Кожен адвокат, який здійснює захист від кримінального обвинувачення, знає, що головна його зброя — робота з доказами. Чим більше зібраних слідством доказів вдасться визнати недопустимими або неналежними, тим вищі шанси на виправдання клієнта. Тому дуже часто адвокати, і не тільки в Україні, акцентують увагу на принципі плодів отруєного дерева, за яким первісне порушення у процедурі збирання доказів має наслідком визнання недопустимими всіх зібраних доказів у цьому ланцюгу.

Проте наявність процедурних порушень під час збору доказів, навіть очевидна, не є безсумнівною підставою для визнання кримінального провадження і вироку несправедливими. Власне, на це звернув увагу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Свєтіна проти Словенії» (скарга № 38059/13), рішення в якій було ухвалене 22 травня 2018 року.

Заявник — засуджений до 13 років позбавлення волі за вбивство людини за обтяжуючих обставин — стверджував, що вирок щодо нього є несправедливим, оскільки ґрунтується на доказах, зібраних унаслідок негласних слідчих дій, проведених без дозволу суду. Зокрема, йшлося про огляд телефонів жертви і заявника та отримання інформації від оператора послуг мобільного зв’язку слідчими оперативно, одразу після виявлення тіла жертви.

Саме зібрані дані стали підставою для розшуку, затримання і подальшого ареш­ ту заявника.

Проте, на думку ЄСПЛ, це не вплинуло на загальну справедливість судового розгляду цієї справи, яка гарантована статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).

Перехоплення даних

Власне, за обставинами справи, виявивши тіло людини з численними ножовими пораненнями, розчавлене автомобілем, при огляді місця події слідчі знай­шли цілим і неушкодженим телефон жертви. Вони переглянули останні дзвінки та повідомлення, отримані та надіслані вбитим, і запросили деталізацію вхідних та вихідних комунікацій за номером жертви в оператора. Оператор надав відповідні дані вже наступного дня. Таким чином, було встановлено номер телефону заявника як номер, з якого надходили жертві погрози та повідомлення сексуального характеру. За цим номером було визначено і особу заявника.

Ці ж дані комунікацій потім стали також підставою для проведення інших слідчих дій, зокрема обшуків будинку та автомобіля підозрюваного, судових експертиз, в ході яких було отримано докази причетності пана Свєтіна до вбивства. Зрештою, на підставі цих доказів його було засуджено до позбавлення волі.

Не єдине джерело

Про неналежність зібраних доказів у силу порушення процедури їх отримання та відсутності санкції суду на такі дії обвинувачений заявляв під час судового розгляду, перегляду справи у національних судах та подачі скарги до конституційного суду країни. Проте національні суди звернули увагу на те, що не стеження за заявником чи за його номером були першопричиною і метою, а перевірка даних з телефону жертви. Це не порушувало жодних прав заявника. Разом із тим національні суди вважали, що подальша перевірка телефону обвинуваченого без дозволу суду була порушенням процесуального законодавства та конституції країни, проте її дані вже не мали доказової сили, оскільки ще до того поліція отримала їх з телефону жертви. Зрештою, дані несанкціонованого перехоплення не були використані судом і не додані до матеріалів справи, на яких ґрунтується вирок.

Конституційний суд Словенії, у свою чергу, відмовився відкривати провадження за заявою скаржника.

Позиція ЄСПЛ

Звертаючись до ЄСПЛ, заявник стверджував про порушення його прав, гарантованих статтею 6 (право на справедливий суд) та статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції, внаслідок того, що докази, на яких ґрунтується обвинувальний вирок, були отримані незаконно.

У свою чергу, Суд не перевіряв допустимість конкретних доказів, на які вказував заявник, зокрема отримані з порушенням національного законодавства дані телекомунікацій, так само як і не вирішував питання про вину заявника. Його місія у цій справі полягала в тому, щоб визначити, чи справді докази, отримані з порушенням прав заявника, призвели до несправедливості всього судового розгляду.

