Адвокат, приймаючи присягу, бере на себе відповідальність у всьому дотримуватися закону, поводитися так, аби кожною своєю дією стверджувати повагу до права, прав людини, законності, справедливості, підвищувати авторитет професії.

Це означає, що адвокат не може за жодних обставин порушувати закон і, більше того, приховувати порушення закону. Звісно, пріоритет адвоката в роботі — інтерес клієнта, тож він не може викривати того, кому погодився надавати захист. Та, разом із тим, адвокату заборонено вводити суд в оману, порушувати закон і, очевидно, вчиняти злочини задля свого клієнта.

Ці правила професійної поведінки звичні і зрозумілі для адвокатів.

А як щодо приватного життя? Поведінки у побуті, у громадських місцях, на відпочинку?

Звісно, адвокат не повинен бути аскетом і цікавитися винятково здоровим способом життя, літературою та класичною музикою. Адвокати можуть мати різні захоплення, у тому числі такі, які не сприймаються іншими людьми як цікаві чи належні, наприклад, полювання або затяжні вечірки з непомірним вживанням алкоголю. Тобто, ніщо людське адвокатові не чуже. Та щоразу він повинен думати про те, що він є адвокатом. У всьому світі до правників висуваються підвищені вимоги та стандарти. Так, наявність юридичної освіти не є кваліфікуючою ознакою злочинів чи адміністративних правопорушень та, вирішуючи справи і оцінюючи особу обвинуваченого, суд дуже часто зважає саме на володіння особою юридичними знаннями і дуже критично ставиться до неумисності дій.

Ба, навіть, якщо не йдеться про правопорушення, а лише про зловживання правом, суди суворіші до адвокатів, аніж до представників неюридичних професій. Недавно суд підтвердив справедливість накладення дисциплінарного стягнення на адвоката, який, зловживаючи своїм правом, намагався отримати у власність те, що йому не належало. І суд не зробив поблажки навіть на те, що діяння було розпочате до того, як особа отримала статус адвоката.