Велика Палата Верховного Суду розглянула 10 грудня 2020 року в судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу гр-на Г. на рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) від 14 липня 2020 року № *, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 29 січня 2020 року № **, та встановила таке.

Короткий зміст вимог скарги та її обґрунтування

1. У серпні 2020 року гр-н Г. звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 14 липня 2020 року № * «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 січня 2020 року № ** про притягнення судді Деснянського районного суду м. Києва гр-на Г. до дисциплінарної відповідальності».
2. На обґрунтування скарги гр-н Г. зазначив, що оскаржуване рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. При цьому під час розгляду справи № 754/10780/16-ц за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розірвання шлюбу він не вчинив дій, за які його може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
3. На думку скаржника, він детально описав причини та підстави для неодноразового відкладення розгляду справи № 754/10780/16-ц, які як за національним законодавством України, так і за міжнародними стандартами, визнаними Україною, є об’єктивними й обґрунтованими, оскільки хвороба особи, перебування особи за межами країни та відпустка представника сторони є поважними причинами неявки в судове засідання, а суд зобов’язаний сприяти особі в доступі до правосуддя та забезпеченні права висловити свою думку з приводу спору. До того ж ані позивачка в указаній справі, ані її представник як під час розгляду справи, так і у скарзі до ВРП на дії судді не зазначають і не надають жодних доказів, які б свідчили про наявність вини суду при відкладенні розгляду справи.
4. Гр-н Г. також зазначив, що ухвала від 31 січня 2018 року, з якою не погоджується заявник, була перевірена судом апеляційної інстанції та Верховним Судом, однак не була скасована, хоча вказані суди мали на це повноваження, а постанова Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2478ц15, якою Третя Дисциплінарна палата ВРП обґрунтувала своє рішення, на час апеляційного та касаційного переглядів справи № 754/10780/16-ц існувала. При цьому суди вищих інстанцій не реагували на ухвалу від 31 січня 2018 року як на ухвалу про скасування повторного заочного рішення, хоча для встановлення законності мали на це право.
5. На переконання скаржника, його безпідставно притягнуто до відповідальності за відсутності скасування жодного з постановлених ним у справі процесуальних документів та за відсутності неправомірних дій чи бездіяльності судді.
6. Гр-н Г. зауважив, що ВРП не встановила фактів умисного або через грубу (очевидну) недбалість вчинення ним дисциплінарного проступку, а також того, що вказаний проступок потягнув серйозні наслідки. При цьому він як суддя не мав реальної й об’єктивної можливості дотриматись визначеного Цивільним процесуальним кодексом (ЦПК) України процесуального строку розгляду справи з незалежних від нього причин, у тому числі з урахуванням надмірно великого навантаження на нього.
7. З урахуванням викладеного скаржник вважає, що об’єктивних та реальних підстав для звинувачення його в порушенні процесуальних строків та притягненні до дисциплінарної відповідальності немає.

Позиція ВРП

8. 7 жовтня 2020 року ВРП подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу гр-на Г., в якому вказала, що не погоджується з наведеними у скарзі доводами.
9. ВРП також зазначила, що суддя гр-н Г. був належним чином повідомлений про засідання ВРП, на якому було прийняте оскаржуване рішення, був присутній на цьому засіданні та підтримав доводи своєї скарги; оскаржуване рішення прийняте повноважним складом та підписане всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні; у рішенні містяться посилання на підстави та мотиви, з яких суддю гр-на Г. було притягнуто до дисцип­лінарної відповідальності.
10. На думку ВРП, скасувавши повторне заочне рішення за заявою відповідача, суддя гр-н Г. порушив вимоги частини 3 статті 288 ЦПК України. При цьому твердження скаржника про те, що після передачі судової справи до його провадження він почав слухати її спочатку, а тому не порушив вимоги ЦПК України під час скасування заочного рішення від 12 грудня 2017 року, оскільки зазначене заочне рішення було ухвалене ним уперше в цій справі, є необґрунтованими. Положення частини 3 статті 288 ЦПК України передбачає чітке визначення порядку оскарження повторного заочного рішення суду і не може бути витлумачене по-іншому.
11. ВРП також указала, що доводи судді гр-на Г. про надання оцінки ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року судами вищих інстанцій є безпідставними з огляду на те, що вказана ухвала не переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.
12. На переконання ВРП, суддя гр-н Г. допустив безпідставне затягування розгляду справи № 754/10780/16-ц, оскільки строк розгляду справи становив близько двох років, що значно перевищує строки розгляду справи, визначені процесуальним законодавством.
13. ВРП зауважила, що доводи скарги щодо того, що ніхто не подає скарг на останнє рішення суду і, в тому числі, на ухвалу суду від 31 січня 2018 року, а відтак, окрім судді, ні для кого не настало негативних наслідків, спростовується твердженням гр-ки К. про те, що суддя безпідставно затягує розгляд справи, необґрунтовано відкладає судові засідання через неодноразові неявки відповідача, хоча останній належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом, що призводить до порушення права гр-ки К. на справедливий суд.
14. У зв’язку з викладеним ВРП просить залишити скаргу гр-на Г. без задоволення, а рішення ВРП від 14 липня 2020 року № * — без змін.

