Кожен принаймні чув про екологію та піклується про своє здоров’я, проте реалізувати в Україні своє право на безпечне довкілля вдається мало кому.

Про екотренди, колективні позови і те, як вдихнути життя в екологічне право в Україні, розповів Павло Куфтирєв, керуючий партнер GRECO.

Пане Павле, кейс вашої компанії щодо колективних позовів — надзвичайно цікавий прецедент захисту екологічного права громадян, проте я не можу не запитати, чому ви назвали компанію GRECO?

— Звісно, коли обираєш назву для власної компанії, шукаєш щось таке, що б відображало її і твою суть. Варіант GRECO виявився на перетині моїх захоплень і векторів нашої діяльності. Її можна пояснити залежно від обставин однією з кількох версій. Можете обрати ту, яка вам до вподоби, або послуговуватися всіма.

Я маю кілька хобі, які є моєю пристрастю. Одне з них — шахи, в які я граю з чотирьох років, очолюю Федерацію шахів м. Києва і є віцепрезидентом Федерації шахів України. Одним із перших чемпіонів світу з шахів, що, правда, не коронованим офіційно, був шахіст Джоакіно Греко.

Друге моє захоплення — мистецтво, живопис. Дуже люблю сучасне мистецтво, проте моїм улюбленим художником є Ель Греко.

І ви назвали юридичну фірму за прізвищами художника і шахіста?

— Не зовсім. Але ця співзвучність, мабуть, стала тим, що відгукнулося мені, коли ми обирали остаточний варіант.

Найбільш офіційна версія наз­ви — це поєднання в ній нашої основної спеціалізації: Government Relations, тобто GR, та екологічного права, тобто ECO. А ще це — скорочення від «Great in ecology».

Ну і, звісно, співзвучність назви з абревіатурою Групи держав проти корупції Ради Європи теж, можна сказати, мала вплив на нашу назву, бо ми так само не толеруємо корупцію у будь-яких її проявах, як, сподіваюся, кожен, хто хоче розвит­ку нашій країні.

З огляду на те, що ми юридичне видання, звернімося до того походження, де йдеться про GR та екологію. Наскільки потрібна державна підтримка, коли реалізуються якісь екологічні кейси?

— Зі сторони може видаватися, що це взаємопов’язані речі, але насправді держава, її органи, що мали б займатися питаннями екології, не роблять нічого. І це, м’яко кажучи, ганьба для такої держави, як Україна, враховуючи актуальність екологічних викликів у всьому світі. Тож коли люди стикаються з екологічним лихом, то очевидна безпорадність влади у цих питаннях. Тому добре, що не заважають.

Справа «Васильківської трагедії» (Пожежа на нафтобазі біля с. Крячки у Васильківському районі Київської області 8–16 червня 2015 року. — Прим. ред.) це наглядно продемонструвала. Юристи ЮК GRECO у цій справі представляли інтереси ГО «Фонд подолання наслідків Васильківської трагедії» і змогли переконати укласти мирову угоду, за якою було сплачено понад 28 млн грн (еквівалент 1 млн доларів США) компенсації моральної шкоди, спричиненої трагедією. З них 22 млн були виплачені безпосередньо потерпілим.

При цьому вже пізніше державна екологічна інспекція нарахувала 68 млн збитків, які не змогла отримати в бюджет. За всієї поваги до працівників цього відомства, з якими ми завжди раді подискутувати і спільно діяти, але ефективність у цьому кейсі не на їхню користь.

Оскільки сьогодні держава робить не зовсім правильні кроки у сфері екології, то треба її стимулювати до активності, залучаючи інструменти громадянського суспільства.

Які є правові інструменти у громадян, аби стимулювати владу та виробників поліпшувати стан екології?

— Ще донедавна екологічне право в Україні було мертвою галуззю права. Дуже сподіваюся що кейс Васильківської трагедії стане поштовхом до того, що ця галузь стане живим правом, тобто таким, яке може бути застосоване судом.

Україна ратифікувала всі основ­ні екологічні конвенції. Зокрема, Орхуська (Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прий­няття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються дов­кілля) дає дуже дієві інструменти для доступу інформації і для участі громадськості в екологічних проєктах. Ми навіть розробили відповідну форму запиту, якою вільно можуть скористатися громадяни, щоб отримати відповідь про стан довкілля від будь-якого державного органу.

Але всі можливості і національних, і міжнародних екологічних норм не мають ефективності самі по собі, допоки люди — громадяни, юристи чи держава — не почнуть їх застосовувати за призначенням.

Чому для вас така важлива тема екології?

— Насправді, це лише один із аспектів того, що мене дійсно цікавить у контексті життя на планеті Земля — environmental health. Українською це перекладається як «гігієна довкілля», але йдеться саме про вплив довкілля на стан здоров’я громадян. Екологія тут одна із складових.

