Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) поступово ухвалює рішення у міждержавних справах, пов’язаних зі збройною агресією Російської Федерації проти сусідніх країн. Так, 21 січня 2021 року було ухвалене рішення у справі стосовно збройного конфлікту між Грузією та Російською Федерацією у серпні 2008 року та його наслідків «Грузія проти Росії (II)» (скарга № 38263/08).

Велика палата ЄСПЛ, зокрема, визнала, що події під час активної фази бойових дій (8–12 серпня 2008 року), не підпадали під юрисдикцію РФ, а от ті, що відбулися після припинення бойових дій на підставі угоди про припинення вогню від 12 серпня 2008 року потрапили під її юрисдикцію. Однак Російська Федерація мала процесуальне зобов’язання згідно зі статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) проводити адекватне та ефективне розслідування не тільки подій, що сталися після припинення бойових дій, а також під час активної фази бойових дій.

Також суд встановив, що:

— була адміністративна практика, яка суперечить статтям 2, 3 та 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

— цивільні громадяни Грузії, затримані південноосетинськими силами в Цхінвалі приблизно між 10 і 27 серпня 2008 року, потрапили під юрисдикцію Росії;

— була адміністративна практика, що суперечить статті 3, щодо умов утримання близько 160 цивільних громадян Грузії та дій, які принижували гідність, заподіяли страждання, і що їх слід ­розцінювати як нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження;

— була адміністративна практика, що суперечить статті 5, щодо свавільного затримання цивільних громадян Грузії у серпні 2008 року;

— грузинські військовополонені, затримані в Цхінвалі між 8 і 17 серпня 2008 року військами Південної Осетії, потрапили під юрисдикцію РФ;

— була адміністративна практика, яка суперечить статті 3, щодо актів катувань, жертвами яких стали грузинські військовополонені;

— громадяни Грузії, яким не було можливості повернутися до Південної Осетії або Абхазії, потрапили під юрисдикцію Російської Федерації;

— була адміністративна практика, що суперечить статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції щодо неможливості громадян Грузії повернутися до своїх домівок;

— було порушення статті 2 в її процесуальному аспекті.

Єдине заявлене порушення, з яким не погодився ЄСПЛ, — порушення права на освіту за статтею 2 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому ЄСПЛ встановив, що необхідно розрізняти військові операції, що проводились під час активної фази бойових дій, та інші події, що відбулися після укладення угоди про припинення вогню від 12 серпня 2008 року.

Суд дійшов висновку, що Російська Федерація здійснювала «ефективний контроль» над Південною Осетією, Абхазією та «буферною зоною» протягом періоду з 12 серпня по 10 жовтня 2008 року, коли відбулося офіційне виведення російських військ. Після того сильна присутність Росії та залежність південно­осетинської та абхазької влади від Російської Федерації вказували на те, що такий «ефективний контроль» над Південною Осетією та Абхазією продовжувався. Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що події, які відбулися після припинення воєнних дій, тобто після угоди про припинення вогню від 12 серпня 2008 року потрапили під юрисдикцію Російської Федерації у контексті цілей статті 1 Конвенції (обов’язок поважати права людини).

У той же час Суд визнав, що питання про застосування статті 41 Конвенції щодо справедливої сатисфакції не готове до вирішення, і його буде вирішено окремо.

Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»

ПРОТИ УКРАЇНИ

Європейський суд з прав людини 14 січня 2021 року оголосив рішення щодо прийнятності скарги України проти Росії щодо порушень прав людини у Криму. Зокрема, визнав частково прийнятними заяви у справі «Україна проти Росії» (щодо Криму № 2) (скарги № 20958/14 та № 38334/18). ЄСПЛ визнав, що з 27 лютого 2014 року Крим був фактично під контролем Росії. І приєднав до справи заяву щодо порушення прав засуджених на відбуття покарання на батьківщині. Окрім цієї справи, зараз в ЄСПЛ є дві інші міждержавні справи та понад 7000 індивідуальних заяв, які перебувають на розгляді Суду щодо подій у Криму, Східній Україні та Азовському морі.

Того ж дня ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12), яка стосувалася відмови національних судів задовольнити позов про відшкодування збитків, завданих міліцією внаслідок невдалої операції з ареш­ту викрадачів його сина. Син пана Гусєва був викрадений у липні 1998 року з метою вимагання викупу. Суди у кримінальній справі встановили, що викрадачі заволоділи грошима пана Гусєва через погане планування та відсутність координації під час операції, проте цивільний спір було вирішено не на користь заявника через неправильне застосування національного законодавства про делікт­ну відповідальність. ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Справедлива сатисфакція — 3600 євро відшкодування моральної шкоди та 1000 євро компенсації витрат.