Зважаючи на обставини справи, аргументи, наведені національними судами при ухваленні рішень, ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча і є ймовірність того, що дані, отримані незаконним чином із мобільного телефону заявника, відіграли певну роль на початковому етапі розслідування, зокрема, призвели до арешту заявника, проте вони не були використані як докази у кримінальній справі під час судового розгляду. Загалом засудження заявника ґрунтувалося на інших доказах, не пов’язаних із незаконно отриманими даними, зокрема зізнання обвинуваченого, результати відтворення події, біологічні сліди та інші речові докази, показання свідків.

З цього Європейський суд з прав людини зробив висновок, що розгляд у справі заявника у цілому, включаючи спосіб отримання доказів, не суперечить вимогам справедливого судового розгляду. Відповідно, немає порушення статті 6 Конвенції.

У частині права заявника на повагу до його приватного життя Суд визнав скаргу неприйнятною через невичерпання заявником усіх національних засобів правового захисту.

Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»

ПРОТИ УКРАЇНИ

Європейський суд з прав людини 18 березня 2021 року розглянув справу «Юрій Чумак проти України» (№ 23897/10). Заявник скаржився на відмову національних органів влади, включаючи суди, у наданні інформації, зокрема доступу до нормативно-правових актів. Просив ЄСПЛ встановити порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) та пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції про захист прав люди і основоположних свобод.

ЄСПЛ вбачив порушення лише статті 10 через відмову у наданні за запитом інформації, що була викладена у незасекречених нормативно-правових актах. Справедлива сатисфакція — встановлення порушення є достатньою справедливою компенсацією будь-якої моральної шкоди, водночас призначив 1638 євро компенсації витрат.

Крім того, ЄСПЛ розглянув у порядку письмового провадження та ухвалив рішення у справах проти України, які стосуються питань, що вже були предметом розгляду суду, зокрема, щодо надмірної тривалості судового розгляду, а саме: 18 лютого 2021 року у справах «Бренко та інші проти України» (скарга № 29361/18), «Пастрама проти України» (скарга № 54476/14), «Зелик проти України» (скарга № 24233/09); 25 лютого 2021 року — «Глєбов проти України» (скарга № 53192/18), «Горбенко та Колбатов проти України» (скарга № 28856/19), «Харьковський проти України» (скарга № 41602/19), «Колодій проти України» (скарга № 51722/19), «Ладан та Гультаєв проти України» (скарга № 66139/16), «Малюк та інші проти України» (скарга № 16014/18), «Мольченко та Павленко проти України» (скарга № 64639/19), «Висоцький та інші проти України» (скарга № 59753/19), «Єресько проти України» (скарга № 61555/12); 4 березня 2021 року — «Береза проти України» (скарга № 67800/12), «Борисов проти України» (скарга № 2371/11), «Приватна фірма НВП «Комтех-Плюс» проти України» (скарга № 15361/10), «Плотник проти України» (скарга № 11614/20), «Рубан проти України» (скарга № 39973/09); 11 березня 2021 року — «Бала проти України» (скарга № 2801/20), «Дембо та інші проти України» (скарга № 2778/18), «Фальц-Фейн проти України» (скарга № 61221/13), «Грос проти України» (скарга № 18015/19), «Харакоз проти України» (скарга № 33078/19), «Кацюк і Каменецька проти України» (скарга № 7869/20), «Кочура та інші проти України» (скарга № 43534/19), «Костина проти України» (скарга № 41763/19), «Момот проти України» (скарга № 40132/19), «Осадча та інші проти України» (скарга № 55896/10), «Сегеді та інші проти України» (скарга № 36882/19), «Трюхан проти України» (скарга № 43873/19), «Удовенко проти України» (скарга № 33040/08); 18 березня 2021 року — «Білик проти України» (скарга № 70728/10), «Дергаченко проти України» (скарга № 18060/13), «Нерівня проти України» (скарга № 36525/19), «Сидоренко проти України» (скарга № 73193/12) та «Турдіхояєв проти України» (скарга № 72510/12).