Ольга КИРИЄНКО, «Судовий вісник»

5 січня 2019 року виповнилося рівно два роки з моменту набуття чинності Законом України «Про Вищу раду правосуддя» — одного з ключових законодавчих актів, спрямованого на імплементацію конституційних новацій у частині правосуддя і який визначає статус, повноваження, принципи організації і порядок діяльності Вищої ради правосуддя (ВРП). Саме за ВРП законодавець залишив останнє слово в питаннях звільнення суддів, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (дисциплінарна функція була повністю передана до сфери компетенції ВРП, а реалізує її Рада фактично як квазісудовий орган), надання згоди на зняття суддівського імунітету, призначення і звільнення голови Державної судової адміністрації України (ДСА) та його заступників, погодження низки регламентних документів, вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя тощо. За два роки багато функцій ключовим органом у судовій системі апробовувалися неодноразово, яким чином — проаналізуємо далі.

Владу — із рук у Раду

У ході проведення судової реформи, зокрема її фундаментального етапу — винесення конституційних змін, парламент позбувся важелів впливу в частині обрання та звільнення суддів. Відповідні функції з однієї Ради — Верховної — були передані іншій — Вищій раді правосуддя: якісь повністю, якісь лише частково. Так, від інституту випробувального терміну (п’ятирічного призначення суддів) відмовилися взагалі, а в процедурі надання кандидатам безстрокової путівки в суддівську професію передбачили певну систему стримувань і противаг, розділивши повноваження між ВРП і главою держави, відвівши останньому фактично тільки церемоніальну функцію — скріпити відповідне подання органу суддівського врядування щодо призначення своїм підписом. За ці два роки на підставі відповідних «рекомендацій» ВРП глава держави видав 34 укази про призначення суддів, п’ять із них були присвячені кадровому формуванню нового Верховного Суду (ВС): кар’єрні путівки отримали близько тисячі суддів, включаючи 118 «верховних».

Функція щодо звільнення суддів, яка до кінця вересня 2016-го (моменту набуття чинності конституційними змінами в частині правосуддя) була розділена між главою держави і парламентом за принципом «хто призначає/обирає, той і звільняє», повністю була сконцентрована в руках ВРП та апробовувалася неодноразово. Так, тільки на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе або систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або свідчить про його невідповідність займаній посаді (ця підстава, нагадаємо, замінила інститут звільнення за порушення присяги судді), були звільнені 214 суддів. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті ВРП у спеціальному розділі «Перелік суддів, звільнених ВРП за вчинення істотного дисциплінарного проступку», в 2017-му «червону картку» показали 172 суддям, у 2018-му — 39, а в 2019-му — вже трьом служителям Феміди.

А ось дві інші нові конституційні підстави для звільнення судді — незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації або реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду, і порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна (пункти 5 і 6 частини 6 статті 126 Основного Закону відповідно), — досі так і не були апробовані: принаймні в реєстрі актів ВРП відповідних рішень ми не знайшли. Цілком ймовірно, що в світлі розпочатого процесу оптимізації всіх судів України ухвалення рішення про звільнення судді у зв’язку з його відмовою на переведення до іншої обителі Феміди — лише питання часу.

До речі, про час: у жовтні минулого року Вища рада правосуддя отримала право самостійно реалізовувати ще одну кадрову функцію — здійснювати переведення суддів. Адже 30 вересня 2018 року вичерпався термін тимчасових, дворічних, повноважень глави держави в цій частині. За останні менш як чотири місяці ВРП ухвалила вже близько 150 рішень щодо переведення суддів до інших судів, у тому числі новостворених апеляційних інстанцій. Ще одна тимчасова президентська опція — створювати, реорганізовувати і ліквідовувати суди — перестала бути активною з початку 2018-го. Але нову конституційну процедуру «судобудування», яка передбачає, що суд створюється, реорганізується і ліквідується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з ВРП, застосували поки що лише один раз: при створенні Вищого антикорупційного суду влітку 2018-го.

