Положення шостого речення частини 1 статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (Закон), відповідно до яких особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, яка за станом свого здоров’я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення до цього органу законного представника зазначеної особи і може бути оскаржене відповідно до закону, у тому числі до суду, є неконституційним. Такого висновку дійшов Конституційний Суд України (КСУ) у рішенні від 20 грудня 2018 року № 13-р/2018.

Суддя-доповідач у справі — Олександр Тупицький.

Зауважимо, що йдеться про положення, які начебто були вже виправлені на виконання рішення КСУ про неконституційність попередньої редакції зазначеної норми, яка так само не передбачала попереднього судового контролю за примусовою госпіталізацією.

Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»

За обставинами справи, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до КСУ з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення шостого речення частини 1 статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», якими передбачено, що особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, яка за станом свого здоров’я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення до цього органу законного представника зазначеної особи і може бути оскаржене відповідно до закону, у тому числі до суду.

На думку автора клопотання, порядок госпіталізації зазначених недієздатних осіб без рішення суду позбавляє цих осіб конституційних гарантій захисту їхніх прав і свобод, встановлених статтями 29, 55 Основного Закону України. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини також вважає, що парламент Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» вніс зміни до частини 1 статті 13 Закону, які суперечать юридичній позиції Конституційного Суду України, викладеній у його рішенні від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, і таким чином вийшов за межі своїх повноважень та порушив вимоги частини 2 статті 8, частини 2 статті 150 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

Конституційний Суд України, розглядаючи це питання, зазначив, що за юридичними позиціями КСУ «рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов’язковими до виконання на всій території України. Органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина 2 статті 150), яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина 2 статті 8)… Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання». Про це йдеться в абзацах 2, 3, 6 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000. Також КСУ нагадав, що відповідно до абзацу 2 пункту 7 мотивувальної частини рішення КСУ від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 «закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина 2 статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина 2 статті 8 Основного Закону України)».

КСУ нагадав, що положення статті 150 Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, витлумачені у зазначених рішеннях Конституційного Суду України, передбачали, що рішення Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України (конституційності) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України «є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені». Така юридична природа рішень Конституційного Суду України відображена в положеннях статті 151² Основного Закону України.

Стосовно зазначеного у поданні питання, КСУ зауважив, що питання госпіталізації недієздатної особи без її усвідомленої згоди до закладу з надання психіатричної допомоги КСУ вже розглядав у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини 1 статті 13 Закону в первинній редакції, згідно з яким «особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна». За наслідками розгляду зазначеного питання КСУ дійшов висновку про необхідність здійснення судового контролю над втручанням у право на свободу та особисту недоторканність недієздатної особи під час її госпіталізації до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди, роз’яснивши, що така госпіталізація має відбуватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та «виключно за рішенням суду». Таким чином, рішенням КСУ від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 спірне положення визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Верховна Рада України 14 листопада 2017 року ухвалила закон, яким, зокрема, частину 1 статті 13 Закону викладено в такій редакції: «Особа, яка досягла 14 років, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно — на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою. Особа віком до 14 років (малолітня особа) госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги на прохання або за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника. У разі незгоди одного з батьків або за відсутності батьків госпіталізація особи віком до 14 років (малолітньої особи) до закладу з надання психіатричної допомоги проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення іншого законного представника зазначеної особи до цього органу і може бути оскаржене відповідно до закону, у тому числі до суду. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно — на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою. Законний представник особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, сповіщає орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного про згоду його підопічного на госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги не пізніше дня, наступного за днем надання такої згоди. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, яка за станом свого здоров’я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення до цього органу законного представника зазначеної особи і може бути оскаржене відповідно до закону, у тому числі до суду. Згода на госпіталізацію фіксується в медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра».

Аналіз положень шостого речення частини 1 статті 13 Закону дає підстави стверджувати, що недієздатну особу, яка за станом свого здоров’я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, госпіталізують до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням (згодою), ухваленим органом опіки та піклування, тобто без рішення суду.

Отже, запровадивши новою редакцією Закону таке правове регулювання, законодавець насправді дозволив недобровільну госпіталізацію недієздатних осіб без рішення суду, тобто встановив таку ж норму, яку КСУ вже визнавав неконституційною.

«Повторно запровадивши правове регулювання з тим самим недоліком, Верховна Рада України порушила вимогу частини 2 статті 8 Основного Закону України, за якою закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» — підкреслено в рішенні КСУ.