Рух скарги

15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 вересня 2020 року відкрила провадження за скаргою гр-на Г. на рішення ВРП від 14 липня 2020 року № *, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 29 січня 2020 року № **.
16. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 5 жовтня 2020 року призначив справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на підставі положень частини 3 статті 344 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України.
17. Скаржник гр-н Г., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду його скарги, в судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
18. У судовому засіданні Великої Палати Верховного Суду представник ВРП просив відмовити в задоволенні скарги гр-на Г. з мотивів, наведених у відзиві.

Обставини, встановлені матеріалами справи

19. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 13 серпня 2002 року № 712/2002 гр-на Г. призначено в межах п’ятирічного строку на посаду судді Деснянського районного суду м. Києва.
20. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 18 вересня 2008 року № 528-VІ гр-на Г. обрано на посаду судді Деснянського районного суду м. Києва безстроково.
21. 10 липня 2019 року до ВРП надійшла скарга гр-ки К. стосовно дій судді Деснянського районного суду м. Києва гр-на Г. під час здійснення правосуддя у справі № 754/10780/16-ц за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розірвання шлюбу.

<…>

25. Рішенням від 29 січня 2020 року № ** Третя Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Деснянського районного суду м. Києва гр-на Г. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
26. Під час розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП установила, що 31 серпня 2016 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла позовна заява гр-ки К. до гр-на А. про розірвання шлюбу.

26.1. Деснянський районний суд м. Києва заочним рішенням від 19 січня 2017 року (суддя гр-ка П.) позов­ні вимоги гр-ки К. задовольнив: шлюб між гр-кою К. і гр-ном А., зареєстрований 23 листопада 2013 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № ***, розірвав.

26.2. 23 лютого 2017 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява гр-на А. про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року.

26.3. Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 10 березня 2017 року (суддя гр-ка П.) заяву гр-на А. задовольнив, а заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року скасував.

26.4. У зв’язку із закінченням строку повноважень судді гр-ки П. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 754/10780/16-ц, відповідно до якого справу передано судді гр-ну Г.

26.5. Суддя Деснянського районного суду м. Києва гр-н Г. ухвалою від 31 березня 2017 року прийняв до провадження справу за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розірвання шлюбу. Призначив справу до судового розгляду на 12 липня 2017 року.

26.6. 11 липня 2017 року до суду надійшла заява представниці відповідача гр-на А. — гр-ки Л. про відкладення розгляду справи у зв’язку з тим, що відповідач перебуває за межами України. При цьому у заяві зазначено, що відповідач має намір дійти примирення з позивачкою.

26.7. У матеріалах справи міститься довідка, складена 12 липня 2017 року секретарем судового засідання, про те, що цивільну справу за позовом гр-ки К. до гр-на А. знято з розгляду у зв’язку з розглядом головуючим суддею кримінальної справи. У довідці зазначено, що розгляд справи відбудеться 12 грудня 2017 року.

