На сьогодні спори у сфері інформаційних технологій (ІТ) набирають усе більшого розповсюдження.

Розробка програмного забезпечення чи SaaS — специфічні послуги. Зазвичай, такі контракти містять арбітражні застереження, оскільки бізнес не завжди довіряє вирішення спорів локальним фахівцям, саме тому небагато контрактів перевіряється «на міцність» у національних судах.

Заборгованість за договором

Найпопулярнішими спорами у сфері ІТ є спори щодо стягнення заборгованості за договором. Компаніям, які працюють із локальними клієнтами, не слід нехтувати фіксуванням усіх додаткових домовленостей щодо виконання договору та проведенням звірок взаємних розрахунків. Це в майбутньому спростить доказування в суді.

Наприклад, акт розрахунків. Акт звіряння взаємних розрахунків є лише технічним (фіксувальним) документом, за допомогою якого бухгалтерія підприємства звіряє всі облікові операції. Сам собою акт звіряння не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій. Водночас акт звіряння може бути доказом у справі, зокрема, на підтвердження наявності заборгованості суб’єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

Такий правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду (ВС) у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (КГС) від 8 травня 2018 року у справі № 910/16725/17 та від 9 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

У той же час до доказів, які підтверджують визнання зобов’язань, належать: визнання пред’явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом із кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір або ж часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Таку правову позицію викладено в постановах ВС у складі колегії суддів КГС від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17 від 5 вересня 2019 року у справі № 910/14371/18.

На практиці часто виникає питання, як довести факт узагалі, існування зобов’язань, оскільки у сфері інформаційних технологій більшість договорів укладено в спрощеній формі. Часто це відбувається за допомогою обміну між сторонами повідомленнями, без укладання самого договору.

Чи був договір?

Велику частину спорів у сфері ІТ являють собою справи про стягнення сплачених коштів як безпідставно набутих. На жаль, недобросовісні замовники користуються тим, що немає фактично підписаного договору.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу (ГК) України, господарські договори укладають за правилами, установленими законодавством України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 180, частиною 8 статті 181 ГК України господарський договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір є неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначено нормами Цивільного кодексу (ЦК) України.

Відповідно до частини 2 статті 638 ЦК України договір підлягає укладенню через пропозицію однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) іншою стороною. Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дуже поширеним прикладом оферти є рахунок-фактура. У разі якщо сторона сплатила за рахунком, в якому вказано чіткий перелік товару, кількість, це вважається дією, якою сторона погодила відповідні умови, тобто є акцептом учинення дій.

Згідно із частинами 1, 2 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресовано пропозицію укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути пов­ною та безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Тому, як бачимо, довести факт укладення угоди можна не лише через направлення акцепту, а й через вчинення певних дій, які характеризують прийняття угоди.

Припинення зобов’язань

Практика показує, що часто представники контрагентів, особливо ІТ-працівники, не особливо вчитуються в умови договору. Через це виникає велика кількість проблем у комунікації в подальшому. Коли через погану взаємодію на певних етапах дедлайни пропускаються, конфлікт замовника й виконавця може призвести до повної зупинки розробки. Ця ситуація може спричинити відповідні процеси — повернення ­замовником сплачених коштів чи стягнення розробниками заборгованості за виконаний етап робіт.

Варто пам’ятати, що зобов’язання, не виконане належним чином, продовжує існувати попри закінчення строку дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Отже, факт закінчення строку дії правочину, виконання якого здійснювала тільки одна сторона, не припиняє такі зобов’язання та не звільняє сторону від виконання зобов’язань.

На вимогу однієї зі сторін договір може бути достроково розірвано з підстав, передбачених самим договором (право на одностороннє розірвання має бути прописане в договорі); за домовленістю сторін; інші умови, визначені ЦК України.

Тобто, за загальним правилом, договір може бути розірвано за згодою його сторін. Однак у разі істотності порушення договір може бути розірвано за рішенням суду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Судова практика в цій категорії спорів щодо інформаційних технологій допомагає оцінити перспективи. Цікавою в цьому контексті є позиція, викладена в постанові ВС у складі колегії суддів КГС від 25 червня 2020 року у справі № 910/2683/19. У цій справі товариство звернулося до суду з позовом до маркетингової компанії про розірвання договору та стягнення сплачених за цим договором коштів. Позов обґрунтовано тим, що не було досягнуто визначених у спірному договорі мінімальних показників рекламної кампанії, та відсутністю потенційних клієнтів.

Суд звернув увагу на те, що позивач, посилаючись на наявність у виконаних відповідачем роботах недоліків і недопрацювань, не зазначив, у чому саме ­полягає непридатність результату виконаної відповідачем роботи для його використання. Належних і допустимих доказів істотності недоліків, виявлених позивачем у другому етапі виконаних відповідачем зобов’язань; доказів невідповідності результату виконаної відповідачем роботи (розробленого інтернет-сайту) вимогам, що зазвичай ставляться до цих робіт (з огляду на те, що вимоги до цих робіт у спірному договорі не було визначено), а також доказів непридатності цих робіт для їх використання в матеріалах справи немає.

Також суд зазначив, що складання та надання виконавцем замовнику акта приймання-передачі програмного продукту залежить від погодження замовником виконаних відповідачем робіт із розробки цього продукту.

Посилання замовника на те, що немає акта приймання-передачі, як на обставину, що підтверджує факт невиконання виконавцем зобов’язань за спірним договором, які він сам же й не погоджує без надання доказів істотності виявлених у цьому продукті недоліків, є безпідставними. Тому суд цю обставину не взяв до уваги.

Ірина СТАРОДУБ, керівник судового відділу Moneyveo
Спеціально для «Судового вісника»