Залучення інвесторів і велика приватизація — виклики, які сьогодні постали перед суспільством та юристами. Що означає приватизація, чому важливо пройти цей шлях максимально коректно і яка роль юриста у процесі приватизації, розповів адвокат Віталій Жадобін.

Віталію, одна з головних ініціатив нинішньої влади — масштабна приватизація. На ваш професійний погляд, чи має вона шанси на успіх? Що для цього потрібно?

— Кожне починання має шанси на успіх, якщо є запит суспільства та справедлива реалізація ініціативи. Зараз точно не початок дев’яностих, коли «червоні директори» приватизували «під себе» підприємства, якими керували. Нині інше законодавство, інші люди — зібрати колектив і залякати не вийде. Глобально, якщо наші співвітчизники зацікавлені в успішних підприємствах у маленьких містах, якщо інвестори готові вкладати кошти, а держава — забезпечувати виконання та дотримання законів, то я не бачу перешкод для успішної приватизації.

Уже розпочата робота щодо, мабуть, першої приватизації з цього пулу — ДП «Укрспирт». Які особ­ливості приватизації подібних державних компаній? Що треба зробити, аби не наступити на граблі «Криворіжсталі» або «Укр­телекому»?

— На приватизацію ДП «Укрспирт» справді покладаються великі сподівання, адже її успішна реалізація буде сигналом для інших інвесторів: вкладати гроші в Україну безпечно, тут є умови для реалізації бізнесу.

Головна особливість ДП «Укрспирт» — його монопольне становище. ДП виробляє спирт, який викуповують приватні виробники горілки. «Приватники» вже змішують спирт з водою та іншими добавками, розливають у розрекламовані та не дуже пляшки, на­клеюють акцизні марки та продають споживачам. Таким чином, сучасне українське виробництво горілки приватними підприємствами зводиться до розливу і дистрибуції. Загальна виробнича потужність ДП «Укрспирт» — понад 36 млн декалітрів на рік, які виробляються на 41 майданчику.

ДП «Укрспирт» забезпечує сировиною лікеро-горілчані підприємства, парфумерію, виноробство, кондитерську промисловість і тваринництво. Одним із пріоритетних напрямів — виробництво біоетанолу та компонента моторного палива альтернативного (КМПА). І ось на цьому майданчику ДП «Укрспирт» показує скорочення виробництва. Якщо вірити офіційним даним, то українці масово перестали вживати алкоголь. Звісно, це не так. З 2007 року, коли тіньовий обіг спирту оцінювали в 10 %, його частка збільшилася до 55 %. Тобто виходить, що в Україні є горілчані компанії, які взагалі не купують в «Укрспирті» спирт, але горілку виробляють.

Мені, як керівнику юридичного напряму ДП «Укрспирт», приємно, що ви порівнюєте моє місце роботи з найдорожчими об’єктами приватизації — «Криворіжсталлю» та «Укртелекомом». Керівник підприємства Сергій Блескун, а також його команда, до якої входить юридичний блок, робимо все для того, щоб ДП «Укрспирт» було приватизоване без порушень — формальних, уявних чи справжніх.

Для спостерігача приватизація — простий процес: віддали підприємство і отримали за нього гроші. Але яким він є зсередини, що означає «підготовка підприємства на приватизацію»?

— Будь-який продаж починається з оцінки майна — держава визначає, скільки можна отримати коштів реально, якщо продати той чи інший об’єкт? Ще восени минулого року на ДП «Укрспирт» було проведено аудит, наслідком якого стали звільнення деяких керівників та внесення як невідкладного відповідного законопроєкту Президентом України. У результаті аудиту ми зрозуміли сильні та слабкі сторони ДП: які майданчики прибуткові, які ними можуть бути, а які мають цінність лише як земельні ділянки із застарілими об’єктами нерухомого майна.

3 грудня 2019 року парламент остаточно ухвалив Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» щодо лібералізації діяльності у сфері виробництва і обігу спирту етилового».

З 1 липня 2021 року буде дозволене введення в експлуатацію та надання дозволів на будівництво нових підприємств з виробництва спирту етилового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового — тобто відбудеться демонополізація галузі. Держава фактично надає можливість вироб­ляти спирт у ринкових умовах, а не перепродає монополію з державних рук у приватні.

Важливо, що ми зберігаємо баланс між бізнесом і трудовими колективами. У законі визначається, що особи, які придбають майно ДП «Укрспирт» або укладуть договір у рамках державно-приватного партнерства щодо такого майна, повин­ні взяти на себе зобов’язання щодо збереження видів діяльності та не менш ніж 70 % штатних одиниць, задіяних у виробництві станом на 1 січня 2020 року, щонайменше до 1 липня 2021 року.

Цей закон — це крок уперед для країни. Адже де є монополія, там немає конкуренції, немає розвитку. Якби у нас залишилася монополія на пошту, ми б чекали посилок так довго, як ніби їх відправляють голубами. Так і зі спиртом. Ми відкрили ринок, щоб сюди прийшли інвестори, капітал, новітні технології та прогрес. Бо в конкурентній боротьбі народжується якість. А ще монополія — це обмеження. А обмеження породжують корупцію.

Чим вас особисто за­хоплює приватизаційний процес як юриста? Чи вважаєте роздержавлення кроком до розвитку країни, економіки, суспільства?