І попри те, що українці дуже занепокоєні своїм здоров’ям, мало хто усвідомлює, що десь на 80 % воно залежить саме від стану нав­колишнього середовища.

Як будь-яка людина, яка задумується про вичерпність ресурсів і аналізує причини погіршення загального здоров’я, я вважаю, що громадянам треба об’єднуватися і спільно виступати за своє право на здорове життя. Я хочу підкреслити: не проти влади, не проти бізнесу, не проти виробників, а за здорове довкілля для кожного. Зрештою, посадовці і директори заводів дихають з нами одним і тим самим повітрям. Тому це, насправді, і глобальний інтерес.

Юристи GRECO ініціювали перший в Україні колективний позов на захист екологічного права. Розкажіть про цей інструмент і про те, як ви обґрунтували його використання, виходячи з того, що відповідний закон усе ще не ухвалений парламентом.

— Насправді колективні позови — єдиний дієвий спосіб захисту екологічних прав. І ми дійсно використали цей інструмент в Україні вперше.

Законодавство, а саме — Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Про захист прав споживачів», прямо передбачають можливості подання групових або колективних позовів. Відсутність у процесуальних кодексах правил розгляду колективних позовів, за великим рахунком, не заважає їх подавати. Тим більше, що є право подавати один позов не одним позивачем. А скільки їх може бути — двоє чи два мільйони — не уточнено. Тому і без спеціального закону подати колективний позов можливо.

Хоча якби був такий закон, а його проєкт наші юристи підготували ще кілька років тому, то і процедурні питання вирішувалися б простіше, і сам інструмент користувався б більшою популярністю. І наш законопроєкт нині очікує внесення в парламент від імені Президента України.

Мені здається, що бізнес боїться його. Я про той бізнес, власники котрого воліють купувати маєтки і яхти за кордоном, замість того, щоб відповідально ставитися до ресурсів і вкладати кошти в модернізацію виробництва і власне майбутнє в Україні.

Щоправда, треба визнати, не весь бізнес такий. Іноді шкода є наслідком якоїсь катастрофи або неусвідомлення масштабів наслідків своїх дій. Але це не означає, що за неї не треба нести відповідальність.

Загалом є відчуття, що ми говоримо не про український кейс, а про якийсь американський фільм.

— Наприклад, «Темні води» чи «Ерін Брокович»? Це хороші фільми, і їх дійсно варто подивитися кожному, щоб зрозуміти масштаби ризиків й усвідомити відповідальність кожного індивіда за безпечне довкілля.

Але ваше відчуття може бути викликане і тим, що колективні позови це є також інструментом захисту прав, який зародився в американському праві. І ми екстраполюємо його на наші українські реалії, а чому не скористатися тим, що вже ефективно діє у світі?

Можна запозичити й ідею фонду для фінансування екологічних проєктів і виплати компенсації потерпілим, куди спрямовувати кошти екологічного податку, який сьогодні сплачують українські виробники і який насправді податком не є, але потрапляє у загальний фонд держбюджету.

Можна запровадити страхування відповідальності виробників, нехай навіть добровільне, але воно могло б стати конкурентною перевагою.

Ваші юристи представляли інтереси громадської організації, яка виникла вже після трагедії. Для колективних позовів створення ГО є необхідністю?

— Ні. Цього не вимагається. Однак для спрощення комунікації з усіма позивачами і пояснення права представляти інтереси кожного з них нашими юристами, а також для подальшого розподілення компенсацій було використано саме цей інститут.

У світі є дві класичні моделі колективних позовів. Opt-in — позов подається в інтересах тих осіб, які заявили про порушення права і виявили бажання приєднатися до позову. Ми подавали саме такі позови, бо наші правила доведення повноважень на представництво в суді дозволяють використати саме цю модель. Модель opt-out дозволяє комусь одному подати позов в інтересах усіх зацікавлених осіб, визначених за певним критерієм, наприклад усіх жителів міста, а відповідні мешканці можуть заявити про небажання своєї участі.

Тобто opt-in — захищає тих, хто приєднався, а opt-out — тих, хто не відмовився від захисту.

Перший колективний позов закінчився укладенням мирової угоди. Це у подібних справах — найкращий вихід?

— Як і у будь-яких подібних спорах, які зачіпають чутливі для мас теми, мирова угода буде найкращим варіантом. Для потерпілих це означає гарантію отримання відшкодування і отримання її у коротші строки, ніж довелося б чекати рішення суду, потім оскарження і процедури примусового стягнення.

Для відповідачів це можливість зберегти репутацію, проявити свою соціальну свідомість. Враховуючи особливості судових розглядів та виконавчого провадження в ­Україні, звісно, мирова угода наразі найкращий варіант для обох сторін.