Також порушення частини 1 статті 6 Конвенції встановлене рішенням від 14 січня 2021 року у справі «Мон Блан Трейдінг» Лтд. та «Антарес Тітаніум Трейдінг» Лтд проти України» (скарга № 11161/08), щоправда, з підстав порушення принципу справедливого слухання під час провадження в Україні у справі, яка вже розглядалася арбітражним судом у Сполученому Королівстві. У 2005 році арбітраж постановив рішення на користь заявників. У той час відповідач розпочав провадження у Господарському суді м. Києва, який зобов’язав заявників виплатити приблизно 685 000 доларів США компенсації. Коли у 2006 році заявники повідомили суд про рішення арбітражу, національні суди не закрили провадження і одночасно відмовляли виконувати рішення арбітражу. Констатувавши порушення принципу змагальності і рівності сторін, ЄСПЛ присудив справедливу сатисфакцію компанії «Мон Блан» у розмірі 8000 євро для покриття витрат.

Численні порушення прав під час протестів Майдану в Україні встановлено ЄСПЛ рішеннями від 21 січня 2021 року у п’яти справах: «Шморгунов та інші проти України» (скарга № 15367/14 і 13 інших), «Луценко та Вербицький проти України» (скарги № 12482/14 та № 39800/14), «Кадура та Смалій проти України» (скарги № 42753/14 та № 43860/14), «Дубовцев та інші проти України» (скарга № 21429/14 та 9 інших) і «Воронцов та інші проти України» (скарги № 58925/14 та 4 інших). ЄСПЛ постановив, що мали місце: низка порушень статті 3 (заборона катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) Конвенції, низка порушень частин 1 та 3 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність), низка порушень статті 11 (свобода зібрань та об’єднань), порушення статті 2 (право на життя) та порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя). Усі справи стосуються подій, які пов’язані з протестними акціями Майдану у Києві та інших містах України і які, зокрема, включають випадки силових розгонів протестувальників, їх затримання, викрадення активістів та неналежного поводження з ними, а також розслідування справ. Щодо всіх заявників були вчинені певні дії право­охоронцями або ж недержавними агентами (тітушками), які були під контролем правоохоронців. ЄСПЛ дійшов виснов­ку, що владні органи умисно намагались завадити початково мирним протестам, використовуючи для цього надмірне насильство та незаконні затримання, які були частиною певної стратегії владних органів. Він також встановив, що офіційні розслідування стосовно цих подій у багатьох випадках були неефективними.

Крім того, ЄСПЛ розглянув у порядку письмового провадження та ухвалив рішення у справах проти України, які стосуються питань, що вже були предметом розгляду суду, зокрема щодо надмірної тривалості судового розгляду, а саме: 14 січня ц.р. — у справах «Чорненко проти України» (скарга № 59660/09), «Дедеш проти України» (скарга № 50705/13), «Шавук проти України» (скарга № 19649/20), «Йолкін проти України» (скарга № 40059/19); 21 січня ц.р. — «Лещенко проти України» (скарга № 14220/13); 28 січня ц.р. — «Ананьєва та Конєв проти України» (скарга № 1132/11), «Федорова проти України» (скарга № 43768/12), «Конопльов проти України» (скарга № 43374/14), «Кушнір проти України» (скарга № 8531/13), «Сатановська та Роджерс проти України» (скарга № 12354/19), «Величко проти України» (скарга № 22273/12); 4 лютого ц.р. — «Горопацький та інші проти України» (скарга № 63243/13), «Каплатий проти України» (скарга № 39997/17), «Нейман проти України» (скарга № 68470/12); 11 лютого ц.р. — «Амірлі проти України» (скарга № 68237/13), «Фасолько і Матич проти України» (скарга № 30256/15), «Геншафт проти України» (скарга № 44291/17), «Гнатенко та Усов проти України» (скарга № 63266/19), «Гранков проти України» (скарга № 16800/16), «Гумінілович проти України» (скарга № 30034/08), «Хайкін та інші проти України» (скарга № 17985/19), «Козлов проти України» (скарга № 5067/18), «Куроченко та Золотухін проти України» (скарга № 20936/16), «Лукашов проти України» (скарга № 11570/13), «Сагура проти України» (скарга № 33736/16), «Сидоренко проти України» (скарга № 26117/19), «Скляров проти України» (скарга № 305/12), «Скуз проти України» (скарга № 16672/15), «Стужук проти України» (скарга № 48021/13), «Вайкшніс проти України» (скарга № 8779/13), «Заярнюк проти України» (скарга № 2806/18); 18 лютого ц.р. — «Бренко та інші проти України» (скарга № 29361/18), «Пастрама проти України» (скарга № 54476/14), «Зелик проти України» (скарга № 24233/09).