Сьогодні відчувається піднесення інтересу до науки серед тих, хто повсякчас вирішує прикладні зав­дання. Це спостерігається і серед правників — дедалі більше молодих адвокатів пишуть наукові роботи.

Про захоплення новим трендом і користь науки для практики, зокрема практики захисту у кримінальних провадженнях, розповіла адвокатка адвокатського бюро ­«Василика В.В.», а віднедавна кандидат юридичних наук Ірина ­Бігунець.

Ірино, вітаю вас зі здобуттям наукового ступеня кандидата наук. Мені здається, що зараз можна говорити про відновлення цікавості до наукових досліджень серед практиків. Це — тренд чи еволюція свідомості практикуючих юристів?

— Дякую. Дійсно, наразі серед юристів-практиків стало дуже популярним здобувати науковий ступінь. Для когось — це тренд, адже багато хто, здобувши ступінь, отримавши певний статус у науці, зупиняється на цьому. Інші свідомо вирішують використати набуті на практиці знання та цінний досвід під час написання свого дисертаційного дослідження, щоб створити щось унікальне та нове в правовій науці.

Особливо цінно, коли юрист-практик пише дисертаційне дослідження на ту тему, якою і зай­мається щоденно у своїй діяльності. А хтось узагалі, отримуючи науковий ступінь, вирішує ділитись своїми теоретичними знаннями та практичними навичками в українських вищих навчальних закладах із студентами та поєднувати обидві сфери діяльності. І, що прикметно, найчастіше так вчиняють жінки.

Перед нашим з вами спілкуванням я вивчила статистику Міністерства освіти і науки, тож можу переконливо стверджувати, що за гендерним рівнем в Україні переважають жінки-науковці. Так, у період з 2011-го по 2020 рік науковий ступінь доктора наук в Україні отримали 4703 жінки, кандидатські дисертації захистили 33 422 жінки. З цього приводу щорічно, починаючи з 2016 року, 11 лютого за рішенням ООН навіть відзначається Міжнародний день жінок і дівчат у науці (International Day of Women and Girls in Science).

Якою була тема вашого дослідження? Чому саме її ви обрали?

— Я готувала дисертацію щодо повноважень захисника на досудовому розслідуванні, і це дуже прикладна і дуже близька мені, можна сказати — рідна, тема. Щодня, працюючи у складі адвокатського бюро «Василика В.В.», захищаю клієнтів у кримінальних провадженнях. Тому, обираючи тему, я точно знала, що вона стосуватиметься моєї повсякденної діяльності.

Усе моє дисертаційне дослідження побудоване на питаннях, відповіді на які шукаю щоденно у своїй практичній діяльності. Під час написання дисертації потрібно навіть додавати певні процесуальні документи на підтвердження дефініцій, які висвітлені в роботі. У моїй роботі це були й ухвали слідчих суддів у справах, в яких я безпосередньо брала участь, і клопотання слідчому та прокурору, які подавались під час досудового розслідування, і ­скарги на ­рішення дії чи бездіяльність органу досудового розслідування.

З одного боку, видається, що вибір теми за практикою спрощує написання роботи, з іншого — складніше, адже твоя робота проходить подвійний тест: і практикою, і теорією. Але загалом я вважаю, що кожен науковець повинен працювати з тією темою і писати свої роботи про те, чим ­займається ­щоденно. Інакше вони будуть відір­вані від реального життя. А наука не повинна існувати заради науки, а обслуговувати практичні потреби відповідної галузі.

Яку функцію виконує наука під час практичної роботи над захистом у кримінальному провадженні?

— Для мене наука виконує допоміжну функцію, адже я не тільки практикуючий адвокат, а й практикуючий науковець. У 2018 році ректор Національної академії внутрішніх справ запросив мене за сумісництвом працювати в академії та викладати кримінальний процес курсантам і студентам, а також працювати із правоохоронцями під час підвищення ними кваліфікації. Буває вивчаєш певну тему зі студентами чи ділишся своїми напрацюваннями зі слідчими, а завтра те, що я обговорювала на парах, зустрічається в роботі з моїми клієнтами.

Наука — це постійне оновлення знань. Коли я йду викладати кримінальний процес певній ауди­торії, я завжди стараюсь готувати цікавий практичний матеріал, показувати студентам фільми на юридичну тематику, відпрацьовувати імітовані судові засідання — це оживляє мої знання в практичній складовій, підвищує мій професійний рівень як адвоката, що є моїм важливим професійним обов’язком, дотримання якого має забезпечувати безперервне поглиб­лення, розширення й оновлення своїх професійних знань, вмінь та навичок.

Чи вважаєте ви за правильне залучати більше науковців до вирішення судових справ, принаймні у вищих судах? Як це, зокрема, може допомогти кримінальному судочинству?

