Ірина ГОНЧАР

«Судовий вісник»

Питання поваги до приватного життя у сучасному світі значно відрізняється від умов, в яких формувалися базові стандарти поваги до прав людини у середині минулого століття. А тому деякі питання потребують більш широкого або інакшого погляду для правильного їх розуміння. Одним із таких питань є питання про оформлення документів про батьківство дитини, народженої сурогатною матір’ю за кордоном. Задля вирішення цього питання Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) дав перший консультативний висновок. Висновок було сформовано на запит Касаційного суду Франції.

Загалом ЄСПЛ дійшов думки, що у ситуації, коли дитина народилася за кордоном на умовах гестаційного сурогатного договору і була задумана з використанням гамет передбаченого батька і донора, якщо правовий зв’язок між батьком і дитиною визнаний у внутрішньому законодавстві, то право дитини на повагу до приватного життя у значенні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) вимагає, щоб національне законодавство допускало можливість визнання законних відносин між батьками та дітьми з передбачуваною матір’ю, зазначеною в правовому акті про народження за кордоном як «юридична мати». При цьому право дитини на повагу до приватного життя не вимагає визнання у формі внесення до реєстру народжень, шлюбів та смертей реквізитів іноземного свідоцтва про народження, в якому зазначена сурогатна матір. Крім того, як підстава для внесення відомостей про матір може бути використаний інший засіб, наприклад усиновлення дитини.

Справа стосувалася питання про оформлення документів про народження двох дітей, які народилися у Каліфорнії на підставі договору про гестаційне сурогатне материнство, і їхні батьки поскаржилися на свою нездатність отримати визнання у Франції відносин батьків і дітей, законно встановлених між ними у Сполучених Штатах.

ЄСПЛ зауважив, що у питаннях, що стосуються прав дітей, першочерговими є найкращі інтереси дитини. Суд вважає, що відсутність визнання правовідносин між дитиною, народженою за допомогою сурогатного материнства за кордоном, і призначеною матір’ю негативно впливає на деякі аспекти права цієї дитини на повагу до приватного життя. Враховуючи той факт, що в контексті домовленостей щодо сурогатного материнства найкращі інтереси дитини не лише включають повагу до цих аспектів його права на приватне життя, а й інші фундаментальні компоненти, які не обов’язково мали на меті визнання правових відносин між батьками та дітьми з майбутньою матір’ю, такими як захист від ризиків зловживань, які спричиняють заходи сурогатного материнства, і можливість дізнатися про своє походження.

Проте з огляду на негативний вплив на право дитини на повагу до приватного життя і той факт, що найкращі інтереси дитини також тягнуть за собою юридичну ідентифікацію осіб, відповідальних за її виховання, задоволення її потреб і забезпечення її чи її добробуту, а також можливості для дитини жити і розвиватися в стабільному середовищі Суд відзначив, що загальна і
абсолютна неможливість отримання визнання відносин між дитиною, народженою за рахунок сурогатного материнства за кордоном, і призначеною матір’ю несумісна з принципом найкращих інтересів дитини, який потребує того, щоб кожна ситуація розглядалася з урахуванням конкретних обставин справи.

У рішенні у справі Меннесона ЄСПЛ зазначив, що обсяг свободи розсуду держав залежить від обставин. Таким чином, якщо не було досягнуто консенсусу в державі і якщо справа порушила чутливі моральні або етичні питання, то свобода розсуду була широкою. Проте Суд зауважив у цьому рішенні: коли на карту поставлено особливо важливу частину особистості, наприклад, коли йдеться про правові відносини між батьками та дітьми, маржа, дозволена державі, зазвичай обмежується. Тож Суд дійшов висновку, що свобода розсуду, що надається державі–відповідачу, має бути обмежена. Беручи до уваги вимоги найкращих інтересів дитини та зменшену свободу розсуду, ЄСПЛ вважає, що в ситуації, подібній до згаданої касаційним судом у своїх питаннях, право на повагу до приватного життя дитини, народженої за кордоном на умовах гестаційного сурогатного договору, вимагало, щоб внутрішнє законодавство передбачало можливість визнання правових відносин між батьком і дитиною з передбачуваною матір’ю, зазначеною у свідоцтві про народження, законно встановленою за кордоном як «законна мати».