26.8. 11 грудня 2017 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява представниці відповідача гр-на А. — гр-ки Л. про відкладення розгляду ­справи у зв’язку із тим, що відповідач перебуває за межами України.

26.9. 12 грудня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва (суддя гр-н Г.) ухвалив заочне рішення у вказаній справі, яким позовні вимоги гр-ки К. задовольнив.

26.10. 18 січня 2018 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява гр-на А. про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року, в якій заявник просив поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд за­очного рішення.

26.11. 31 січня 2018 року до Деснянського районного суду м. Києва від представника позивачки — адвоката гр-на Б. надійшов відзив на заяву відповідача про поновлення строку на подання заяви про скасування за­очного рішення та скасування заочного рішення. У цьому відзиві представник позивачки зазначив про відсутність у заяві відповідача посилань на докази, що мають істотне значення для вирішення спору про розірвання шлюбу.

26.12. Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 31 січня 2018 року: поновив строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду; задовольнив заяву про перегляд заочного рішення суду; заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року скасував; призначив справу до розгляду в загальному порядку на 11 травня 2018 року.

В ухвалі зазначено, що суд вважає поважними причини неявки відповідача в судове засідання, призначене на 12 грудня 2017 року, оскільки, як убачається з копії закордонного паспорта відповідача, він у цей день перебував за межами України. Також в ухвалі вказано, що докази, на які в заяві про перегляд заочного рішення суду є посилання на спростування позовних вимог, мають істотне значення для справи.

26.13. У матеріалах справи № 754/10780/16-ц міститься розписка гр-на А. про отримання копії цієї ухвали від 31 січня 2018 року, а також розписка про те, що він повідомлений про розгляд справи 11 травня 2018 року.

26.14. Не погодившись із указаною ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року, представник позивачки — адвокат гр-н Б. оскаржила її до суду апеляційної інстанції.

26.15. Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 16 березня 2018 року апеляційну скаргу повернув представнику позивачки, оскільки така ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

26.16. 27 березня 2018 року справу повернуто до Деснянського районного суду м. Києва.

26.17. 10 травня 2018 року відповідач подав до суду заяву про відкладення розгляду справи, призначеної на 11 травня 2018 року, у зв’язку із хворобою, а також перебуванням його представниці на стаціонарному лікуванні.

26.18. 11 травня 2018 року від представниці відповідача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи, призначеної на цей день, з посиланням на перебування на стаціонарному лікуванні.

26.19. Розгляд справи відкладений судом на 12 липня 2018 року.

26.20. 12 липня 2018 року від представниці відповідача — гр-ки Л. надійшла заява про відкладення розгляду справи з посиланням на перебування відповідача з 6 липня 2018 року за межами України, яка звертала увагу на намір відповідача дійти примирення з дружиною — позивачкою у справі.

26.21. З протоколу судового засідання Деснянського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року вбачається, що в судове засідання з’явився представник позивачки — гр-н Б. Обговоривши питання проведення підготовчого судового засідання без участі осіб, що не з’явилися, суд ухвалив: з урахуванням статей 128–131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи проводити підготовче судове засідання без участі таких осіб. Заслухавши представника позивачки, суд призначив справу до судового розгляду на 25 жовтня 2018 року.

26.22. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою гр-ки К., поданою адвокатом гр-ном Б., у частині оскарження ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року з тих підстав, що вказана ухвала не переглядалась в апеляційному порядку. Цією самою ухвалою відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою гр-ки К., поданою адвокатом гр-ном Б., на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2018 року. Витребувано з Деснянського районного суду м. Києва матеріали цивільної справи № 754/10780/16-ц за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розірвання шлюбу.

26.23. 24 липня 2018 року справу № 754/10780/16-ц направлено до Верховного Суду.

26.24. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року касаційну скаргу гр-ки К., подану її представником — адвокатом гр-ном Б., залишено без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2018 року — без змін.

26.25. 19 лютого 2019 року справу № 754/10780/16-ц повернуто до Деснянського районного суду м. Києва.

26.26. 1 березня 2019 року учасникам справи було надіслано повідомлення про судове засідання, призначене на 2 квітня 2019 року.

