У передчутті чергової судової реформи, у стані серйозного браку фінансування і кадрової кризи (яка поглиблюється з кожним днем в апаратах судів) — судова система переживає не найліпші часи. Черговий з’їзд суддів України вирішив низку важливих кадрових питань та виніс на загал незадоволення суддів роботою Державної судової адміністрації (ДСА) України.

Головні підсумки з’їзду суддів в інтерв’ю для «Судового вісника» аналізує начальник Територіального управління (ТУ) ДСА України в Одеській області Тарас Лукаш. Також Тарас Валерійович розмірковує про критичну ситуацію із забезпеченням належного рівня заробітної плати працівникам апарату суду, кадрову кризу і порядність.

— Тарасе Валерійовичу, недавно закінчився черговий з’їзд суддів України, помітно, що судді не надто задоволені роботою системи Державної судової адміністрації, особливо в частині фінансового забезпечення працівників апарату суду. А як ви оцінюєте роботу з’їзду?

— Найперше відзначу, що для мене визначальним є те, що XVII черговий з’їзд суддів України взагалі відбувся і був результативним. Із засобів масової інформації ми могли спостерігати, що було чимало перепон для його проведення.

Обрання на з’їзді членів Вищої ради правосуддя (ВРП) уже нівелює можливість зупинення роботи цього конституційного органу. У разі якби з’їзд у цю дату не відбувся, це спричинило б негативні наслідки як для судової системи, так і для держави в цілому. Уже не говоримо про можливе зупинення роботи цього органу внаслідок відсутності кворуму.

— Чи змінилася останнім часом кадрова ситуація?

— Протягом 2020 року ситуація в частині штатного наповнення судів першої інстанції дещо стабілізувалась. Це відбулось завдяки призначенню низки нових суддів до загальних місцевих судів, де спостерігався суттєвий рівень навантаження, і в суди, які взагалі припинили відправляти правосуддя через відсутність діючих суддів. Відповідно до указів Президента України в 2021 році призначено 433 суддів, із них 31 в Одеській області.

Наразі найбільш гострою є ситуація з відправленням правосуддя в судах апеляційної інстанції, зокрема загальної юрисдикції. Особливо слід відзначити Сумський апеляційний суд, Харківський апеляційний суд, де фактична чисельність суддів уже не перший рік вдвічі менша від штатної. При цьому треба пам’ятати і те, що більше половини всіх діючих суддів мають право на відставку, хоча ще не досягли граничного 65-річного віку, а в судах апеляційної інстанції таке право мають понад 90 %.

Переконаний, що якби з’їзд суддів не відбувся та не були обрані нові члени ВРП, то судову систему очікувала б чергова хвиля звільнень суддів у відставку за власним бажанням. Але це вже в минулому.

— Як вирішити питання вкрай низьких заробітних плат працівників апарату суду?

— Питання належної оплати праці співробітників апаратів судів на сьогодні є найгострішим.

Найперше слід нагадати, що дефіцит від фактичної потреби судів за бюджетом на поточний рік є таким: усього на фінансове забезпечення судів — 61,3 %, на оплату праці — 55,75 %.

Проблема належного рівня заробітної плати працівників апаратів судів та взагалі матеріально-технічного забезпечення судової системи доволі гостро актуалізувалася ще у 2020 році, проте всі сподівалися, що завершення року принесе певні поступки та позитивні зрушення. Цього не трапилося. Натомість після прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» стало зрозуміло, що ситуація з фінансуванням судової системи не тільки не поліпшується, а навіть не залишається на рівні 2020 року. Спілкуючись останнім часом з колегами, чую від них про те, що такого рівня фінансування судової системи, який ми маємо у 2021 році, вони не пам’ятають.

— Не є таємницею, що працівники апарату суду масово звільняються зі своїх посад. Якщо винести питання належної оплати правці за дужки, то якими іншими способами можна втримати кваліфікований апарат на своїх робочих місцях?

— Ми розуміємо, що людині важливо, коли на роботі створені належні умови, є чудовий колектив, в якому хочеться працювати, але цього замало. Кожній людині потрібно задовольняти свої базові фізіологічні потреби, у більшості є сім’ї та діти, батьки, які можуть потребувати догляду, необхідно сплачувати комунальні послуги абощо. Тому забезпечення належного рівня заробітної плати працівникам апарату суду та його належне фінансування залишається єдиним дієвим механізмом, який зможе припинити відтік кваліфікованих кадрів із суду.

— За вашими спостереженнями, концепт майбутньої судової реформи передбачає посилення інституту судової адміністрації чи, навпаки, його послаблення та передачу повноважень ДСА України іншим органам суддівського врядування?

— Упевнений, що концепт будь-якої судової реформи має бути спрямований на посилення незалежності судової гілки від інших гілок влади, забезпечення належного доступу громадян до правосуддя та кваліфікованого розгляду справ у розумні строки. Для цього потрібно не так багато: належне фінансування судової системи та злагоджена і професійна робота ВРП та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

— Ви підтримуєте концепт створення «суду у смартфоні»? З огляду на проблеми запровадження Єдиної судової інофрмаційно-телекомунікаційної системи, як гадаєте, чи реально втілити в Україні «суд у смартфоні»? До якої межі слід «оцифровувати» правосуддя?

— У цілому досить позитивно ставлюся до будь-яких змін та новацій. При цьому розумію, що якщо це стосується судової системи та доступу громадян до правосуддя, то права на помилку тут немає. Тому вважаю, що перед втіленням цієї ідеї мають бути визначені та ретельно зважені всі позитивні та негативні наслідки її застосування, вивчений досвід інших країн, якщо він вже існує. Цілком очевидно, що без внесення змін до процесуального законодавства запустити вказану новацію в реалізацію наразі складно.

— А як ви оцінюєте нинішній стан судової системи в цілому?

— На завершення відзначу, що все те, що зараз відбувається і в судовій системі, і в державі в цілому, є найкращим тестом на порядність і людяність для кожного з нас. Я наведу лише декілька прикладів.

Не склавши присяги судді і не розглянувши жодної справи, колега бере один день відпустки з метою отримання другої матеріальної допомоги, знаючи, що за законом йому належить одна, і що в поточному році ця допомога ним уже отримана на попередньому місці роботи.

Коли коштів на виплату обов’язкових платежів немає й половини від необхідної суми, і це без будь-яких премій і надбавок, а суддівська винагорода є, але в акурат для виплати. При цьому хтось квапиться виконати отримане судове рішення про виплату компенсації за період карантину, чудово усвідомлюючи, що ці гроші будуть виплачені за рахунок суддівської винагороди колег і у підсумку грошей іншим уже забракне, займаючи позицію: поки гроші є, треба встигнути першим.

Упевнений, що майбутнє судової системи залежить зараз від єдиної та злагодженої позиції всіх органів у системі правосуддя, суддів та працівників апаратів. Немає жодного сенсу витрачати час на пошук винних у причинах недофінансування судової системи та будь-які внут­рішні чвари. Але маю надію, що найближчим часом усім вдасться порозумітися. Зрештою, всі ми переслідуємо одну мету. Незалежне та справедливе правосуддя, належне забезпечення прав і гарантій суддів.

Бесідувала Христина ПОШЕЛЮЖНА, «Судовий вісник»