Наслідки неправильного визначення підслідності кримінального провадження є надто очевидними, щоб не приділяти достатньої уваги для визначення належного органу, який повинен проводити слідчі дії у справі, і прокуратури, яка повинна здійснювати процесуальне керівництво за ним: неприпустимість доказів, скасування ухвалених рішень і виправдувальний вирок або закриття справи. Що може бути серйознішим? Немає нічого позитивного у помилках державних органів і для адвокатів. Для тих, які надають правову допомогу потерпілим, це означає, що винні не будуть встановлені або не будуть покарані. Для тих, хто здійснює захист, є ризик, що клієнт буде довше перебувати під слідством, зокрема, якщо обрано відповідний захід забезпечення кримінального провадження — перебування під вартою.

Законодавче поле

Здавалося б, усі питання підслідності вирішені статтею 216 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України. Там є переліки слідчих органів та статей, а також осіб, розслідування кримінальних проваджень за якими та щодо яких здійснює відповідно Служба безпеки України, державні органи з розслідування податкових кримінальних правопорушень, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань.

Так само визначено, що робити, коли у ході розслідування буде перекваліфіковано діяння на іншу статтю, встановлено інший склад злочину, який непідслідний відповідному органу. Навіть передбачено, що за певними статтями Кримінального кодексу (КК) України одні органи мають пріоритет слідства, якщо є поєднання статей. Або, у крайньому випадку, коли неможливе виділення справи в окреме провадження, визначати підслідність має прокурор.

Зокрема, у частині 2 статті 216 міститься уточнення, що якщо під час розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 328, 329, 422 КК України (підслідних СБУ), будуть встановлені кримінальні правопорушення, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 425, 426 КК України, вчинені особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов’язані із кримінальними правопорушеннями, вчиненими особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, вони розслідуються слідчими органів безпеки, крім випадків, коли ці кримінальні правопорушення віднесено згідно з цією статтею до підслідності Національного антикорупційного бюро України.

Частина 10 цієї статті дає універсальну пораду, надаючи дискреційні повноваження прокурору, який здійснює нагляд у відкритому провадженні: якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші кримінальні правопорушення, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов’язані із кримінальними ­правопорушеннями, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження, своєю постановою визначає підслідність усіх цих кримінальних правопорушень.

По суті це мало б уберегти від спору про юрисдикцію слідчих органів. Та на практиці це не так. Адже у справи може втрутитися суд, якому, як відомо за Конституцією, підсудні всі правовідносини. Навіть, якщо це дискреція іншого державного органу.

Так сталося і у резонансній справі, одним із підозрюваних у якій є колишній народний депутат, а другий із трьох — чинний заступник керівника Офісу Президента України. Відповідно ми маємо публічну дискусію Офісу Генерального прокурора, підтриману рішенням Печерського районного суду м. Києва, та НАБУ, підтриману Вищим антикорупційним судом, щодо розслідування вкрай важливої для держави справи про вчинення кримінального правопорушення посадовцями вищих рангів.

Позиція прокуратури

З приводу цієї справи Офіс Ген­прокурора зробив заяву. У ній ідеться про те, що детективами НАБУ проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні за підозрою трьох осіб у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, предметом якої була неправомірна вигода у великому розмірі, або вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням неправомірної вигоди) та частиною 3 статті 369 (пропозиція чи обіцянка службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає відповідальне становище, або вчинені за попередньою змовою групою осіб) КК України, серед яких — заступник керівника Офісу Президента.

Офіс Генпрокурора звертає увагу на те, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року частково задоволено скаргу захисника одного з підозрюваних, у тому числі і через те, що вказане кримінальне провадження не підслідне НАБУ, і зобов’язано прокурора розглянути клопотання захисника, визначити спір про підслідність у цьому кримінальному провадженні та доручити здійснення досудового розслідування у ньому іншому органу досудового розслідування. Це судове рішення було оскаржене Генеральним прокурором, проте і Київським апеляційним судом та Верховним Судом залишене в силі.

Оскільки Генеральний прокурор взяла відвід у цьому кримінальному провадженні через конфлікт інтересів, то ухвалу Печерського районного суду м. Києва виконано заступником Генерального прокурора та 23 грудня 2020 року винесено постанову, якою доручено здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні Головному слідчому управлінню Служби безпеки України.

Далі Офіс Генпрокурора повідомив, що працівники НАБУ відмовляються скеровувати матеріали зазначеного провадження як до прокурора, так і до органу досудового розслідування, внаслідок чого прокурор у кримінальному провадженні фактично позбавлений можливості дати оцінку зібраним у справі доказам та підготуватися до розгляду клопотань, поданих суду та прокурору (про обрання запобіжного заходу, продовження строків досудового розслідування тощо).