26.27. У зв’язку з неявкою відповідача у судове засідання, призначене на 2 квітня 2019 року, відкладено на 21 травня 2019 року.

26.28. Як убачається з рекомендаційного повідомлення про вручення поштового відправлення, повідомлення про судове засідання, призначене на 21 травня 2019 року, вручене гр-ну А. 6 квітня 2019 року, про що свідчить підпис працівника поштового зв’язку.

26.29. 21 травня 2019 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява представниці відповідача — гр-ки Л. про відкладення розгляду справи у зв’язку з тим, що гр-н А. перебуває за межами України та бажає взяти участь у справі.

26.30. У зв’язку з неявкою відповідача судове засідання, призначене на 21 травня 2019 року, відкладене на 12 червня 2019 року.

26.31. З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що повідом­лення про судове засідання, призначене на 12 червня 2019 року, було вручене гр-ну А. працівником поштового зв’язку 27 травня 2019 року.

26.32. 12 червня 2019 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшло клопотання гр-на А. про відкладення розгляду справи у зв’язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні. Цього самого дня до суду надійшло клопотання представниці відповідача — гр-ки Л. про відкладення розгляду справи у зв’язку з перебуванням її у відпустці.

26.33. У судовому засіданні 12 червня 2019 року визнано причини неявки відповідача поважними та відкладено розгляд справи на 3 липня 2019 року.

26.34. 2 липня 2019 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява гр-на А. про відкладення розгляду справи у зв’язку з його перебуванням за межами України, а 3 липня 2019 року — заява представниці відповідача — гр-ки Л. про відкладення розгляду справи у зв’язку з її перебуванням у відпустці.

26.35. Крім того, 3 липня 2019 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява позивачки гр-ки К. про відвід судді гр-на Г.

26.36. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 4 липня 2019 року визнано заяву про відвід судді необґрунтованою, зупинене провадження у справі № 754/10780/16-ц до вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається в порядку, встановленому частиною 1 статті 33 ЦПК України.

26.37. Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва гр-на С. від 8 липня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви гр-ки К. про відвід судді гр-на Г.

26.38. Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 8 липня 2019 року поновив провадження у справі за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розір­вання шлюбу. Розгляд справи призначено на 25 липня 2019 року.

26.39. 25 липня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва ухвалив повторне заочне рішення у справі, яким задовольнив позовні вимоги гр-ки К.

27. Оцінюючи дії судді гр-на Г., Третя Дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що суддя під час розгляду справи № 754/10780/16-ц порушив вимоги частини 3 статті 288 ЦПК України, оскільки скасував повторне заочне рішення за заявою відповідача. Крім того, в ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року суддя гр-н Г. не зазначив мотиви відхилення аргументів представника позивачки, наведених ним у відзиві на заяву відповідача про поновлення строку на подання заяви про скасування заочного рішення та скасування заочного рішення, стосовно відсутності у вказаній заяві посилань на докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
28. За висновком дисциплінарного органу, незазначення в ухвалі суду таких мотивів свідчить про формальний характер розгляду заяви про скасування заочного рішення та ігнорування суддею доводів представника позивачки щодо відсутності у заяві посилань на докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи та наявність яких є обов’язковою умовою для скасування заочного рішення.
29. Як зазначила Третя Дисциплінарна палата ВРП у своєму рішенні, загалом справа за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розірвання шлюбу перебувала в провадженні судді гр-на Г. з 31 березня 2017 року до 25 липня 2019 року. Перше судове засідання у цій справі суддею призначено на 12 липня 2017 року, тобто вже з порушенням строку, встановленого статтею 157 ЦПК України у редакції, чинній на момент передачі справи судді. Наступне судове засідання суддею призначене через п’ять місяців, а саме — на 12 грудня 2017 року. Після скасування заочного рішення 31 січня 2018 року підготовче судове засідання призначене на 11 травня 2018 року, тобто знову з порушенням строку, встановленого законом, а саме — частиною 3 статті 189 ЦПК України у чинній редакції. Протягом березня 2017 року — липня 2018 року у справі було призначено шість судових засідань з інтервалами від двох до п’яти місяців між судовими засіданнями. З 24 липня 2018 року до 19 лютого 2019 року справа перебувала у Верховному Суді. У 2019 році у справі було призначено п’ять судових засідань, інтервали між судовими засіданнями становили від трьох тижнів до півтора місяця. У заявах про відкладення розгляду справи від 11 липня 2017 року та від 12 липня 2018 року представниця відповідача зазначала про намір відповідача дійти примирення з позивачкою. Водночас суд не зупиняв провадження у справі в порядку, передбаченому статтею 251 ЦПК України (надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення).
30. За висновком Третьої Дисциплінарної палати ВРП, цивільне процесуальне законодавство надає судді процесуальні можливості для розгляду справи у більш стислий строк. Встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини вказують, що суддя гр-н Г. допустив безпідставне затягування розгляду справи № 754/10780/16-ц за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розірвання шлюбу.
31. Зважаючи на характер порушень, допущених суддею гр-ном Г., Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що в його діях під час здійснення правосуддя у справі № 754/10780/16-ц наявний склад дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 2 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (Закон № 1402-VIII), а саме — внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів відхилення аргументів сторони щодо суті спору та безпідставне затягування розгляду справи, та застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді попередження.
32. 24 лютого 2020 року гр-н Г. звернувся до ВРП зі скаргою на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 29 січня 2020 року № **.