В інтересах такої дитини невизначеність відносин з матір’ю повинна бути якомога коротшою. Тож важливо, щоб держави вирішили ці питання на національному рівні і була встановлена процедура, яка забезпечувала б швидке та ефективне вирішення питань відповідно до найкращих інтересів дитини.

ПРОТИ УКРАЇНИ

Європейський суд з прав людини 16 квітня 2019 року ухвалив два рішення проти України.

Рішенням у справі «Бондар проти України», яка стосувалася заяви про несправедливість кримінального провадження проти заявника, ЄСПЛ визнав порушення пунктів 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті способу, в який національні суди досліджували показання свідка О. як доказів. За обставинами справи заявник, заяву якого після смерті підтримувала мати, був заарештований у серпні 2003 року за підозрою в убивстві. Він зізнався, але був звільнений, коли суд виявив, що проти нього немає достатніх доказів. Проте розслідування було відновлене у 2007 році, і гр–н Бондар був знову заарештований, коли з’явилися нові докази від свідка О., який перебував у в’язниці. У 2008 році заявника було засуджено до 13 років позбавлення волі. Суд першої інстанції посилався на досудові заяви п’яти свідків і на перехресний допит у суді. Заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, зокрема, що свідок О. відмовився від своїх показань, заявивши, що вони були подані під тиском слідчого. ЄСПЛ вважає, що провадження проти нього було несправедливим, оскільки суди посилалися на його визнання, отримане під примусом, і не надали належну оцінку показанням О. як свідка. Справедлива сатисфакція — 2 500 євро на покриття моральної шкоди.

Про порушення права на справедливий суд йшлося і в рішенні у справі «Редакційна колегія газети «Гривня» проти України». Справа стосувалася справи про наклеп, порушеної суддею проти компанії–заявника після публікації двох критичних статей про суддю в 2006 році. Обидві статті зосереджували увагу на тому, що парламент затягує призначення судді безстроково після звинувачень у корупції. Перший висвітлював парламентські дебати щодо звинувачень у неправомірних діях. Другий повідомив про скаргу на дифамацію, яку суддя виніс на першу статтю, і висловив припущення, що він був причетний до нападу на потерпілу сторону. Суди визнали, що статті є образливими і шкідливими для репутації судді, а не інформативними. Рішення судів були залишені без змін в апеляційній інстанції, і компанія–заявник повинна була виплатити еквівалент 148 євро у вигляді судових зборів стосовно першої статті та 7,450 євро як компенсацію за другу. ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на безсторонній суд) та порушення статті 10 Конвенції через рішення українських судів щодо шести заяв у першій статті, фотографії з біблійною цитатою та дві заяви у другій статті, і констатував відсутність порушення статті 10 у зв’язку з рішеннями українських судів щодо решти оскаржуваних елементів цих двох статей. Справедлива сатисфакція — 4 000 євро на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, ЄСПЛ у порядку письмового провадження ухвалив рішення у справах, які стосувалися питання, що вже було предметом розгляду суду, зокрема, щодо надмірної тривалості судового розгляду, а саме: 4 квітня ц.р. у справах «Борисов проти України»,
«Черкун проти України», «Голубенко проти України», «Телерадіокомпанія НБМ проти України»; 11 квітня ц.р. — «Абрамович проти Росії та України», «Калька проти України», «Кравченко проти України», «Левченко та інші проти України», «Малий проти України», «Мудрієвський проти України», «Першня проти України», «Рудий проти України», «Солох проти України»; 16 квітня ц.р. — «Алахвердян проти України»; 18 квітня ц.р. — «Орєхов проти України», «Віданов проти України», «Єремеєв проти України».