Відшкодування моральної шкоди в Україні все ще залишається дуже складним питанням. Попри те, що людина, її життя і гідність є найвищою цінністю в державі, відповідно до Конституції України, скласти реальну ціну цим нематеріальним речам видається вкрай непросто.

І все ж таки є правові підстави для пред’явлення позовів про відшкодування моральної шкоди і є судова практика щодо задоволення їх.

За загальним правилом, у статті 23 Цивільного кодексу (ЦК) України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 2 цієї статті моральна шкода полягає:

• у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
• у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Не спосіб збагачення

Коли йдеться про шкоду, завдану людині (потерпілому або родичам загиблого) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, найчастіше можна почути варіанти, заявлення до відшкодування суми в рамках мінімального страхового покриття або в рамках чека на лікування. Однак витрати на лікування здоров’я і розмір душевних страждань, хоча і є видами моральної шкоди, але не є тотожними. Крім того, спрогнозувати наслідки події для здоров’я особи в майбутньому, особливо психологічні — нереально. І тому треба намагатися довести максимальний розмір шкоди, яку спричинено.

Водночас такий розмір має бути достатнім для покриття дійсної моральної шкоди, але не надмірним.

На це звернула увагу судів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц. І хоча у тій справі йшлося про відшкодування моральної шкоди, завданої унаслідок незаконного кримінального переслідування особи, загальний висновок усе ж таки стосується будь-якої моральної шкоди.

Зводиться він до того, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Позитивна динаміка

Разом із тим не можна вважати правильною і позицію потерпілих, коли через складність доказування розміру моральної шкоди вони відмовляються від цього способу захисту порушеного права. Тим більше, що судова практика не стоїть на місці і з’являються постанови судів, в яких позовні вимоги щодо моральної шкоди задовольняються у значному розмірі.

Зокрема, прикладом нової судової практики може слугувати вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 червня 2021 року у справі № 359/1123/21, яка стосувалася масштабного ДТП з багатьма потерпілими.

Хто відшкодовуватиме?

Важливим аспектом цієї справи було те, що винуватцем події був визнаний водій вантажівки, який виконував на момент аварії трудові обов’язки. Тому позов про відшкодування шкоди було пред’явлено до компанії-роботодавця.

У цьому аспекті суд зазначив, що відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Відповідальність юридичної або фізичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв’язок між такою поведінкою і шкодою; вини особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування в трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою — роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов’язків).

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною чи фізичною особою або спричинена необхідністю як на території підприємства, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких входить до службових обов’язків працівника.

Суд підкреслив, що суб’єктом, відповідальним за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, не може бути особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням свої трудових (службових) обов’язків із особою, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом.

Згідно з частинами 3, 4 статті 1187 ЦК України на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (конт­ракту) і завдала шкоди життю чи здоров’ю у зв’язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно.

Розмір шкоди

Суд зазначив, що відповідно до частини 2 статті 1167 ЦК України фізична особа, яка зазнала душевних страждань у зв’язку зі смертю членів її сім’ї чи близьких родичів, має право на відшкодування моральної шкоди.

Частиною 2 статті 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Суд погодився з тим, що потерпілі — родичі загиблих — зазнали сильних душевних переживань та страждань. При цьому вони зазнали тяжких моральних страждань та перебувають у стресовому стані, оскільки внаслідок злочину назавжди втратили своїх рідних та близьких. Невідворотність втрати їх є очевидною та не викликає сумніву в заподіянні потерпілим глибоких душевних та моральних страждань.

Смерть близьких та рідних, з незалежних від них обставин, є дійсно непоправною втратою та назавжди залишиться в пам’яті ­потерпілих.

Суд також визнав доведеним і спричинення моральної шкоди потерпілим, яким були завдані тяжкі тілесні ушкодження та ушкодження середньої тяжкості: «внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень та середньої тяжкості тілесних ушкоджень здійснювали відповідне лікування та відновлення, повертались до нормального способу життя від події, що мала місце в їхньому житті, мали душевні переживання та моральні страждання також. Тому, беззаперечно, внаслідок вчинення злочину їм також завдано моральної шкоди» — зазначено у рішенні суду.

