу майна, колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
52. Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій правильно надали оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановивши безпосередній зв’язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, і правильно застосували до спірних правовідносин положення статей 136, 137 ГПК України.
53. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов вис­новку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки щодо застосування норми права

54. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
55. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що ухвала та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
56. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини 1 статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга ПАТ «П» підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2020 року та ухвала Господарського суду Хмельницької області від 7 липня 2020 року в частині часткового задоволення заяви про забезпечення позову — залишенню без змін.

Г. Розподіл судових витрат

57. У зв’язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив:

1. Касаційну скаргу ПАТ «П» залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2020 року та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 7 липня 2020 року в частині часткового задоволення заяви про забезпечення позову залишити без змін.
3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 21 січня 2021 року. Справа № 924/881/16 (924/811/20). Головуючий — Пєсков В.Г. Судді — Банасько О.О., Погребняк В.Я.)