— Звісно, це навіть нормативно урегульовано. Статтею 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що при Верховному Суді утворюється науково-консультативна рада і з числа висококваліфікованих фахівців у сфері права для підготовки наукових висновків з питань діяльності Верховного Суду, що потребують наукового забезпечення. Такі висновки враховуються суддями у Верховному Суді й під час вирішення кримінальних справ.

Ми в адвокатському бюро «Василика В.В.» неодноразово зверталися до науковців, зокрема, які зараз і входять до складу науково-консультативної ради за формуванням науково-правової експертизи. Такі експертизи на сьогодні можна провести в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. Я одержувала такі висновки в провадженнях, де захищала своїх клієнтів, які пі­дозрювалися у погрозі вбивством працівника правоохоронного органу, а також у привласненні майна шляхом зловживання службовим становищем. Було приємно, коли Верховний Суд дослухався до нашої позиції і врахував науково-експертний вис­новок та змінив вирок суду першої інстанції, який перед тим залишив без змін апеляційний суд, та виключив з нього вказівку про кваліфікацію та засудження клієнта за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків (частина 2 статті 342 КК України).

Доповнення у 2017 році процесуальних кодексів статтями, що як  докази можуть використовуватися наукові висновки, загалом сприятливо вплинуло на оживлення науки і наукового супроводу щоденного правозастосування.

Але важливо, щоб науковці дотримувалися принципів об’єктивності та наукової чистоти незалежно від замовника вис­новку, бо інакше така практика може дискредитували саму науку.

Раджу колегам-адвокатам ніколи не чекати милості від слідства та прокурора.
КПК дає необхідні для дій інструменти

Сьогодні знову актуалізоване питання судової реформи. Як ви ставитеся до пропозиції вчергове переглянути порядок добору суддів і притягнення їх до відповідальності та переформатувати органи суддівського врядування, зокрема Вищу раду правосуддя?

— Вища рада правосуддя — це головний орган у системі судової влади країни. У руках членів ВРП зосереджено фактично пов­ний контроль за призначенням і звільненням суддів, їх захистом від неправомірних посягань та притягненням до відповідальності за порушення. Тому і відповідальність за той жахливий стан, в якому опинилась судова влада зараз, несуть також члени ВРП.

Впроваджувати судову реформу повинні Верховна Рада України і Вища рада правосуддя. Спочатку парламент мусить ухвалити якісні закони, якими врегулювати всі аспекти діяльності суддів, прописати норми у різних кодексах таким чином, щоб обидві сторони процесу не зловживали своїми правами. Законодавство України, насамперед процесуальне, «зґвалтоване у неприродний спосіб», перепрошую за кримінальне порівняння, і тільки Верховна Рада має повноваження виправити ситуацію: дати якісний дієвий закон, якими буде неможливо зловживати.

У свою чергу, ВРП повинна пильно стежити за тим, щоб судді не допускали порушень прав учасників процесу.

У своїй практиці я маю негативний досвід роботи з ВРП. Усі скарги, які подавались на суддів, де дійсно були дисциплінарні проступки, навіть не розглядались, за ними не відкривали дисциплінарні провадження. Статистика показує, що ВРП намагається притягнути до дисциплінарної відповідальності мінімальну кількість суддів. Видається, що ВРП підтримує кругову поруку та є джерелом несправедливості в судовій системі. Замість того, щоб карати недоброчесних суддів, ВРП покриває їх недостойні вчинки та сприяє їх кар’єрному просуванню, тоді як чесні та незалежні судді постійно зазнають утисків. Звідси і питання громадськості до доброчесності самих членів ВРП.

Зміни в судовій системі відбудуться лише тоді, як крісла членів ВРП займуть чесні фахівці, які мають позитивну репутацію в суспільстві.

Повертаючись до теми вашого наукового дослідження, що можете порадити колегам-захисникам вчиняти під час досудового розслідування для більш ефективного захисту?

— Найперше, що я пораджу колегам-адвокатам, ніколи не чекати милості від слідства та прокурора. КПК дає необхідні для дій інструменти.

І діяти треба миттєво. Коли мені телефонують і повідомляють, що клієнта затримали, треба відкласти справи і негайно мчати до місця, де його утримують. З цього моменту починається робота захисника: треба бути уважним на кожному кроці, від самого початку фіксувати кожну, навіть найдрібнішу, помилку слідства, щоб зібрати їх, як намистинки, які потім представити перед судом. Це — головне завдання захисника на досудовому розслідуванні, вправно впоравшись з яким можна розраховувати на виправдання клієнта судом або, щонайменше, на пом’якшення покарання.

Значною мірою «кожна законодавча новела перебуває на кінчику адвокатського пера». Й успіх новел КПК 2012 року залежить від того, чи зуміють адвокати скористатися тими можливостями, які їм дає кримінальний процес, а також того, чи дозволять це зробити слідчий суддя, суд.

(Бесіду вела Ірина ГОНЧАР,
«Український адвокат»)