<…>

34. Розглянувши скаргу гр-на Г., ВРП прийняла рішення від 14 липня 2020 року № * «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 січня 2020 року № ** про притягнення судді Деснянського районного суду м. Києва гр-на Г. до дисциплінарної відповідальності».
35. При ухваленні оскаржуваного рішення ВРП дій­шла висновку, що матеріали дисциплінарної справи оцінені її Третьою Дисциплінарною палатою з достатньою повнотою і підтверджують вчинення суддею гр-ном Г. дисциплінарних проступків, а саме — внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів відхилення аргументів сторони щодо суті спору та безпідставне затягування розгляду справи, а наведені суддею у скарзі доводи не спростовують висновків, зазначених у рішенні Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 29 січня 2020 року № **, і не дають підстав для його скасування. При цьому, вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність судді Деснянського районного суду м. Києва гр-на Г., Третя Дисциплінарна палата ВРП врахувала позитивну характеристику судді, відсутність дисциплінарних стягнень, характер дисциплінарного проступку та ступінь вини судді гр-на Г. і визначила вид стягнення, пропорційний вчиненому.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків ВРП та аргументів скаржника

36. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
37. З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (Закон № 1798-VIII), який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
38. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
39. Згідно із частиною 2 статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.
40. Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
41. Так, частинами 1, 7 та 8 статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їхні представники.

У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їхні представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов’язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

42. Відповідно до частини 2 статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
43. Згідно із частинами 1, 3 та 10 статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалене відповідне рішення.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

44. На підставі частини 2 статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалене відповідне рішення.
45. Частиною 7 статті 266 КАС України визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.
46. Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини 7 статті 266 КАС України узгоджуються з ­пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.
47. Відповідно до частини 1 статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписане будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП — якщо було ухвалене будь-яке з рішень, визначених пунктами 2–5 частини 10 статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

