З поступовим віддаленням приватного життя людей та їх економічного буття від держави чи не єдиним інструментом впливу з боку можновладців залишаються кримінально-правові важелі. На жаль, розпрощатися з владою не так то й легко, а тому ці важелі застосовуються дедалі частіше й у найбільш неочікуваних для громадян випадках. Чому сьогодні ледь не кожен може бути підданий слідству і які питання захисту наразі залишаються найбільш актуальними, розповіла адвокат, член Комітету з питань захисту прав адвокатів при Національній асоціації адвокатів України, член правління Всеукраїнської професійної спілки адвокатів України, к.ю.н  Тетяна Охрімчук.

Пані Тетяно, чи справді сьогодні будь-хто може виявитися під слідством?

— Це реалії життя в Україні. На жаль, правоохоронні органи вже давно не охороняють права у глобальному сенсі цього слова, вся їхня діяльність продиктована наявністю власного інтересу. І частіше за все цей інтерес полягає у власному збагаченні, а тому, справді, сьогодні «замовити» кримінальну справу можна фактично проти будь-кого. Так само і у випадках, коли йдеться дійсно про вчинений злочин. Замість того, аби розібратися, встановити справедливість і виконати свою функцію, правоохоронні органи шукають і працюють, назвімо так, з власної зацікавленості. Я виступаю у кримінальних провадженнях і як захисник обвинуваченого, і як представник потерпілих, а тому знаю з власного досвіду, як буває нелегко змусити слідство виконувати його обов’язки добросовісно.

Коли потерпілий відмовляється спонсорувати слідство і справа не має суспільного резонансу, дуже складно змусити слідчого хоча б оглянути місце подій та опитати свідків… Доводиться фактично робити все за нього, якщо бажаєш зрушити справу з мертвої точки. Але ще складніше, коли захищаєш клієнта, якого «замовили». А замовити можуть будь-кого. Навіть адвоката.

До речі, адвокати самі нерідко опиняються підозрюваними. Що принципово важливо у захисті колег?

— Ми як члени комітету з питань захисту прав людини Національної асоціації адвокатів Україні завжди оперативно реагуємо на кожен такий випадок.

У подібних випадках принциповим для адвокатської спільноти повинен бути один момент: гарантії професійної діяльності — понад усе. Не важливо, яка стаття, що насправді робив чи не робив колега, яке до нього особисто ставлення в адвокатській спільноті: у кожному випадку треба боронити наші професійні права та гарантії діяльності, адже вони є гарантіями дотримання прав людини. Потім можна розібратися з колегою всередині адвокатського середовища, може, навіть позбавити його права на зайняття адвокатською діяльністю (я не маю на увазі зараз згаданого вами колегу, а загалом), але нікому, навіть главі держави, неприпустимо порушувати основи прав людини.

Чому адвокатів усе частіше переслідують у кримінальному порядку?

— Як на мене, за такими справами не стоїть нічого іншого, окрім бажання помститися адвокатові, який ефективно здійснює захист, який добився виправдувального вироку, чим зіпсував статистку слідчому і прокурору, і тих за це позбавили премії… Усе впирається або в гроші, або в амбіції. Правоохоронців чи ще когось, кому адвокат своєю професійною позицією перейшов дорогу або зіпсував плани. Дуже рідко за замовленням стоїть щось особисте, але й не без того.

Тому адвокатам треба бути обачними, уникати дивних розмов з підозрілими людьми — провокатори повсюди. І, на жаль, навіть серед тих, хто має адвокатський статус. Як тільки ти ефективно працюєш — чекай підстави або кримінальної справи. На жаль, таке в Україні визнання професійності адвоката.

Які аспекти кримінального провадження сьогодні є найбільш проблемними з точки зору захисту?

— Одним із ключових етапів кримінального провадження є вручення підозри, а тому саме на цій стадії слідство намагається придумати якісь варіації, аби мінімізувати шанси особи на захист.

Попри те, що законодавство нібито чітко регламентує порядок вручення підозри особі, визначає такий момент, слідство намагається вручити підозру так, щоб підозрюваний про неї нічого не знав. Наприклад, надіслати не за відомою фактичною адресою перебування, а за якоюсь останньою чи тією, де колись мешкала особа. Або передати через якусь третю особу — сусіда, двірника чи родича у третьому коліні… — будь-яким чином зробити так, щоб можна було записати про вручення підозри і почати відлік строків та дати собі можливість вчинення наступних процесуальних дій до того часу, як особа дізнається про наявність у неї процесуального статусу. Наприклад, я ніколи не стикалася з тим, щоб слідчі хоча б спробували перевірити, хто справді мешкає за адресою, яка зазначена в їхні базі. Вони просто надсилають поштове відправлення і починають відлік строків.

А підозрюваний про свій статус навіть не здогадується. Може мешкати в іншому регіоні і дізнатися про якесь провадження проти себе тільки тоді, коли його оголосять у розшук та застосують привід до слідчого. Звісно, коли «беруть» «злочинця», який не з’явився до слідчого, про подальше забезпечення йому права на захист та адекватне ставлення до нього не йдеться. Крім того, такий порядок стає чи не основним доказом необхідності застосування найсуворішого запобіжного заходу — арешту, коли постає відповідне питання перед слідчим суддею.