Як визначали суму компенсації?

— Це дуже непросте питання. Наразі ми пішли за процедурою стягнення моральної шкоди, адже оцінити шкоду здоров’ю в Україні, особливо спричинену канцерогеном чи забрудненням дов­кілля, неможливо.

Власне, у нас немає методики грошової оцінки життя людини та її здоров’я, що вже давно, як би це цинічно не звучало, є в адекватних країнах, які розуміють цінність людей як економічного ресурсу для держави. Але це питання потребує окремої розмови.

Тому ми йшли за доступною методикою розрахунку моральної шкоди, скористалися нашими власними доробками і таким чином визначили суму позовних вимог.

Ви подали вже другий колективний позов, тепер стосовно Миколаївського глиноземного заводу, і там, наскільки відомо, готовності до мирової угоди немає.

— Я не можу коментувати всі аспекти цієї справи з огляду на те, що провадження триває, але, дійсно, наші юристи домоглися рішення на користь позивачів у суді першої інстанції, з яким присуджено стягнути із заводу-забруднювача 9,2 млрд грн компенсації на всіх позивачів (майже по 7 мільйонів кожному з понад 1200 осіб, які об’єдналися для захисту своїх прав). Майно відповідачів ареш­товане в межах заявлених позов­них вимог, щоб потім мати реальну можливість виплатити компенсації.

Щодо цієї справи можна прочитати, ніби ви таким чином тиснете на бізнес.

— Ну тоді взагалі можна будь-яке звернення до суду назвати тиском. Особливо, якщо воно супроводжується заявою про забезпечення позову.

Тут дуже тонка грань, яку треба відчути. Адже ми не просимо закрити завод чи зупинити його діяльність. Ми розуміємо важливість виробництва для економіки і для держави. Ми допомагаємо громадянам, які проживають біля заводу, який є великим забруднювачем, відстояти їхнє право на безпечне довкілля. І це стосується перш за все самих працівників заводу. Компанія, з іншого боку, отримує сигнал, ми говоримо, що у ХХІ столітті не можна використовувати способи роботи, які були нормальні півстоліття тому. Ми звертаємо увагу на те, що виробництво має бути відповідальним, максимально екологічним. Настав час змінюватися, треба утилізувати відходи, треба думати про сталий розвиток і безпечне виробництво.

Хтось ще живе у заскорузлій парадигмі цінностей, розраховуючи, що ось тут він заробить грошей, а його діти поїдуть у більш комфортну чи екологічну країну і житимуть так, але це так не працює — у нас єдина планета земля, і в природі все взаємопов’язане, тому від шкідливих викидів чи відходів не сховаються ні власники підприємств, ні їхні близькі.

Якщо повертатися до справи МГЗ, то червоний шлам — це відходи виробництва, яких не можна уникнути. Проте вони дуже токсичні, що в сукупності з іншими факторами може посилювати ризик виникнення тяжких захворювань. Щоб у цьому переконатися, достатньо поглянути на статистику поширення онкологічних захворювань по Україні.

Економічно розвинені країни вже до цього дійшли еволюційним способом. Свідомі уряди визнали, що не можна пробачати компаніям будь-що тільки тому, що вони сплачують податки в бюджет. Проте питання наповнення бюджету коштами від виробників, особливо місцевих, є надто гострим для України, щоб сподіватися на те, що центральна чи місцева влада буде драйвером екологічних змін. Але вони неминучі, і чим раніше це усвідомимо, тим кращу екологію і довкілля зможемо зберегти. Тому тут важлива консолідація зусиль громадськості у тому, щоб просувати екотренди у виробництво.

Безпечні фільтри на сміттєспалювальних заводах в центрі міст в Україні можливі?

— Цілком. Ми до цього прийдемо. Хочу, щоб це відбулося чим раніше.

У яких сферах можуть бути актуальними колективні позови?

— У будь-якій, де стоїть питання про права великої кількості або невизначеного кола громадян. Звісно, це повинно бути в усіх випадках захисту прав споживачів, коли йдеться про продукти харчування, лікарські засоби чи товари медичного призначення. Це може бути також актуально для споживачів фінансових послуг, вкладників чи позичальників банків та інших фінансових установ, інвесторів у будівництво або просто мешканців багатоквартирних будинків, громад та окремих груп населення, акціонерів тощо.

І цей інструмент уже можна використовувати. Ми маємо два прик­лади подачі колективних позовів, коли такі позови були прийняті до провадження. Тобто судова практика сьогодні достатня для того, щоб і без спеціального закону й врегулювання у процесуальному законодавстві впроваджувати цей інструмент захисту прав громадян.

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Український адвокат»