— Є такий вираз «що гуртове — то чортове», у моєму розумінні це якраз про державну власність. Звісно, є певні підприємства, якими повинна володіти держава, але державна монополія на виробництво спирту — це навіть не минуле століття. Як юрист у приватизації бачу декілька важливих моментів: ми як суспільство перестаємо утримувати за власний кошт щось неприбуткове, при цьому даємо шанс підприємству чи галузі стати успішними, стежимо за дотриманням правил, щоб цей процес був справедливим та законним.

Власне, задля участі у реалізації приватизаційних процесів, після осіннього аудиту, я повернувся до ДП «Укрспирт». До цього я мав доволі успішну адвокатську практику та був керуючим партнером в АО SENSUM. Не рекламуватиму свою компанію, але ми справді працюємо з тими проблемами, які є у будь-якого підприємства з концерну «Укрспирт» — земельні питання, робота з проблемними активами, у тому числі питання щодо стягнення кредиторської та дебіторської заборгованості, виконання судових рішень тощо.

У ДП «Укрспирт» я теж не нова людина. Свого часу півтора року пропрацював на посаді заступника начальника управління юридичного забезпечення ДП «Укрспирт». Отже, і проблеми нашого спиртового монополіста знаю досить непогано.

До речі, про професійний вибір — чому обрали юриспруденцію?

— Я починав з кордонів юрис­пруденції і держави. Моя перша освіта — бакалавр права, отримана в Національній академії Державної прикордонної служби України. Це такий досить мілітаризований ВНЗ з усіма складовими військового нав­чання, із складанням присяги народу України. Такий старт у праві накладає певний відбиток на все подальше життя: дисципліна, порядок, справжні друзі…

Чому обрав право? Можливо, свою роль відіграли особисті прик­лади знайомих, а також віра юнака в те, що можна навести лад у державі та повсякденному житті шляхом забезпечення дотримання законів і захисту прав та інтересів. Якщо на початку кар’єри це була лише віра, то зараз я знаю, що саме мої дії і вчинки можуть допомогти встановити справедливість, досягти результату, реалізувати стратегію. І це окрилює.

Сьогодні багато говорять, що юристам не місце у майбутньому. Чи погоджуєтеся з цим?

— Якщо бачити своє місце у професії лише як додатка до бази законів та ноутбука, то абсолютно точно ліпше шукати іншу роботу. Якщо знати різницю між принципами законності та справедливості, залишатися людиною навіть після десяти років практики, то в емоційному інтелекті ми, люди, ще посперечаємось з машинами.

Наскільки змінився юридичний світ України за роки вашої практики?

— Юридичний світ змінюють і технології, і самі юристи. Світ змінюється швидко, змінюються відносини, види бізнесу — так само змінюються і практики, якими займаються юристи.

Загалом не можна розглядати юридичний бізнес окремо від економіки. Світова фінансова криза 2008–2009 років актуалізувала такий попит на судову практику, який зберігається донині. Зараз серед найбільш динамічних виділяється практика кримінального права, причому в сегменті бізнес-адвокатури. Це саме той напрям, в якому практикує АО SENSUM.

Звісно, на юридичну практику цілком зрозумілий вплив законодавця: починаючи від адвокатської монополії та завершуючи перспективою відкриття ринку землі. У парламенті є лише законопроєкт, але юридичний бізнес уже готовий супроводжувати угоди.

Безумовний вплив технологій: до заміни юристів роботами ще дуже далеко, але ігнорування прогресу і відмова від використання технологій уже тепер загрожують програшем у конкурентній боротьбі. Це розуміють навіть най­більш «олдскульні» юридичні фірми. Якщо подивитися глобально, лідери інноваторів це не тільки маловідомі стартапи, яким немає чого втрачати, але й найбільші імениті міжнародні компанії, засновані ще позаминулого століття.

Чим би займалися, якби не юриспруденція?

— Мабуть, футболом та вихованням дітей. Спорт відіграє дуже значну роль у моєму житті, зокрема в питаннях комунікації, нових знайомств та, що найголовніше, в питаннях відпочинку від професійної діяльності. Я є членом футбольної команди SENSUM, а також футбольної команди «EVRIS-Київщина». І це не просто команда гравців, це — спільнота справжніх друзів, які у будь-який час прийдуть на допомогу один одному. Ми часто виїжджаємо у різні міста та країни. Для прикладу, я брав участь у чемпіонаті світу з футболу серед адвокатів Mundiadvocat 2018 в Іспанії, а також на чемпіонаті Європи з футболу серед юристів 2019 року в Ірландії.

Крім того, насолоджуюсь участю у проєкті Teen Camp, у рамках якого я маю можливість спілкуватися з дітьми та підлітками з питань пропагування професії юриста.

Що для вас баланс роботи і життя?

— Формально це доволі просте питання! На роботі — зай­матися роботою, а поза межами офісу — власним життям. Інше питання, як цього дотримуватися насправді? У будь-якому випадку сьогодні моя робота та проєкти, в яких я задіяний, і є моїм життям. І це класно, оскільки ці проєкти — найцікавіші в світі. принаймні, за версією спеціалістів АО SENSUM.

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Український адвокат»