Замовник будівництва має право змінити забудовника за певних обставин. Проте така заміна потребує вирішення питань щодо права власності на зведену частину новобудови, яка у розумінні цивільного законодавства вважається будівельними матеріалами аж до моменту здачі об’єкта будівництва в експлуатацію. Така думка може виникнути у вас. Проте є імовірність, що суд вважатиме її хибною.

До цього готує учасників і неучасників судових проваджень позиція колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верхов­ного Суду у справі № 910/12257/13, викладена у постанові від 2 березня 2021 року.

Коротко про справу

У рамках цього провадження оскаржувалися рішення про перегляд у 2020 році з нововиявленими обставинами ухвали суду за заявою про спростування майнових дій боржника, постановленої ще 6 червня 2018 року.

Зокрема, первісною ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 червня 2018 року у справі № 910/12257/13 позовну заяву ініціатора справи про банкрутство про спростування майнових дій боржника у межах справи № 910/12257/13 про банкрутство ТОВ «Б» задоволено повністю.

Спростовано передачу ТОВ «Б» на користь ТОВ «А» спорудженого багатоквартирного будинку, недобудованого паркінгу та ­офісного приміщення, які мають статус об’єкта незавершеного будівництва, оскільки ще не були введені в експлуатацію, та зобов’язано ТОВ «А» повернути передані документи стосовно цього майна. Загальна вартість переданого майна становила близько 38 млн грн.

У 2020 році ТОВ «А» подало заяву про перегляд цієї ухвали за нововиявленими обставинами, вказуючи на те, що про нові істотні обставини їй стало відомо лише 17 лютого 2020 року, після отримання повного тексту ухвали Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року у справі № 759/2226/13-ц.

Цією ухвалою встановлено факт укладення 25 квітня 2012 року між управителем, ТОВ «Б» (як первісним забудовником) і ТОВ «А» (як новим забудовником) Договору № 1 про внесення змін до Договору управителя із забудовником житлового комплексу, зокрема про заміну забудовника.

Ще раз: новому забудовнику стало відомо про переведення на нього прав забудовника за тристороннім договором з ухвали суду. І тільки ця ухвала (а не сам договір 2012 року) нібито є нововиявленою обставиною.

Рішення у справі

Як би дивно це не звучало, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24 червня 2020 року у справі № 910/12257/13 заяву нового забудовника про перегляд за нововиявленими обставинами від 6 червня 2018 року було задоволено, оспорену ухвалу скасовано та відмовлено повністю у задоволенні заяви про спростування майнових дій боржника.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2020 року були задоволені апеляційні скарги, ухвалу Господарського суду міста Києва від 24 червня 2020 року скасовано, і ухвалене нове рішення, яким заява про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відхилена. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 6 червня 2018 року у справі № 910/12257/13 залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції помилково визначив зміст ухвали Апеляційного суду міста Києва від 1 березня 2018 року у справі № 759/2226/13-ц таким, що має преюдиційне значення при перегляді ухвали від 6 червня 2018 року за нововиявленими обставинами. В обґрунтування такого висновку апеляційний суд зазначив, що за змістом статті 75 ГПК України преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, тобто знайшли відображення в мотивувальній частині судового акта. Обставини, які лише згадувалися, і такі, що не одержали оцінки суду, не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності.

Також апеляційний суд нагадав, що відповідно до частини 7 статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для господарського суду.

Наведені заявником ухвали стосуються оцінки правочинів, які досліджувались місцевим судом у межах справи № 910/12257/13, вони існували на момент постановлення ухвали від 6 червня 2018 року, а тому ці обставини не є нововиявленими, на думку Північного господарського апеляційного суду.

Здавалося б, справедливість відновлено, але заявником було ініційовано касаційний перегляд і цього рішення.

 Позиція ВС

Колегія суддів КГС ВС, у свою чергу, задовольнила касаційній скарги (одні повністю, інші — частково) і, вважаючи, що дійсно існували ­нововиявлені обставини, фактично підтримала ухвалу суду першої інстанції від 24 червня 2020 року.