48. У пункті 123 рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов’язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесене рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44–47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).
49. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов’язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю — змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
50. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов’язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
51. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
52. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.
53. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше 15 членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.
54. Згідно з положеннями частини 2 статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є пов­новажним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
55. Як убачається з матеріалів справи, на засіданні ВРП 14 липня 2020 року були присутні 11 членів ВРП, з яких за результатами голосування 11 членів ВРП проголосували за прийняття оскаржуваного рішення. Із ксерокопії цього рішення вбачається, що воно підписане всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.
56. Отже, рішення прийняте повноважним складом ВРП, при цьому гр-н Г. у своїй скарзі цей факт під сумнів не ставить.
57. Про засідання ВРП 14 липня 2020 року гр-н Г. належним чином повідомлений. Зазначену інформацію також оприлюднено на офіційному вебсайті ВРП.
58. 14 липня 2020 року в засіданні ВРП з розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 29 січня 2020 року № ** був присутній гр-н Г., якому на засіданні ВРП було надано можливість підтримати наведені у скарзі доводи, надавши відповідні пояснення, чим забезпечене право скаржника на участь у прийнятті рішення.
59. Вказані обставини підтверджуються витягом з протоколу засідання ВРП від 14 липня 2020 року.
60. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верхов­ного Суду дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1–3 частини 1 статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.
61. Оцінюючи рішення ВРП від 14 липня 2020 року № * щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що основ­ним критерієм правомірності оскаржуваного рішення є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.
62. Так, матеріалами дисциплінарної справи установлено, що з 31 березня 2017 року до 25 липня 2019 року в провадженні судді Деснянського районного суду м. Києва гр-на Г. перебувала цивільна справа № 754/10780/16-ц за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розірвання шлюбу.
63. 12 грудня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва (суддя гр-н Г.) ухвалив заочне рішення у вказаній справі, яким позовні вимоги гр-ки К. задовольнив.
64. Постановляючи заочне рішення, суд указав, що відповідач та його представниця у судове засідання не з’явилися. Від представниці відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи з тих підстав, що відповідач перебуває за межами України і не може надати пояснення у справі. Суд зауважив, що представниця відповідача не надала суду доказів про поважність причин своєї неявки, хоча про час і місце розгляду справи знала достовірно, про що свідчить сама заява представниці відповідача про відкладення розгляду справи. Суд з урахуванням положень статей 74–77, 169, 224 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи вважав, що в матеріалах справи є достатньо даних про права та взаємовідносини сторін у справі для її розгляду по суті заочно за відсутності відповідача та його представниці.
65. 18 січня 2018 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява гр-на А. про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року, в якій заявник просив поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, переглянути заочне рішення, скасувати його та призначити справу до розгляду в загальному порядку. Відповідач зазначив, що копію заочного рішення отримав лише 2 січня 2018 року, а в день прийняття рішення перебував за межами України, його представниця без його особистої участі не змогла би ефективно захистити його права та інтереси, і, крім того, розірвання шлюбу в подальшому ускладнить вирішення питання щодо поділу спільного майна подружжя.
66. 31 січня 2018 року до Деснянського районного суду м. Києва від представника позивачки — адвоката гр-на Б. надійшов відзив на заяву про поновлення строку на подання заяви та скасування заочного рішення, в якому він заперечував проти задоволення заяви.

У відзиві представник позивачки зазначив, що під поважністю пропуску строку закон і судова практика розуміють обставини, які об’єктивно унеможливили для особи вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлене клопотання, у встановлений законом чи судом строк. У цьому випадку відповідачу було відомо про час і місце розгляду справи судом, отже, він мав можливість дізнатися про винесене рішення особисто або через представника, або з Єдиного державного реєстру судових рішень, в якому рішення суду було оприлюднене на третій день після його постановлення. За наявності представника відповідач лише 29 грудня 2017 року звернувся до суду із заявою про видачу йому заочного рішення, а для отримання цього рішення з’явився ще через 12 днів. Заяву про скасування заочного рішення подано ще через 9 днів після отримання його копії. Загальний строк після прийняття заочного рішення до подання заяви про його скасування значно перевищує встановлений законом строк для подання заяви. Отже, як зазначив представник позивачки, відповідач не довів, що строк подання заяви про перегляд заочного рішення пропущений ним з поважних причин.

Заперечуючи проти задоволення заяви про скасування заочного рішення, представник позивачки також указував на недоведеність підстав для скасування заочного рішення. Зауважував, що відповідно до частини 4 статті 169 ЦПК України в редакції на час прийняття заочного рішення, яка відповідає положенням чинної з 15 грудня 2017 року редакції частини 4 статті 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Відповідач та його представниця були належним чином повідомлені про розгляд справи як 12 грудня 2017 року, так і 12 липня 2018 року. Отже, двічі відповідач та його представниця в судове засідання не з’явились, тобто мала місце повторна неявка відповідача, наслідки якої передбачені вказаною нормою ЦПК України.

