Видавництво 
Іван Ліщина
Народився 29 грудня 1977 року в м. Харкові. У 2000 році з відзнакою закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого. У 2016 році отримав диплом магістра права в Queen Mary University of London. З липня 2000 до грудня 2001 року працював юрисконсультом у Харківській правозахисній групі. У 2002—2008 роках — юрист Секретаріату Європейського суду з прав людини. У 2009—2016 роках працював в ЮФ «Андрій Кравець та Партнери», Asters, EnGarde, Astapov Lawyers, Trusted Advisors. 24 червня 2016 року призначений на посаду урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ. З 4 жовтня 2017 року до 1 вересня 2021 року — заступник міністра юстиції України — уповноважений у справах ЄСПЛ. З 2022 року — керуючий партнер ЮФ «Ліщина та Партнери». Спеціалізація — міжнародне та транскордонне вирішення спорів. Адвокат. Заслужений юрист України.
— Який вигляд наразі має палітра міжнародних спорів з українським елементом? Які основні категорії цих спорів, які юрисдикції та юрисдикційні органи залучені?
— Загалом міжнародні спори є невіддільною частиною діяльності великого і малого бізнесу, що, зокрема, спрямований на експорт або імпорт товарів та послуг. Питання щодо дозволів на певний вид діяльності в іншій країні, спори з недобросовісними контрагентами — все це супроводжує нинішній бізнес. Багато спорів вирішується в різноманітних міжнародних комерційних арбітражах відповідно до положень конкретного договору з арбітражним застереженням. Досить великий запит є на супроводження таких спорів у Міжнародному арбітражному суді при Міжнародній торговій палаті (ICC), Лондонському міжнародному арбітражному суді (LCIA), Швейцарському арбітражному центрі (SAC). Своєї актуальності не втрачає Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.
— Як ви загалом оцінюєте позиції України як держави — сторони в міжнародних спорах (включаючи держкомпанії)?
— Це насправді два різні питання. Що стосується держави як учасниці міжнародних спорів, то вона, як правило, є відповідачем, зокрема в інвестиційних спорах. Як відповідач, я вважаю, Україна представлена на достойному рівні і командою Мін’юсту, і міжнародними юридичними фірмами, які є радниками в конкретних спорах. У таких спорах обставини справи мають не менше значення, ніж тактика представництва.
Тому абсолютно передбачуваним є те, що іноді держава програє, як, наприклад, у справах «OJSC «Tatneft» v. Ukraine», «City-State N.V., Praktyka Asset Management Company LLC, Crystal-Invest LLC and Prodiz LLC v. Ukraine» або «Olympic Entertainment Group AS v. Ukraine». З іншого боку, в деяких формально виграних інвесторами справах трибунал може відкинути основну вимогу позивача і задовільнити одну з додаткових вимог на незначну суму (наприклад, у справі «JKX Oil & Gas plc, Poltava Gas B.V. and Poltava Petroleum Company v. Ukraine» сума компенсації, призначена інвестору, становила менш ніж 10 % від загальних вимог і ледве покривала його витрати на процес).
Нарешті, є й такі справи, як «Littop Enterprises Limited, Bridgemont Ventures Limited and Bordo Management Limited v. Ukraine» або «Krederi Ltd. v. Ukraine», рішення в яких виносяться на користь України. Тут треба розуміти, що позивач — це, як правило, потужна економічна організація, яка наймає дорогих адвокатів і вкладає чимало коштів у процес, який вона не зобов’язана розпочинати, вона це робить за власним вибором, вважаючи, що зможе перемогти Україну в арбітражі. Тому такі перемоги є особливо цінними.
Також не можна не згадати такі справи, як «Philip Morris International Inc. v. Ukraine» та «PJSC Gazprom v. Ukraine», в яких були укладені мирові угоди: хоча ця угода зберігає державі значні кошти на представництво та потенційну виплату компенсації за рішенням арбітражу, кожен такий випадок викликає прискіпливу увагу правоохоронних органів, тому я не можу не відзначити сміливість відповідних чиновників, які йдуть на підписання цих угод.
Щодо державних компаній, то на сьогодні переважна більшість спорів, які вони розпочали — це вимоги до рф щодо стягнення компенсацій за активи, експропрійовані в Криму. І, як наразі бачимо, позивачі у справах є доволі успішними, незважаючи не певні тактичні невдачі (такі як рішення Апеляційного суду Парижу у справі «Oschadbank v. Russian Federation»).