Фактично аргументи касаційного суду зводяться до того, що саме наведеними судовими рішеннями у цивільній справі № 759/2226/13-ц було встановлено наявність укладеного 25 квітня 2012 року між управителем, ТОВ «Б» (первісним забудовником) і ТОВ «А» (забудовником) Договір № 1 про внесення змін до Договору управителя із забудовником житлового комплексу. Цей Договір № 1 був укладений відповідно до вимог статті 10 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», і цим управителем через невиконання первісним забудовником своїх зобов’язань здійснено заміну забудовника та укладено договір передоручення.

Проте звернемо увагу, що про цю обставину в суді заявило ТОВ «А», яке було стороною договору від 2012 року. Дуже дивно, що йому не було відомо про такий договір і доручення станом на 6 червня 2018 року. Чому ним не було заявлено про це при розгляді питання про скасування майнових дій боржника — невідомо, та КГС ВС вважає, що саме первісний забудовник діяв недобросовісно, не повідомивши господарський суд про наявність рішень загальних судів.

Крім того, КГС ВС дійшов дуже цікавих виснов­ків щодо наслідків укладених у 2012 році договорів. За його позицією, за Договором № 1 до нового забудовника передаються права і обов’язки ТОВ «Б». Зок­рема, організувати спорудження Об’єкта будівництва та передати довірителям Об’єкти інвестування у власність з урахуванням виключно комплексу робіт, передбачених Додатком № 1.

Тобто, на думку касаційного суду, предметом правочину не була передача майна (об’єкта незавершеного будівництва) у власність ТОВ «А», а лише передача йому, як новому забудовнику, обов’язків завершити будівництво та передати побудоване житло довірителям інвесторам будівництва.

Формально видається, що все правильно. Проте, яким чином забудовник може передати якесь майно інвесторам, коли він не є власником чи розпорядником майна? Звісно, що жодним. Отже, твердження касаційного суду, що Договір № 1 не стосувався права власності або інших майнових прав первісного забудовника (ТОВ «Б») викликаються великі сумніви.

Спробуємо сформулювати ще раз: скасування за нововиявленими обставинами рішення, що стосувалося передачі боржником майна на загальну суму близько 38 млн грн, тільки через наявність договору про заміну забудовника, за яким передано права забудовника, не впливає на майновий стан боржника — первісного забудовника.

При цьому КГС ВС свою позицію ніби підтверджує посиланням на практику Європейського суду з прав людини, за якої перегляд рішень судами вищих інстанцій не має розглядатися як прихований засіб оскарження і лише ймовірність існування двох поглядів щодо предмету розгляду не може бути підставою для повторного розгляду справи. Відхід від цього принципу може бути виправданий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі та непереборні обставини. Зокрема, на висновок у справі «Сутяжник проти Росії», який допускає відступити від принципу правової визначеності лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи.

«У цьому випадку, у результаті задоволення судом першої інстанції заяви ТОВ «А» про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду міста Києва від 6 червня 2018 року у справі № 910/12257/13 досягнуто соціального ефекту, передбаченого статтею 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», та виправлено помилки, що мають значення для справедливого розгляду справи і вирішення фундаментального питання щодо наявності чи відсутності відповідних майнових прав у конкретних осіб», — відзначає КГС ВС.

Цікаво зауважити, що про призначення справи до розгляду на 2 березня було відомо ще 16 лютого 2021 року, коли відбулося поперед­нє засідання, в якому було оголошено перерву. Прикметно, що буквально за день до цього, 1 березня ц.р., один із членів колегії, який не є доповідачем у справі, суддя Сергій Жуков, потрапив на лікарняний, відбувається заміна судді, яка не потребує перегляду рішення з самого початку. Тож, зрештою, доволі сумнівне з точки зору справедливості рішення, ухвалюється вже оновленою колегією, без участі цього судді. Та, мабуть же, це не було пов’язано з розглядом справи, в якій сформовано такий неоднозначинй підхід, а просто збіг.

Авторка: Анна ОГУЛЬКОВА
адвокатка-партнерка АО «Всеукраїнська асоціація адвокатів», арбітражна керуюча