Євгеній ГОНЧАРЕНКО

юрист ЮФ Aequo, м. Київ

Спеціально для «Судового вісника»

Прагнення України розвиватися як конкурентна європейська країна обумовлює необхідність пошуку джерел, що зможуть забезпечити її зростання як економічно привабливої соціальної держави.

Повторний перегляд

Одним із таких джерел, наприклад, може бути підвищення довіри до судової гілки влади шляхом проведення судової реформи.

Тому й недивно, що 15 грудня 2017 року в Україні набули чинності нові редакції Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, покликані якісно поліпшити здійснення судочинства в Україні.

Варто відзначити, що однією з важливих новел ГПК України є право особи, яка не брала участі у розгляді справи, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції по закінченні апеляційного розгляду такої справи, якщо вказане рішення стосувалося її прав та законних інтересів.

З огляду на той факт, що згідно з новою редакцією ГПК України апеляційний перегляд справи здійснюється лише в межах доводів і вимог апеляційної скарги, тому встановлення зазначеного вище права є безумовним позитивним моментом, оскільки дає змогу належним чином захистити права та законні інтереси особи по закінченні апеляційного розгляду справи, в якому вона не брала участі через певні об’єктивні причини.

Крім того, з метою зменшення потенційних зловживань нова редакція ГПК України передбачає, що повторний апеляційний розгляд справи може здійснюватися лише в межах доводів, що не були розглянуті при первісному апеляційному розгляді.

На перший погляд викладене вище створює всі необхідні передумови для належного захисту особою своїх прав і законних інтересів особи, навіть якщо вона не брала участі у справі з незалежних від неї причин.

У той же час аналіз актуальної судової практики свідчить, що в деяких випадках зазначені вище положення використовуються з метою повторного апеляційного перегляду судових рішень, що набули законної сили ще за часів дії попередньої редакції ГПК України, яка не передбачала можливості повторного апеляційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, оскільки в процесі перегляду справи апеляційний суд перевіряв законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Треба відзначити, що здійснення повторного перегляду судового рішення, яке набуло законної сили, є чинним, а його законність, перевірена судом апеляційної інстанції за правилами попередньої редакції ГПК України, є порушенням принципу правової визначеності, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які здійснюють свої права та обов’язки протягом усього часу його чинності.

«Вирішена справа»

Принцип правової визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі — відоме з римського права положення res judicata (з латинського «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке набуло чинності, є обов’язковим для сторін і не може переглядатись.

Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад реалізації права людини на справедливий суд, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

Крім того, у пункті 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ відзначає: якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, то таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

За таких обставин суди апеляційної інстанції мають відмовляти у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, на рішення місцевого господарського суду, яке вже переглянуте в апеляційному порядку за правилами ГПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Проте практика застосування вказаних норм залишається неоднозначною, і 6 серпня 2018 року Верховний Суд у своїй постанові у справі № 910/14369/16, аналізуючи попередню та нову редакції ГПК України, висловив позицію, що особа, яка не брала участі у справі, може звернутись з відповідною апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яке вже було переглянуте апеляційним судом за правилами попередньої редакції ГПК України, якщо вважає, що зазначеним рішенням вирішене питання про її права та інтереси.

Цілком природно, що, зважаючи на наведену вище правову позицію, на практиці почали виникати ситуації, за яких, наприклад, акціонер певного товариства–боржника після спливу декількох років після набуття законної сили судовим рішенням, яке було переглянуте в апеляційному порядку відповідно до положень попередньої редакції ГПК України, звертається до суду з апеляційною скаргою на таке рішення, і суд апеляційної інстанції фактично здійснює його повторний апеляційний перегляд.

Звичайно, зазначене повністю нівелює прогресивні положення нової редакції ГПК України та не сприяє поліпшенню якості здійснення судочинства в державі.

З метою усунення описаних вище суперечностей 21 лютого 2019 року на розгляд об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було передано справу № 922/765/15 з огляду на необхідність відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 6 серпня 2018 року у справі № 910/14369/16.

2 квітня 2019 року об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/765/15, в якій зазначила, що суди апеляційної інстанції все ж таки мають відмовляти у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, на рішення місцевого господарського суду, яке вже переглянуте в апеляційному порядку за правилами ГПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Варто відзначити, що наведена правова позиція, зрештою, усуває можливості для потенційних зловживань з боку недобросовісних учасників справи та має важливе значення для формування єдиної правозастосовної практики в Україні, оскільки виключає повторний апеляційний перегляд судових рішень, які набули чинності за часів дії попередньої редакції ГПК України.

Резюмуючи, необхідно наголосити, що судова практика Верховного Суду наразі виступає критерієм правильного й однакового застосування норм нової редакції ГПК України, сприяє виявленню прогалин та неоднозначності змісту окремих його норм, а також створює основу для вдосконалення процесуального законодавства в майбутньому, що неодмінно має сприяти підвищенню довіри до судової системи в Україні.