Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув 11 квітня 2019 року у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою гр-ки Л. на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року, встановив таке.

У жовтні 2017 року гр-ка Л. звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Черкаської міської ради Черкаської області, треті особи: гр-н О., служба у справах дітей Черкаської міської ради, — про визнання незаконними дій та рішення органу місцевого самоврядування.

29 грудня 2017 року гр-ка Л., через адвоката Я., подала до суду першої інстанції заяву про залишення її позову без розгляду.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року, позов гр-ки Л. до виконавчого комітету Черкаської міської ради Черкаської області, треті особи: гр-н О., служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визнання незаконними дій та рішення органу місцевого самоврядування, залишено без розгляду.

Судові рішення мотивовані тим, що при відкритті провадження у справі позивач був наділений
правами, які передбачали залишення позову без розгляду на будь-якій стадії судового процесу. Розгляд справи було розпочато до 15 грудня 2017 року. Коли почав діяти Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК) України в новій редакції, суд згідно з пунктом 5 частини 1 статті 257 ЦПК України міг залишити позов без розгляду, лише якщо позивач до початку розгляду справи по суті подасть заяву про залишення його позову без розгляду. Заява позивача про залишення її позову без розгляду подана після початку розгляду справи по суті, однак у даному випадку вона підлягає задоволенню, оскільки при відкритті провадження у справі позивач мав такі права, тому закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права учасників процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії у часі.

У травні 2018 року гр-н О. подав касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваними судовими рішення порушені його права, оскільки задоволення заяви позивача про залишення її позову без розгляду в незаконний спосіб надасть їй можливість знову звернутися до суду з такими самими позовними вимогами. Вказує, що судом першої інстанції в порушення вимог статті 257 ЦПК України та підпункту 9 пункту 1 розділу ХІІІ перехідних положень ЦПК України в новій редакції було задоволено заяву гр-ки Л. від 29 грудня 2017 року про залишення її позову без розгляду, яка в порушення вказаної норми процесуального законодавства була подана після початку розгляду справи по суті, тому задоволенню не підлягала. Посилання судів на положення частин 3, 4 статті 3 ЦПК України та статті 22 Конституції України є незаконними та необґрунтованими. Крім того, звертаючись до суду із заявою про залишення її позову без розгляду, позивач не вказувала, що положення статті 257 ЦПК України в новій редакції звужують її права та інтереси, тому суди обох інстанцій необґрунтовано задовольнили її заяву з цих підстав. Вказує, що позивач мала право подати заяву про залишення її позову без розгляду з 31 жовтня 2017 року до 15 грудня 2017 року відповідно до статті 207 ЦПК України 2004 року, однак вказаним правом не скористалася. На його думку, ЦПК України в новій редакції не став менш ефективним чи менш доступним, не призвів до погіршення її становища в суспільстві та не поставив у нерівні умови поряд з іншими громадянами, тобто будь-яких звужень чи обмежень її конституційних прав не відбулося. Вважає, що викладені в оскаржуваних судових рішеннях мотиви про залишення позовної заяви без розгляду не заслуговують на увагу, оскільки, незважаючи на наділене право на залишення позовної заяви без розгляду на будь-якій стадії судового процесу до 15 грудня 2017 року, позивач у той період не скористалася цим правом.

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшли доповнення гр-на О., подані ним після закінчення строку на касаційне оскарження судових рішень та закінчення строку на усунення недоліків його касаційної скарги, встановленого судом касаційної інстанції, тому Верховний Суд викладені у цих доповненнях доводи не оцінює.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суди встановили, що 27 жовтня 2017 року позивач гр-ка Л. звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Черкаської міської ради Черкаської області про визнання незаконними дій та рішення органу місцевого самоврядування щодо встановлення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 жовтня 2017 року відкрите провадження у цій справі.

20 листопада 2017 року від гр-на О. надійшла заява про вступ у справу третьою особою, що не заявляє самостійних вимог.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 листопада 2017 року гр-на О. залучено до участі в справі як третю особу без самостійних вимог. Також залучено до участі у справі як третю особу службу у справах дітей Черкаської міської ради.

7 грудня 2017 року було розпочато слухання справи по суті.

29 грудня 2017 року надійшла заява гр-ки Л., подана її адвокатом Я., про призначення справи до підготовчого засідання та залишення позову без розгляду.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 лютого 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року, позов гр-ки Л. до виконавчого комітету Черкаської міської ради Черкаської області, треті особи: гр-н О., служба у справах дітей Черкаської міської ради, про визнання незаконними дій та рішення органу місцевого самоврядування — залишено без розгляду.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено у новій редакції.

У підпункті 9 пункту 1 розділу XIII перехідних положень ЦПК України в новій редакції вказано, що справи в судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких відкрите до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

Отже, суди дійшли правильного висновку стосовного того, що виниклі між сторонами правовідносини мають регулюватися нормами ЦПК України в новій редакції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

У цій справі судом першої інстанції не було проведено попереднього судового засідання, оскільки згідно з частиною 7 статті 130 ЦПК України 2004 року воно не було обов’язковим.

15 грудня 2017 року набув чинності новий ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 196 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з’ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті (частина 1 статті 189 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини 2 статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об’єднання справ і роз’єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; може роз’яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У заяві від 29 грудня 2017 року адвокат позивача Я. просив відповідно до статей 189, 196, 197 призначити у справі підготовче засідання та на підставі пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України залишити поданий гр-ном О. позов без розгляду.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки гр-ка Л. звернулася до суду першої інстанції з вказаним вище позовом під час дії норм ЦПК України 2004 року та підготовче судове засідання у справі не було проведене, а заяву про проведення підготовчого засідання і залишення її позову без розгляду вона подала під час дії норм ЦПК України у новій редакції, то суди, виходячи із засад справедливості судового розгляду справи, дійшли правильного висновку про задоволення такої заяви.

Крім того, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності) в інтересах яких заявлено
вимоги (принцип диспозитивності цивільного судочинства). Тому суд зобов’язаний залишити заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом була надана належна оцінка та які зводяться до незгоди з висновками суду щодо їх оцінки. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно із частиною 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу гр-на О. залишити без задоволення;

— ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 11 квітня 2019 року. Справа № 712/13263/17. Суддя-доповідач — Лесько А.О. Судді — Мартєва С.Ю., Штелик С.П.)