21 квітня 2019 року набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (Кодекс) від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII. Однак введення його в дію відбудеться тільки 21 жовтня 2019 року.

З цього дня втрачає чинність Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а подальший розгляд справ здійснюватиметься відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Винятком є справи, які на день введення в дію Кодексу перебувають на стадії санації. Провадження в таких справах продовжуватиметься відповідно до Закону про банкрутство. Проте перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюватиметься відповідно до цього Кодексу.

Згідно з передмовою до Кодексу, встановлюються умови та порядок відновлення платоспроможності боржника — юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

У статті 1 Кодексу змінено визначення поняття «кредитор». Відтепер кредитор — це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника. Тоді як Законом про банкрутство визначено кредитора як такого, що має підтверджені у встановленому порядку документами, вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника.

На сьогодні для порушення справи про банкрутство кредитору необхідно підтвердити безспірність вимог судовим рішенням на суму понад 1 251 900 грн, яке невиконане протягом трьох місяців з моменту відкриття виконавчого провадження. Порівняно із Законом про банкрутство, у Кодексі значно спрощені вимоги до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.
За новими правилами, сума боргу значення не має. Кредитору не треба мати рішення суду про стягнення боргу, не треба ініціювати відкриття виконавчого провадження. Для початку процедури банкрутства достатньо непогашених майнових зобов’язань, строк виконання яких настав, але боржник їх не може виконати. Передусім необхідно обґрунтувати обставини, що стали підставою для звернення до суду, та надати докази авансування винагороди арбітражному керуючому в трьох розмірах мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень. Винятком є кредитор в особі податкової, який до заяви має додати докази вжиття заходів щодо стягнен­ня (погашення) податкового боргу або іншої заборгованості у встановленому законодавством ­порядку.

Звичайно, таке спрощення вимог спровокує значне збільшення звернень до господарських судів із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб. При здійсненні господарським судом у підготовчому засіданні перевірки обґрунтованості вимог заявника Кодекс пропонує такі дві формально-юридичні підстави для відмови у відкритті провадження:

1) вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, яке підлягає вирішенню у порядку позовного провадження;

2) вимоги кредитора задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.

Відповідно до статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно. Йому треба надавати сутнісного, а не формального значення. Отже, спір про право пов’язаний винятково з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб’єктивного права, за якого є конкретні особи, які перешкоджають у реалізації права і які, згідно із законом, можуть бути усунені за допомогою суду. За відсутності цих елементів не може бути й спору про право.

При цьому залишається незрозумілою ситуація, коли, наприклад, кредитор чи банкрут виявить бажання ініціювати будь-який спір про право вже після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Також Кодексом визначено, що господарський суд може закрити провадження у справі про банкрутство, якщо ним не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника. Суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов’язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість.

Згідно з Кодексом, неплатоспроможність — це неспроможність боржника виконати після настання встановлено­го строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

Встановлення ознак неплатоспроможності боржника належить до завдання господарського суду при порушенні провадження у справі про банкрутство. Цю норму можна застосовувати на будь-якій стадії справи, що створює певну загрозу маніпулювання справою.

Окрім того, Кодексом визначено пряму заборону на зупинення провадження у справі про банкрутство юридичної особи. Оскарження судових рішень у процедурі банкрутства не зупиняє провадження у справі про банкрутство.

У той же час відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України рішення господарського суду набуває законної сили по закінченні строку подання апеляційної скарги або якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, то воно набуває законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи після закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Будь-яких винятків із загального правила ГПК України не містить.

Ці норми визначені Кодексом з метою скорочення і дотримання строків процедур банкрутства, що на практиці може дати підстави для довільних тлумачень законодавчих норм, ускладнити їх правильне застосування, а також створити підґрунтя для порушення прав учасників правовідносин. Адже вперше на законодавчому рівні заборонено зупиняти провадження у справі про банкрутство. На практиці залишається відкритим питання: що робити суду першої інстанції, коли певне рішення, яке впливає на подальший розгляд справи, оскаржується в суді вищої інстанції та як це відбуватиметься відповідно до норм ГПК України, якщо справа підлягає зупиненню у чітко визначених випадках.

Кодекс, безперечно, є прогресивним кроком у розвитку системи банкрутства. Очікується, що завдяки новому Кодексу боржник, нарешті, зможе отримати належний захист. А кредитор, зі свого боку, отримає гарантію повернення заборгованості. Проте лише судова практика зможе вирішити всі наявні суперечності за новими правилами й заповнити прогалини. Важливо, щоб Верховний Суд визначив свій підхід до формування практики — ухвалення не роз’яснювальних документів чи постанов Пленуму, а рішень, які пройшли всі інстанції та отримали остаточне визнання найвищою з них.

Авторка: Світлана ДУБОВИК
начальниця управління в м. Кривий Ріг АО «Правовий Альянс»