Водночас суд підкреслив, що, зважаючи на конкретні обставини, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди у зв’язку зі спричиненням смерті, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, звичайно, є різними. При цьому суд не може виходити за межі заявлених вимог та самостійно збільшувати розмір відшкодування.

Зауважимо, що розмір заявленої моральної шкоди у цій справі становив від 150 до 600 тисяч гривень на особу, залежно від ступеня шкоди, завданої конкретному потерпілому. Стільки, скільки були заявлені потерпілими. Це значно більше, ніж буває у подібних справах, проте через те, що різні потерпілі по-різному оцінили розмір своїх душевних страждань, у загальному він не видається співмірним об’єктивним втратам кожного з потерпілих.

Авторка: Ірина ГОНЧАР

«Український адвокат»

КОМЕНТАР

Артур РУДИК
адвокат, представник потерпілих у справі

Підтвердити для суду моральні страждання одночасно семи клієнтів (п’ятеро з яких зазнали серйозних травм, а двоє — члени сімей загиблих) виявилося непросто. Довелося посилатися на медичну документацію, майбутні потреби людей, поточний емоційний стан, доводити суттєві зміни в житті людей після цієї страшної трагедії. Як результат суд задовольнив понад 2 мільйони гривень компенсації моральної шкоди плюс компенсацію витрат на правничу допомогу для всіх сімох потерпілих, яких я представляв. І це вважаю надзвичайно мудрим рішенням судді, адже за таким масштабним ДТП криється не просто несправедливість, а величезне горе і страждання людей.

Що стосується самої справи, то особливістю супроводу клієнта є належне документування всіх обставин і фактів, засвідчення зав­даних травм, збір підтвердження витрат, фактів про суттєві зміни в житті людей після трагедії, що сталася. Тут фактично адвокат — представник потерпілого повинен контролювати дії слідчого, щоб той нічого не забув додати для проведення експертиз, особливо СМЕ, та загалом належним чином виконав свою роботу. Так само важливо перевірити висновки експертиз та впевнитися, що всі слідчі дії проведені в повному обсязі та якісно.

Інший аспект, який треба обговорити більш детально, — оцінка розміру завданої моральної шкоди. Особливо коли йдеться про загибель людини. На жаль, на такі випадки в Україні немає адекватної схеми розрахунку цінності життя людини, як це вже давно є в цивілізованих країнах. Тому кожен потерпілий, кожен родич загиблого розраховує це, виходячи із якихось власних відчуттів. І у цій справі суд, варто зауважити, вказав на таку проблему: хоч моральна шкода у випадку загибелі людини і у випадку завдання тілесних ушкоджень не є співмірною, суд не може присудити більший розмір шкоди, ніж заявлений потерпілими. Тому адвокатам треба бути сміливішими у таких питаннях, діяти у найкращих інтересах клієнта, навіть якщо той через пригнічений стан не бажає перейматися такими речами, як розмір шкоди.

Окрема складова цього аспекту — комунікація з потерпілими. Кожен переживає горе по-різному. Тому завдання адвоката — донести важливість усіх паперів, чеків, підписів та дій і максимально взяти цю роботу на себе, щоб позбавити клієнта необхідності вникати в юридичні тонкощі. Залишатися раціональним, коли ще киплять емоції. Мої клієнти не бажали брати участь у судових засіданнях зі зрозумілих причин, тож я сам представляв їхню позицію перед судом.

Третя частина завдання адвоката потерпілого — комунікація з адвокатом підозрюваного/обвинуваченого або відповідача за цивільним позовом у кримінальному провадженні. Від того, чи готові вони брати відповідальність за спричинену шкоду, чи визнає обвинувачений вину, залежить те, буде судовий розгляд швидким чи затягнеться на роки. І дуже важливо для потерпілих, щоб вдався перший сценарій, адже судова тяганина, відсутність відшкодування та потреба згадувати трагедію більш тривалий час, буде лише збільшувати душевні страждання, яких зазнала людина у зв’язку з ДТП.