У Генпрокуратурі заявляють, що керівництво НАБУ помилково вважає, що після перекваліфікації у вказаному кримінальному провадженні дій колишнього народного депутата України з частини 3 статті 369 на частину 2 статті 15 та частину 2 статті 384 КК України досудове розслідування у ньому має здійснюватися детективами НАБУ. Там пояснюють, що кримінальні правопорушення, передбачені частиною 3 статті 369 та частиною 2 статті 384 КК України, які розслідуються у вказаному кримінальному провадженні, є наслідком вчинення одних і тих самих дій, і виявлені саме під час досудового розслідування у цьому кримінальному ­провадженні, підслідність якого вже визначена за Головним слідчим управлінням СБУ.

Офіс Генерального прокурора вкотре наголошує, що підслідність у кримінальному провадженні за підозрою заступника керівника Офісу Президента та інших уже визначена на виконання рішення Печерського районного суду, а тому матеріали кримінального провадження повинні бути скеровані до органу розслідування або прокурора, у тому числі для вирішення спору про підслідність.

З іншого боку

НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура у той же час офіційно повідомляють Офіс Генпрокурора, що кримінальне провадження за підозрою екснародного депутата та заступника керівника Офісу Президента мають розслідувати детективи НАБУ. Тож Національне бюро витребовує справу в ОГП. Відповідна постанова директора НАБУ, погоджена з прокурором САП, надіслана до Офісу Генерального прокурора 8 лютого 2021 року.

У НАБУ переконані, що зміна раніше повідомленої підозри народному депутату України з частини 3 статті 369 на частину 2 статті 384 КК України не є і не може бути належною підставою для доручення здійснення досудового розслідування цього кримінального провадження іншому органу досудового розслідування, окрім НАБУ. Це прямо зазначено в частині 7 статті 216 КПК України, де закріплено, що у кримінальних провадженнях за статтею 384 КК України досудове розслідування здійснює слідчий того органу, до підслідності якого належить кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким почато досудове розслідування.

Оскільки експертиза, за результатами проведення якої видано завідомо неправдивий висновок експерта, здійснювалася у кримінальному провадженні за фактом вчинення кримінального правопорушення, підслідного НАБУ (йдеться про заволодіння майном Нац­гвардії на 81,6 млн грн), саме Національне бюро є належним органом досудового розслідування, навіть після зміни правової кваліфікації діяння.

Причому таких листів з витребуванням уже було кілька, однак вони ігноруються Офісом Генпрокурора.

У НАБУ впевнені, що це маніпуляції, спрямовані на втручання в діяльність НАБУ як належного органу досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні та перешкоджанню здійснення досудового розслідування із дотриманням правил підслідності.

Авторка: Ірина ГОНЧАР
«Український адвокат»

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Які є ризики для права особи на справедливий суд у разі спірної юрисдикції слідчих органів і, відповідно, судів?

Сергій БОЙКО,
адвокат VB PARTNERS

Статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України, незважаючи на складність формулювань з точки зору юридичної техніки, чітко визначається підслідність кримінальних проваджень.

Разом із тим на практиці частими є випадки спорів щодо юрисдикції слідчих органів, а також судів. Безумовно, такі спори несуть ризик порушення права особи на справедливий суд. Воно закріплене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та гарантує кожному справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Загалом порушення підслідності, а також підсудності може мати такі наслідки.

По-перше, докази, отримані слідчим з порушенням правил підслідності, будуть визнані недопустимим. Це відповідно позбавить можливості використовувати їх під час судового розгляду. (Позиція Касаційного кримінального суду у складі Верхов­ного Суду у справі № 761/34909/17 від 14 квітня 2020 року).

По-друге, всі процесуальні рішення, ухвалені слідчими або прокурорами з порушенням правил підслідності, є незаконними та підлягають скасуванню з підстав того, що слідчі та прокурори діяли поза межами своїх процесуальних пов­новажень.

По-третє, порушення правил підсудності при винесенні судом рішення у кримінальному провадженні буде підставою для його скасування. Це є істотним порушенням вимог КПК України.

По-четверте, порушення правил підслідності зумовить недотримання розумних строків розслідування, оскільки призведе до повторного проведення процесуальних дій слідчим, який згідно зі статтею 216 КПК України вже матиме процесуальні повноваження здійснювати розслідування.

Таким чином, учасникам кримінального провадження доцільно приділяти належну увагу визначенню підслідності, а також підсудності задля нівелювання наведених вище ризиків порушення права учасників процесу.