Чому, попри варіативність запобіжних заходів, слідство наполягає на триманні під вартою?

— Їм так простіше працювати. Тому завжди, коли можна попросити арешт, — вони про нього клопочуть. Людина, коли потрапляє до СІЗО, її легше зламати, змусити підписати зізнання, пообіцявши пом’якшення або збереження капіталу… Там немає постійного зв’язку з адвокатом та рідними, які могли б підтримати у будь-яку хвилину.

Тому у слідства, яке не вміє працювати ефективно, єдина мета — посадити особу, хоча б до СІЗО. Відповідно, в адвоката завдання — докласти максимум зусиль, аби клієнт залишився на свободі. Або ж якомога швидше на неї повернувся.

Звісно, ми хотіли б у кожній справі йти до безапеляційного переможного кінця, але така боротьба потребує надлюдських зусиль від клієнта. Тому тактику і перспективи з усіма ризиками треба погоджувати з клієнтом. І якщо він може зламатися, морально не готовий боротися, не варто класти психіку клієнта на кін, добиваючись саме виправдувального вироку. Якщо за відповідних обставин є можливість перекваліфікації або амністії чи інших можливостей для збереження свободи особи, треба їх використовувати. У цьому я не погоджуюсь з категоричністю колег, що нехай слідчий допускає помилки, наприклад у частині кваліфікації, а ми потім доведемо у суді їх безпідставність.

Зараз КПК дозволяє оскаржити власне підозру. Наскільки ефективним є цей інструмент?

— Так, з 15 березня 2018 року захист отримав можливість оскаржувати підозру. Разом із тим практики застосування цих норм немає. Усе це є наслідком очевидно протиправного визначення перехідними положеннями КПК особливостей дії у часі цього інституту. Так, фактично зводиться все до того, що оскаржувати підозри можна лише за кримінальними провадженнями, які були зареєстровані в ЄРДР після зазначеної вище дати. У цих справах часто підозри ще не вручені або ж слідство намагається їх вручити так, щоб протягом двох місяців встигнути підготувати й обвинувачення.

Проте у справах, провадження в яких були зареєстровані до березня минулого року, підозрювані залишаються у невизначеному статусі і можуть очікувати передачі справи до суду роками. Слідство сліпо використовує недосконалість закону на свою користь, а суди не наважуються виправити цю несправедливість. Причому для правозахисників та адвокатів очевидним є те, що обмеження у праві на оскарження підозри не може бути за часом реєстрації відомостей в ЄРДР: по-перше, це несправедливо, по-друге, це не відповідає вимогам Конституції, яка прямо передбачає, що закон, який пом’якшує відповідальність або поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі.

Сьогодні я є захисником у справі, провадження в якій було зареєстроване за кілька днів до набуття чинності відповідними змінами до КПК, у якій ми оскаржили явно необґрунтовану підозру за сплином двох місяців з моменту вручення, оскільки підзахисному не пред’явлене обвинувачення. Ця справа може стати прецедентною, адже після того, як суд першої інстанції відмовив нам, посилаючись саме на норму перехідних положень щодо дії у часі, апеляційній суд цю ухвалу скасував. Нині справа очікує свого вирішення у суді першої інстанції.

А як наразі з доступом адвоката до доказів і матеріалів справи?

— На жаль, тенденції і в цьому невтішні. Слідство намагається максимально обмежити інформованість адвоката як про перебіг справи, так і про зібрані ним докази та проведені дії. Отримати адекватну реакцію на будь-яке клопотання нереально. Неможливо навіть повернути вилучене під час обшуку майно, яке не було зазначене в ухвалі суду на обшук, попри сплив триденного строку на накладення додаткового арешту на такі речі. Слідство у кримінальному провадженні — це якась чорна діра, в якій зникає все, що потрапляє до рук правоохоронців. Іноді там губляться й люди.

Які методи захисту можна застосовувати?

— Усі наші інструменти боротьби за права клієнта і його свободу чітко визначені КПК та нашим профільним законом про адвокатуру. Відступати від них, порушувати — шлях у нікуди. У випадках порушень адвокати можуть і повинні фіксувати кожне, нехай і найдрібніше, порушення з боку правоохоронців. Навіть якщо той без згоди особи під час обшуку взяв ручку — треба фіксувати. Адже залишивши поза увагою порушення у дрібниці — ви розв’яжете руки для більш серйозних порушень.

Кожне порушення після фіксації має бути оскаржене — до суду чи до органу, який здійснює дисциплінарне провадження. Також потужний інструмент на боці захисту — поширення правдивої інформації, попри спроби слідства видати свою версію подій. Тому якщо у суспільства є запит, цікавість до теми — треба йти на контакт. Говорити правду. Оперувати фактами. Звісно, при цьому треба дотримуватися настанов Правил адвокатської етики та головного принципу професійної діяльності захисника — адвокатської таємниці.

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Український адвокат»