Представник позивачки у відзиві також зазначив, що заочне рішення в цій справі постановлялося двічі. Факту припинення сімейних відносин відповідач не заперечував, доказів їх наявності на день прийняття заочних рішень не надає, навіть про це не зазначає. Заперечуючи проти позову, посилається на обставини, які не входять до предмета доказування у справі про розірвання шлюбу. Поділ майна між подружжям відповідно до норм Сімейного та Цивільного кодексів України може мати місце як у період перебування у шлюбі, так і при розірванні шлюбу, а також після розірвання шлюбу.

67. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 31 січня 2018 року під головуванням судді гр-на Г.: поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду; задоволено вказану заяву; скасоване заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року; призначено справу до розгляду в загальному порядку на 11 травня 2018 року.
68. Суд визнав поважними причини неявки відповідача в судове засідання з посиланням на дослідження закордонного паспорта відповідача, з якого було встановлено, що 12 грудня 2017 року гр-н А. перебував за ме­жами України, а копію заочного рішення отримав 9 січня 2018 року. Також в ухвалі суд зазначив, що докази, на які в заяві про перегляд заочного рішення суду є посилання на спростування позовних вимог, мають істотне значення для справи. Справу призначено до судового розгляду в загальному порядку на 11 травня 2018 року.
69. За висновком дисциплінарного органу, з якими погодилася й ВРП, в ухвалі від 31 січня 2018 року суддя гр-н Г. не зазначив мотиви відхилення аргументів представника позивачки, наведених ним у відзиві на заяву відповідача про поновлення строку на подання заяви про скасування заочного рішення та скасування заочного рішення, стосовно відсутності у вказаній заяві посилань на докази, що мають істотне значення для ­правильного вирішення справи. Незазначення в ухвалі таких ­мотивів свідчить про формальний характер розгляду заяви про скасування заочного рішення та ­ігнорування суддею доводів представника позивачки щодо відсутності у заяві посилань на докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи та наявність яких є обов’язковою умовою для скасування заочного рішення.
70. З огляду на вказані обставини ВРП та її Третя Дисциплінарна палата дійшли висновку, що дії судді гр-на Г. у цій частині утворюють склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIII.
71. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки ВРП та її Третьої Дисциплінарної палати щодо наявності в діях судді гр-на Г. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIII.
72. Так, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави умисного або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
73. Отже, за змістом наведеної норми Закону № 1402-VIII склад дисциплінарного проступку судді становить умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін саме щодо суті спору.
74. Проте, як установлено матеріалами дисциплінарного провадження, ухвалою від 31 січня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва під головуванням судді гр-на Г. поновив строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду, задовольнив указану заяву, скасував заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року та призначив справу до розгляду в загальному порядку на 11 травня 2018 року.
75. Таким чином, указаною ухвалою справа № 754/10780/16-ц не вирішувалась по суті спору, що виключає можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «б» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIII.
76. Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 29 січня 2020 року № **, залишеним без змін оскаржуваним рішенням ВРП, суддю гр-на Г. також притягнуто до дисциплінарної відповідальності за пунктом 2 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме — за безпідставне затягування розгляду справи внаслідок недбалості.
77. Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є розумні строки розгляду справи судом.
78. Згідно зі статтею 157 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про ­поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п’ятнадцять днів.
79. На підставі частини 3 статті 189 ЦПК України (у чинній редакції) підготовче провадження має бути проведене протягом 60 днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більш ніж на 30 днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
80. Статтею 210 ЦПК України (у чинній редакції) визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше, ніж через 60 днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження — не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом 30 днів з дня початку розгляду справи по суті.
81. Третя Дисциплінарна палата ВРП установила, що загалом справа за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розір­вання шлюбу перебувала в провадженні судді гр-на Г. з 31 березня 2017 року до 25 липня 2019 року. Перше судове засідання у вказаній справі суддею призначене на 12 липня 2017 року, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 157 ЦПК України у редакції, чинній на час передачі справи судді. Наступне судове засідання суддею призначене через п’ять місяців, а саме — на 12 грудня 2017 року. Після скасування заочного рішення 31 січня 2018 року підготовче судове засідання призначене на 11 травня 2018 року, тобто знову з порушенням строку, встановленого частиною 3 статті 189 ЦПК України у чинній редакції. При цьому протягом березня 2017 року — липня 2018 року у справі було призначено шість судових засідань з інтервалами від двох до п’яти місяців між судовими засіданнями. З 24 липня 2018 року до 19 лютого 2019 року справа перебувала у Верховному Суді. У 2019 році у справі було призначено п’ять судових засідань, інтервали між якими становили від трьох тижнів до півтора місяця.
82. ВРП та її Третя Дисциплінарна палата також установили, що в заявах про відкладення розгляду справи від 11 липня 2017 року та від 12 липня 2018 року представниця відповідача зазначала про намір відповідача дійти примирення з позивачкою.
83. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.
84. Разом із цим суддя гр-н Г. у порядку, передбаченому статтею 251 ЦПК України, провадження у справі № 754/10780/16-ц не зупиняв.
85. Ураховуючи наведене, ВРП та її дисциплінарний орган дійшли правильного висновку про те, що суддя гр-н Г. допустив безпідставне затягування розгляду справи № 754/10780/16-ц за позовом гр-ки К. до гр-на А. про розірвання шлюбу.
86. При цьому ВРП та її Третя Дисциплінарна палата обґрунтовано послались на те, що надмірне навантаження судді не може слугувати єдиним та достатнім обґрунтуванням призначення судових засідань у справі зі знач­ними інтервалами, які перевищують строки, встановлені законом, натомість вказані обставини свідчать про низький рівень організації судочинства суддею гр-ном Г.
87. Пункт 1 частини 7 статті 56 Закону № 1402-VIII зобов’язує суддю справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
88. На підставі пункту 2 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження внаслідок недбалості у разі безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом.
89. З огляду на встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи порушення суддею гр-ном Г. права особи на своєчасний розгляд справи ВРП дійшла обґрунтованого висновку про наявність у діях цього судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIII.
90. Відповідно до частини 2 статті 109 Закону № 1402-VIII та частини 5 статті 50 Закону № 1798-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
91. Незважаючи на помилковість висновків ВРП та її Третьої Дисциплінарної палати щодо наявності в діях судді гр-на Г. складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIII, ураховуючи характер допущених суддею гр-ном Г. порушень та ступінь його вини, позитивну характеристику судді, відсутність у нього дисциплінарних стягнень, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування до судді дисциплінарним органом ВРП найм’якішого дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку, тому немає підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.
92. Інші доводи та міркування, викладені в скарзі гр-на Г., не спростовують правильність висновків ВРП, а тому також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення цього органу.

