Світлана ТАРАСОВА, «Судовий вісник»

Концепція адміністративної реформи, ще у далекому 1998 році затверджена Президентом України, передбачала чітку та послідовну схему прийняття єдиного адміністративного законодавства. На той час йшлося про адміністративний кодекс України. Робота над цим документом велась активно, проте чи то представники органів влади не розуміли його нагальність та суть, чи то просто не було політичної волі, тож ані перший варіант проекту, ані наступні так і не було прийнято парламентаріями.

Черговий етап розробки відповідного нормативного акта стартував у минулому році під патронатом Міністерства юстиції України, і наприкінці 2018 року урядовий законопроект № 9456 «Про адміністративну процедуру» (законопроект) було надано на розгляд парламенту.

Згідно з пояснювальною запискою, законопроект розроблено на виконання Плану заходів з реалізації Стратегії реформування державного управління України на 2016—2020 роки, яким Мін’юсту поставлене завдання розробити і подати до Кабінету Міністрів України законопроект про адміністративну процедуру зі строком виконання саме у четвертому кварталі 2018 року.

Документ спрямовано на встановлення єдиного механізму врегулювання відносин між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, іншими суб’єктами, які відповідно до закону уповноважені здійснювати владні управлінські функції, з фізичними та юридичними особами щодо прийняття адміністративного акта та його виконання.

Автори законопроекту пропонують детально прописати основні поняття, суб’єктний склад, а також порядок адміністративного провадження та адміністративного оскарження.

Передбачено також перелік відносин, на які законопроект не поширюватиметься. Зокрема, йдеться про відносини, що виникають під час звернень осіб, що містять пропозиції, поради стосовно, у тому числі, удосконалення нормативно-правових актів. Наступний вид відносин — це кримінальні провадження або провадження у справах про адміністративні правопорушення, застосування законодавства про захист економічної конкуренції тощо. Сюди ж пропонують зарахувати і питання щодо оскарження процедур публічних закупівель.

Повертаючись до суб’єктного складу адміністративної процедури, необхідно зазначити, що на законодавчому рівні запропоновано закріпити механізм відводу посадової особи адміністративного органу. Зокрема, рішення про відвід та визначення іншої уповноваженої на розгляд справи посадової особи приймається у строк не пізніше трьох робочих днів, про що повідомляються учасники адміністративного провадження. У той же час встановлено застереження, що рішення про відвід не приймається, якщо визначити іншу уповноважену на розгляд справи посадову особу неможливо.

Щодо іншої сторони адміністративного провадження автори законопроекту пропонують встановити, що учасником провадження особа стає тоді, коли питання про права та виконання обов’язків якої вирішується в адміністративному акті або законні інтереси якої може зачіпати адміністративний акт.

Розробники документа також передбачили статус осіб, які сприяють розгляду справи. Серед них — свідки, експерти та перекладачі. Зокрема, свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, котрій відомі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку може бути встановлена наявність чи відсутність обставин, що підтверджують обґрунтованість позиції учасників адміністративного провадження і які мають значення для всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи і прийняття відповідного рішення. У той же час пояснення свідка не визнаватимуться доказом у разі, якщо він не може надати джерело своєї обізнаності щодо певних обставин.

Більше того, пропонується надати можливість стороні провадження (фізичній або юридичній особі) заявити відвід свідку, експерту, спеціалісту або перекладачу, але лише в тому випадку, якщо вони мають або можуть мати особисту, безпосередню чи опосередковану (непряму) заінтересованість у результатах розгляду чи вирішення справи.

У питанні розгляду та вирішення справи розробники документа частково пішли шляхом удосконалення регулювання судового процесу і передбачили три можливих порядки розгляду та вирішення справи: при особистому зверненні, із заслуховуванням учасників адміністративного провадження та у письмовому адміністративному провадженні. У першому випадку справу може бути вирішено негайно (невідкладно) в присутності особи, якщо задоволення заяви, поданої особисто, не потребує додаткових документів та відомостей або залучення інших учасників процесу. У другому випадку учасникам пропонується надати право бути вислуханими до прийняття рішення у справі, якщо таке рішення за своїм характером може негативно вплинути на права, свободи або інтереси учасника. Причому це право може бути реалізоване шляхом надання особою адміністративному органу своїх пояснень та заперечень у письмовій чи усній формі. У той же час розробники документа пропонують встановити низку винятків. Так, заслуховування не проводитиметься у разі, якщо необхідно вжити негайних заходів для запобігання заподіянню шкоди чи для захисту публічних інтересів або відповідно до закону вимагається негайне прийняття рішення. Ще одна підстава для відмови в заслуховуванні — коли прохання заявника є очевидно безпідставним.

У письмовому провадженні справа розглядається тоді, коли не може бути розглянута чи коли не може бути вирішена у порядку розгляду та вирішення справи при особистому зверненні, при цьому при залученні інших учасників адміністративного провадження або осіб, які сприяють розгляду справи, усне заслуховування не проводиться.

Окрему увагу треба приділити такому питанню, як адміністративне оскарження. Як і суб’єктивний склад провадження, питання оскарження врегульоване окремим розділом законопроекту. Зокрема, особі надається право в процедурі адміністративного оскарження вимагати припинення вчинення адміністративним органом певної дії, визнання незаконності дії та усунення її наслідків, у тому числі й відшкодування матеріальної шкоди. У частині бездіяльності запропоновано надати право вимагати виконання адміністративним органом іншої дії, на яку особа має право і яка не була виконана на її вимогу.

Можливість оскарження дій чи бездіяльності надається ще до моменту прийняття адміністративного акта. Автори пропонують закріпити низку відповідних процедурних рішень у цій сфері.

Встановлюється, що бездіяльність адміністративного органу оскаржується у разі неприйняття адміністративного акта в установлений законом строк або зволікання з розглядом справи (прийняттям процедурних рішень або вжиттям процедурних дій). Таким чином ця норма повинна сприяти суттєвому скороченню бюрократичних процедур та унеможливлюванню затягування розгляду відповідних скарг чи заяв.

Стосовно строків на оскарження. Запропоновано встановити право подання скарги на адміністративний акт протягом тридцяти календарних днів з дня доведення його до відома особи або з моменту, «коли особа, права і законні інтереси якої зачіпає адміністративний акт, але яка не була залучена до адміністративного провадження, дізналася або повинна була дізнатися про прийняття адміністративного акта». Ще один нюанс, на який необхідно звернути увагу в питанні строків оскарження, стосується оскарження бездіяльності адміністративного органу. У цьому разі скарга може бути подана у будь-який час після спливу строку прийняття адміністративного акта.

Таким чином, цей законопроект вводить певні критерії діяльності органів влади у відносинах з юридичними та фізичними особами. І відповідність цим критеріям уже оцінюватимуть адміністративні суди, що, у свою чергу, дасть змогу не тільки стати дорожньою картою в процесі, але й суттєво розвантажити суди.

З моменту опублікування закону (у разі його прийняття) адміністративні органи матимуть рік на те, щоб ознайомитись та привести свої акти у відповідність до нього, оскільки відповідно до прикінцевих та перехідних положень документ набуває чинності через дванадцять місяців після його опублікування.