Вчинення дій з укладання договору дарування з метою уникнення відповідальності за своїми зобов’язаннями не є тією обставиною, з якою законодавство України пов’язує можливість визнання недійсним укладеного договору з підстав його укладення під впливом тяжкої обставини.
На це вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові 8 червня 2022 року у справі № 912/574/21.
Обставини справи
Колишній член житлово-будівельного кооперативу звернувся в суд з позовом до іншої фізичної особи і просив визнати недійсним укладений між ними договір дарування частки у статутному капіталі цього кооперативу.
Суди встановили, що оспорений договір дарування частки було укладено позивачем задля уникнення накладення на неї арешту та звернення стягнення на неї банком, перед яким у позивача є зобов’язання.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін апеляційним господарським судом, у задоволенні позову відмовлено.
Суди зважали на те, що позивач не довів:
Також відхилені посилання позивача, що відповідачем не подано податкову декларацію після вчинення правочину. Така обставина не може самостійно слугувати підтвердженням фіктивності правочину, а лише може свідчити про недотримання податкового законодавства.
Крім того, за наслідками укладеного правочину були внесені зміни до установчих документів житлово-будівельного кооперативу, отже, такий правочин мав правові наслідки, тому не може бути визнаний фіктивним.
Висновки ВС
КГС ВС залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши в задоволенні касаційної скарги.
ВС звернув увагу, що позивач не заперечує, що, підписуючи заяву та голосуючи на загальних зборах засновників (членів) кооперативу, усвідомлював, що заявив про безоплатне відступлення на користь відповідача частки статутного капіталу.
Крім того, позивач стверджує, що свідомо бажав відступити свою частку в кооперативі задля уникнення накладення на неї арешту та звернення стягнення на неї особою, перед якою у позивача є зобов’язання.
Позивачем не доведено, що він не розумів природу правочину і вважав, що укладає інший правочин, адже безоплатне відступлення частки в статутному капіталі та дарування частки в статутному капіталі має однакову правову природу.
Тож КГС ВС дійшов висновку що, наявність цивільно-правових зобов’язань позивача перед іншими особами і вчинення ним дій з укладання договору дарування з метою уникнення відповідальності за своїми зобов’язаннями не є тією обставиною, з якою законодавство України пов’язує можливість визнання недійсним укладеного договору з підстав його укладення під впливом тяжкої обставини.
© Юридична практика, 1997-2023. Всі права захищені
Пожалуйста, подождите…