Автор: Ірина ГОНЧАР

«Український адвокат»

Питання ефективності та якості правової допомоги, яку надають адвокати за рахунок коштів державного бюджету, порушувалося від самого початку створення системи. Можна чимало дискутувати про її досягнення і недоліки, але ліпшого розуміння проблем системи, ніж почути від тих, хто безпосередньо працює або працював у рамках системи БПД, — немає. Ще краще, якщо вдасться «підслухати» відкриту розмову адвокатів «у темі».

Визнання проблеми — половина розв’язання

Коли я потрапила на засідання Комітету з питань безоплатної правової допомоги при Національній асоціації адвокатів України, його члени жваво обговорювали питання постійних скарг однієї і тієї ж заявниці на дев’ятьох адвокатів системи БПД, які, на думку клієнта, неправильно надавали їй правову допомогу. При цьому і кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатів регіону, і Вища КДКА у діях адвокатів жодних порушень не побачили — адвокати не бралися за безнадійну справу.

Перша проблема адвокатів, які надають правову допомогу в рамках системи БПД, — нерозуміння їхньої функції особами, які мають право на таку допомогу. Так занотувала я собі, слухаючи, що ж вирішить Комітет. Було очевидним, що задовольнити скаргу заявниці він не може, адже Комітет при НААУ не може притягувати адвокатів до відповідальності так само, як і призначати нового адвоката. Проте рішення такого змісту навряд чи задовольнить клієнтку, яка впевнена, що держава зобов’язана не просто надати дос-
туп до правової допомоги, а й відновити порушене право, яке вона реально втратила. Усі її аргументи зводяться до таких: «я маю право на адвоката», «держава мені повинна забезпечити» тощо. Єдиний позитив у цьому — люди почали принаймні чути і знати, що у них є право на правову допомогу. Те, що у цієї допомоги є межі і адвокати не всесильні, — ще поки зрозуміло не всім. Тож члени Комітету розуміли, що будь-яке їхнє рішення обернеться скаргою на них або навіть позовом до суду…

Власне, тезисно позиція адвокатів, зокрема Комітету, зрозуміла: адвокати повинні нести відповідальність виключно у рамках закону, і якщо діють у межах Правил адвокатської етики та Стандартів якості надання безоплатної правової допомоги, то не може бути жодної відповідальності за негативний для особи результат вирішення її справи.

При цьому Координаційний центр з надання правової допомоги не повинен жодним чином втручатися у правову позицію адвоката у справі, визначати належність чи неналежність його роботи тощо. Тим паче, якщо вже КДКА дала свою авторитетну відповідь, що жодних дисциплінарних порушень адвокатом допущено не було.

Комітет натомість також не може бути якоюсь інституцією, що розглядає скарги на адвокатів системи БПД, — це дорадчий орган при НААУ, який повинен готувати концептуальні пропозиції щодо розв’язання проблем, які виникають під час функціонування системи БПД, та реалізовувати їх у межах адвокатського самоврядування.

Разом із тим справді велика проблема для адвокатів системи БПД — сутяжники, особи, які за мінімальними цензами мають право на безоплатну вторинну правову допомогу і вважають, що адвокати зобов’язані виконувати їхні побажання… Такі люди, звертаючись з проханням скласти позов, приміром до Президента України, вже готові подавати скарги на адвоката, який, що ймовірно, відмовиться такий позов складати. Причина — у відсутності розуміння, що у рамках БПД люди з низьким доходом можуть захищати свої порушені права, а не вигадані чи уявні. І ключове питання — чи готові платники податків фінансувати витрати на надання правової допомоги у таких випадках? Адже хоча для кінцевого отримувача допомоги вона є безоплатною, проте адвокат отримує гонорар, який йому платять платники податків через державний бюджет. Адже більше половини населення України фактично — за межею бідності і теоретично може претендувати на вторинну правову допомогу за рахунок платників податків…

Те саме питання щодо спроможності платників податків оплачувати адвоката кожному затриманому чи обвинуваченому, якщо той міг би сам винайняти адвоката? Чи етично це у тому розрізі, що роботу захисника оплачують, зокрема, потерпілі від його злочинних дій?

Спільний шлях

Адвокати — члени Комітету, можливо, ще довго говорили б про проблеми, які назріли і проявилися у контексті питання, що ними порушувалося, проте моє інкогніто було розкрите. Дізнавшись про присутність представника ЗМІ, адвокати запевнили, що хоча проблем накопичилося чимало, їх усі можна розв’язати. Для цього треба просто діяти спільно і, бажано, спробувати ввести адекватні цензи та іноземні практики.

Так, голова Комітету Сергій Вилков нагадав, що НААУ та Міністерство юстиції України, під егідою якого працює Координаційний центр, мають укладений меморандум про співпрацю, а тому повинні докладати спільних зусиль з розвитку та розбудови системи БПД. Пан Вилков вважає, що система БПД за шість років розрослася, досягнувши піку. Сьогодні очевидно, що платники податків не в змозі забезпечити правову допомогу з гідною оплатою праці адвокатів усім, хто на неї може претендувати, а це — будь-хто із затриманих (незалежно від майнового стану) та понад 26 млн громадян, які офіційно перебувають за межею бідності, у цивільних та адміністративних справах.

