Велика Палата Верховного Суду розглянула 12 грудня 2018 року в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника гр-на С. — адвоката гр-на К. на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року у цивільній справі за скаргою гр-на С. на бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС, та установила таке.

У лютому 2017 року представник гр-на С. — адвокат гр-н К. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС. Просив визнати неправомірною бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС, яка полягає в неналежному розгляді його адвокатського запиту від 9 лютого 2017 року № *, ненаданні відповіді на цей запит у строк, передбачений Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, та ненаданні копій запитуваних письмових документів. Також просив зобов’язати начальника Автозаводського ВДВС розглянути адвокатський запит від 9 лютого 2017 року № *, надати копії запитуваних письмових документів, а у разі неможливості — надати письмову відповідь із зазначенням такої причини.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 березня 2017 року відмовлено у прийнятті скарги представника гр-на С. — адвоката гр-на К. на бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником оскаржуються не дії державного виконавця щодо виконання судового рішення відповідно до вимог статті 383 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України у редакції, чинній на момент поставлення ухвали, а оскаржуються дії щодо ненадання відповіді на адвокатський запит, тому подана скарга не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу представника гр-на С. — адвоката гр-на К. відхилено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що із поданої заявником скарги не вбачається, що оскаржуються дії державного виконавця з виконання судового рішення.

У червні 2017 року представник гр-на С. — адвокат гр-н К. звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив ухвали судів попередніх інстанцій скасувати і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС пов’язана з реалізацією прав стягувача та його представника у виконавчому провадженні з виконання рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 212/7068/13-ц, тому така бездіяльність підлягає оскарженню в порядку цивільного судочинства відповідно до статей 383—387 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 вересня 2018 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а ухвалою від 12 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину 6 статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, у тому числі, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція — це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов’язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

У пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (заява № 18357/91) ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. … Отже, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невід’ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції.

5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду зі скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина 2 статті 384 ЦПК України у редакції, чинній на момент звернення до суду зі скаргою).

У справі, що розглядається, адвокат гр-н К. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС, яка, на думку заявника, полягала в тому, що останній не розглянув його адвокатський запит від 9 лютого 2017 року № * стосовно примусового виконання ухваленого в порядку цивільного судочинства рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з гр-на А. на користь гр-на С. заборгованості за договором позики у розмірі 82 307,80 грн та судових витрат у розмірі 823,80 грн.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 якого адвокат — це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, Правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб) (пункт 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до вимог статті 24 зазначеного Закону адвокатський запит — письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов’язані не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

У частині 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України у редакції, чинній на момент звернення до суду зі скаргою та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Оскільки у справі, що розглядається, зі скаргою на бездіяльність начальника Автозаводського ВДВС звернувся представник гр-на С. — адвокат гр-н К., який не є стороною виконавчого провадження, оскаржує ненадання начальником Автозаводського ВДВС у встановлений Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» строк відповіді на адвокатський запит і ненадання копій запитуваних документів, тобто скарга стосується не оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішення суду, а здійснення управлінських дій з контролю за неналежним виконанням державним виконавцем своїх обов’язків, то вона в силу вимог статті 181 КАС України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, про що правильно вказали суди попередніх інстанцій.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвали судів першої й апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права щодо визначення юрисдикційності цього спору.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

— касаційну скаргу представника гр-на С. — гр-на К. залишити без задоволення;

— ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 12 грудня 2018 року. Справа № 212/7068/13-ц. Суддя-доповідач — Ситнік О.М. Судді — Антонюк Н.О., Бакуліна С.В., Британчук В.В., Гудима Д.А., Золотніков О.С., Кібенко О.Р., Князєв В.С., Лобойко Л.М., Лященко Н.П., Прокопенко О.Б., Рогач Л.І., Саприкіна І.В., Уркевич В.Ю., Яновська О.Г.)