У спадок від парламентаріїв ВРП дісталося і повноваження щодо зняття суддівської недоторканності. Варто зазначити, що конституційними змінами (щодо правосуддя) було передбачене введення так званого функціонального імунітету: суддя може бути затриманий або триматися під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку суду без згоди ВРП, тільки якщо він затриманий під час або одразу після скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину. Раніше, нагадаємо, в Основному Законі було передбачено, що суддя без згоди Верховної Ради України не може бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку суду. На практиці цей механізм реалізовувався у такий спосіб: парламентарії розглядали відповідне подання Генеральної прокуратури України, підтримане та внесене Головою Верховного Суду України. Вища рада правосуддя, згідно з інформацією, розміщеною в реєстрі її актів, уже неодноразово застосовувала відповідне повноваження, дала «добро» на зняття суддівського імунітету 15 разів.

Декламація незалежності

ВРП відіграє провідну роль і в питаннях забезпечення незалежності судів і суддів: акумулює всю інформацію щодо втручання в здійснення правосуддя і вживає відповідних заходів реагування. Наприкінці лютого 2018 року Вища рада правосуддя презентувала першу щорічну доповідь про стан незалежності суддів України. Дебютний аналітичний огляд, в якому була систематизована і проаналізована інформація про ситуацію із забезпеченням незалежності третьої гілки влади в нашій країні, впродовж минулого року був одним із найбільш обговорюваних документів у суддівських колективах. Уже незабаром ВРП має дати черговий інформаційний привід — оприлюднити новий щорічний звіт щодо стану незалежності вітчизняної Феміди.

За останні два роки реєстр повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, який розміщений на офіційному веб-сайті ВРП, став досить популярною опцією. Починаючи з 12 жовтня 2016 року, коли в ньому було розміщено перше повідомлення, до цієї бази даних було внесено понад 450 заяв суддів. Цьогоріч до реєстру надійшло вже 17 повідомлень щодо втручання в професійну діяльність судді. Щоправда, ситуація з оперативністю розгляду відповідних суддівських сигналів і дієвістю інструментів реагування, якими ВРП наділив законодавець, залишає бажати кращого.

Конкурсний набір

Поступово освоюється і нормотворчий напрям (ВРП надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів), проводиться нормативно-регламентна робота й реалізуються інші, не згадані нами вище, кадрові функції, зокрема і нові повноваження щодо створення відповідного підґрунтя для функціонування Служби судової охорони (ССО). Нагадаємо, що змінами до профільного суддівського закону, внесеними минулого літа у зв’язку із прийняттям іншого акта — Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», статус і порядок діяльності ССО було по-новому врегульовано в рамках окремої глави 4 розділу ХІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вища рада правосуддя вже затвердила Порядок проведення конкурсу для призначення на посади співробітників Служби судової охорони, а 12 грудня 2018 року Комісією для проведення конкурсу на зайняття вакантних посад голови ССО переможцем конкурсу було визначено генерал-майора Валерія Бондаря, який обіймає посаду заступника командувача Національної гвардії України. Зауважимо, що відповідно до статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова ССО призначається на посаду ВРП за результатами відкритого конкурсу та спеціальної перевірки, яка проводиться підрозділами Національного агентства України з питань державної служби.

Разом із тим буквально нещодавно, в середині січня 2019 року, ВРП погодила Типове положення про апарат суду (цей документ затверджується ДСА), і на виконання вимог частини 6 статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» затвердила Положення про Державну судову адміністрацію України, яким встановлено, що ДСА очолює голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Вищою радою правосуддя. Голова ДСА має заступників, які призначаються на посаду і звільняються з посади ВРП відповідно до законодавства про державну службу. Призначення керівництва цього державного органу в системі правосуддя має здійснюється на конкурсній основі. 17 січня 2019 року ВРП вирішила оголосити конкурс на зайняття посад державної служби категорії «А» в системі правосуддя, зокрема посади голови ДСА та його заступників. Нинішнє керівництво цього органу — голова ДСА Зеновій Холоднюк та його заступниця Людмила Гізатуліна — виконуватиме свої повноваження до призначення керівництва на конкурсній основі.