— Як ви загалом оцінюєте досвід українського бізнесу щодо захисту своїх інтересів в іноземних та міжнародних юрисдикційних органах, зокрема в інвестиційному арбітражі?
— Звернення до іноземних та міжнародних юрисдикційних органів протягом останніх років набуває популярності. Зіткнувшись із недоліками національних судів, щораз більше бізнес зважає на положення договорів стосовно вирішення спорів, віддаючи перевагу арбітражним процесам.
Український бізнес почав приділяти більше уваги вирішенню спорів в інвестиційному арбітражі після анексії Криму. Останнім часом з огляду на виклики, які постали перед бізнесом, інвестиційний арбітраж почав приваблювати дедалі більше осіб, чиї права на мирне володіння майном було порушено. Вважаю, що тут ми на початковому рівні, але потенціал для збільшення кількості та якості інвестиційних спорів за участі українського бізнесу, безумовно, є. Зокрема, не можу не відзначити, що за останні три роки українські компанії подали щонайменше чотири нові інвестиційні позови, не пов’язані з Кримом, до іноземних країн, що вказує на те, що Україна повільно, але перетворюється на країну — експортера капіталу.
— Яку питому вагу, на вашу думку, матиме в майбутньому категорія спорів, пов’язаних із відшкодуванням шкоди, заподіяної росією в Україні?
— Очевидно, що через вторгнення рф бізнес зазнав величезних збитків на десятки мільярдів доларів. Активізація «кримських справ», ініціювання нових інвестиційних арбітражів уже є першими ластівками у пошуках шляхів отримання відшкодування збитків від рф. Ці спори потребуватимуть кваліфікованого юридичного представництва інтересів у майбутньому, а кількість таких справ тільки зростатиме.
— Чи згадали про «кримські арбітражі». Чи очікуєте ви нових позовів проти рф у зв’язку з війною 2022 року?
— Так, інвестиційні арбітражні провадження проти рф є одним із аспектів практики, який активізувався після повномасштабного вторгнення рф. Деякі аспекти вказаних проваджень залишаються під знаком питання та змінюються від справи до справи (наприклад, питання юрисдикції, а саме — поширення екстериторіальної юрисдикції рф за Угодою між Україною та рф про заохочення та взаємний захист інвестицій). Попри такі ймовірні складнощі, попит на цей спосіб захисту прав збільшується.
— Які є перспективи виконання рішень інвестиційних арбітражів проти рф (зокрема «кримських»), якщо вони будуть на користь позивачів? Добровільного виконання, очевидно, не буде. Чи можуть вони стати частиною загального пулу компенсацій, яких будуть вимагати від рф?
— Перспективи виконання рішень покращуються, зокрема, через арешт активів рф у значній кількості юрисдикцій внаслідок повномасштабного вторгнення. Порівняно з «кримськими справами», до 24 лютого фонди фінансування міжнародних спорів мали більше питань до виконання рішень за цими арбітражами. Наразі інвестори більш зацікавлені в таких проєктах, що демонструє більшу впевненість в отриманні компенсації шляхом виконання рішення. Про добровільне виконання росією мова нині не йде.
Включення до умовного загального пулу компенсацій спричиняє безліч складнощів, проте може і принести певні переваги. Ще зарано оцінювати дієвість такого способу захисту, але швидкість вирішення справ в індивідуальному порядку буде вищою, зокрема через значно менший обсяг матеріалів справ, які потрібно розглянути трибуналам.
— Якою є роль українських юристів у транскордонних спорах? На яких принципах зазвичай формується міжнародна команда юридичних радників?
— Роль української команди залежить від кожної конкретної справи й типу спору. Вкрай рідко інтереси великого бізнесу представляють лише українські юристи, проте такі випадки теж трапляються. У співпраці з великими міжнародними юридичними фірмами українські юристи є «локальними» радниками. Іншими словами, всі питання в спорі, пов’язані з українською юрисдикцією, здебільшого вирішує українська команда та узгоджує подальшу стратегію.
— Яким вам цікавіше працювати — з державою чи з приватним бізнесом?
— Мені набагато комфортніше працювати з приватним бізнесом. З державою процес є менш ефективним із погляду часу та зусиль. Це зумовлено бюрократією державного апарату, що затягує вирішення питань, які з приватним бізнесом вирішуються швидше.
— Чи готові ви представляти інтереси бізнесу в інвестиційному спорі проти України?
— Наразі ініціювання інвестиційних спорів проти України є складним репутаційним питанням як для бізнесу, так і для юридичних радників. Важко сказати, чи буде найближчим часом взагалі попит на надання юридичних послуг у цій царині.