Оцінка висновків ВРП та висновки Великої Палати Верховного Суду

93. На підставі частини 8 статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.
94. Оскільки ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, дійшла правильного висновку про обґрунтованість притягнення судді гр-на Г. до дисциплінарної відповідальності за пунктом 2 частини 1 статті 106 Закону № 1402-VIII із застосуванням до нього найм’якішого дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною 1 статті 109 цього Закону, немає правових підстав для задоволення скарги гр-на Г. про скасування рішення ВРП від 14 липня 2020 року № *, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 29 січня 2020 року № **.
95. При цьому дії та рішення ВРП та її дисциплінарного органу не характеризувалися недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ у рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» (пункти 109–131) і «Куликов та інші проти України» (пункти 135–137), а подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів скаржника гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

Керуючись статтями 266, 344, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

1. Скаргу гр-на Г. на рішення Вищої ради правосуддя від 14 липня 2020 року № *, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 29 січня 2020 року № **, залишити без задоволення.
2. Рішення Вищої ради правосуддя від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 10 грудня 2020 року. Провадження № 11-247сап19. Головуючий — Золотніков О.С. Судді — Анцупова Т.О., Власов Ю.Л., Гриців М.І., Гудима Д.А., Єленіна Ж.М., Катеринчук Л.Й., Крет Г.Р., Лобойко Л.М., Пільков К.М., Прокопенко О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Симоненко В.М., Ткач І.В., Штелик С.П.)