Система БПД разом із реформою кримінального процесу і адвокатури, у результаті якої статус захисника був підсилений, змогла дати ефект — підвищення кількості виправдувальних вироків, проте сьогодні платники податків не можуть утримувати цю систему. Треба розвивати систему правової допомоги pro bono, а також переглядати систему координації діяльності.

До того ж адвокат, який працює із системою БПД з першого відбору, тобто з 2013 року, член Комітету Ігор Свєтлічний вважає, що досвід інших країн потребує подальшого вивчення та запозичення найкращих практик для нашої країни.

Зокрема, він пропонує з досвіду Латвії запозичити такі фільтри: допомога не надається, коли людина може сама захищати свої права та коли шанси на перемогу незначні; у допомозі за рахунок держави може бути відмовлено, якщо у цьому немає суспільного інтересу; людина платить авансом, частково або повертає гроші після вироку суду; з особи стягується символічна мінімальна плата, наприклад, 5 євро за підготовку договору, 25 євро за півгодини роботи або 40 євро за годину — це помірна ціна для клієнта, проте, сплативши її, особа вже з повагою ставиться до адвоката, якого «найняла», цінує його роботу.

Досвід Молдови, на думку пана Свєтлічного, також може бути корисним з точки зору фільтрів доступу до БПД, адже у цій країні така допомога не надається, коли від адвоката відмовилися, також у справах про захист честі, репутації або ж у будь-яких спорах між сусідами. А от із досвіду Литви адвокат пропонує взяти приклади підбору адвоката. Наприклад, щоб клієнт міг обрати адвоката зі списку або взагалі запросити незалежного адвоката, з яким держава укладе угоду, або врахувати адекватні побажання заявника щодо особи адвоката.

Адвокат Леонід Шалімов додав, що, наприклад, у Німеччині адвокат за рахунок платників податків не надається у кримінальних справах. Є чимало інструментів покрити витрати на адвоката, у тому числі шляхом оформлення кредиту. При цьому спроможність особи заплатити (наявність майна, коштів рідних тощо) оцінює суд, до якого особа може звернутися з клопотанням про надання їй адвоката за рахунок держави. Проте Україна — унікальна, має свої особливі історичні та економічні обставини, а тому просто копіювати якусь іноземну практику недоцільно. Треба виробити власну модель, яка відповідатиме інтересам і спроможності українського суспільства. Ключовим у цьому, на переконання пана Шалімова, має бути готовність до діалогу і особиста участь адвокатів у процесі, за принципом «нічого без нас для нас». Він закликав облишити критику і співпрацювати, скерувавши зусилля проти спільного супротивника — правоохоронних органів, які найчастіше порушують права людини.

Чутливі питання

Окреме питання, що наразі постає перед системою і адвокатами, які надають БПД, — ефективна взаємодія з соціально вразливими і чутливими категоріями громадян. На жаль, саме серед найменш матеріально забезпечених перебувають люди зі значними фізичними вадами або психічними порушеннями, а тому правову допомогу їм повинна надавати держава. На жаль, адвокатів у вишах чи будь-де не навчають навичкам спілкування з такими громадянами — незрячими, такими, хто не чують, з психічними захворюваннями різної тяжкості або фізичними особливостями. Проте саме ці категорії громадян є дуже чутливими до некоректного спілкування. На це звернув увагу присутній на засіданні Комітету голова Правозахисної спілки людей з інвалідністю Олександр Вознюк. Він навів приклад, як Центр почав підозрювати тотально незрячу особу в тому, що той зловживає своїм правом на отримання БПД, що дуже обурило представників спілки. На думку пана Вознюка, державі, яка запровадила систему БПД, сьогодні доцільно було б кошти, у тому числі отримані від іноземних донорів, скерувати на розробку програм та навчання адвокатів, які залучаються до надання БПД, навичкам комунікації з чутливими верствами населення. Адже ці особи і так стикаються з більшою несправедливістю у своєму житті, і дуже погано, коли контакт з адвокатами тільки підсилює її.

Підтримала у цьому пана Вознюка заступник голови Комітету Ганна Зосименко. Вона висловила думку, що адвокатів треба навчати комунікувати з різними категоріями людей. Оскільки таке спілкування потребує значних людських ресурсів від адвоката, багатьом простіше відмовитися від доручення, пославшись на некомпетентність, ніж спробувати співпрацювати з таким клієнтом. Разом із тим, якби були програми, багато адвокатів могли б пройти навчання і надавати реальну допомогу у той спосіб, який буде прийнятним і зрозумілим для клієнта. Проте це має стати загальнодержавною метою, адже саме держава взяла на себе обов’язок надавати правову допомогу належної якості таким громадянам.