Суди та ЗМІ. Баланс справедливості

Чи можливо очікувати справедливого судового розгляду, якщо суд  або ж окремий суддя перебуває під натиском «думок» журналістів  чи окремих політичних осіб ?

Позиція законодавця щодо висловлювання думок з приводу винуватості особи є безальтернативною. Ця вимога стосується не лише суду, а й інших органів державної влади. Особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено у визначеному законом порядку.

Гучні політичні процеси, резонансні справи, необачні висловлювання високопосадовців — усе це створює своєрідне підґрунтя для тверджень про порушення принципу презумпції невинуватості.

Проте особливу увагу слід звернути на «проміжну ланку» між посадовими особами та громадянами у процесі висвітлення інформації. Це питання стосується випадків проголошення засобами масової інформації (ЗМІ) окремих осіб винними у вчиненні злочинів.

Спонукання громадськості до аналогічних думок та обвинувачень тягне за собою передчасну оцінку фактів судовим органом. Звідси випливає прямий обов‘язок усіх органів державної влади утримуватися від попереднього обговорення результату судового процесу.

Дійсно, широке висвітлення стану правосуддя в країні має на меті благі цілі. Проте не слід в такому питанні забувати про букву закону. ЗМІ стоять осторонь від безпосереднього кримінального процесу, від процесуальних обов’язків, але це не звільняє від дотримання нормативних приписів. Водночас ЗМІ дозволяють собі перебирати функції судової інстанції, допомагаючи суспільству знайти всіх винних. Як наслідок — порушення презумпції невинуватості і права на справедливий суд. За результатом вчинення таких дій цілком закономірною є ситуація, коли окремі особи вимагають судового захисту порушених прав.

При цьому достатньо навіть заяв у ЗМІ без зазначення імені особи, щоб створювалися негативні наслідки і порушення презумпції невинуватості мало місце. Така думка підтверджується позицією ЄСПЛ (справа «Бондаренко проти України» заява № 36650/03 п. 45).

Це питання у сьогоднішніх реаліях є надзвичайно актуальним. Інформація є рушійною силою, наслідки поширення можуть бути і негативними, усе залежить від її подачі та мети. Огляд у ЗМІ справ, які розслідуються відповідними органами або розглядаються судом, може викликати гострі соціальні процеси і тиск на суддів. Такий сценарій є цілком реальним, про нього мало говорять, проте багато спостерігають на практиці.

Неправдиву інформацію можна спростувати, проте чи матиме це такий же рушійний ефект, як її первинне поширення? Очевидно, що ні, цей процес важко обернути, тим більше коли йдеться про суспільну думку та оцінку інформації громадянами. Заплямування репутації за такого розвитку подій є найменшим із негативних наслідків, за ним іде встановлення «єдиновірних» поглядів у потрібному контексті. ЗМІ виступають проміжним інструментом, інститутом, який повинен приносити користь перш за все громадськості. Це ланка, яка допомагає розвивати довіру до системи правосуддя, доки сама нею не нехтує.

Право на поширення інформації та презумпція невинуватості мають бути збалансованими. Неможливо говорити про цінність інформації при зміщенні балансу в одну із сторін. У момент, коли суспільство «засудило» особу як злочинця, вона опиняється у безальтернативному становищі винного в очах громадськості. Суспільний осуд починає конкурувати з внутрішнім переконанням і розумним сумнівом у кримінальному процесі. З цього приводу можна дискутувати, але таке явище фактично існує. Виникає риторичне запитання: яке рішення ухвалить суд, коли особу на всю країну проголошено злочинцем?

Особливо актуальним дослідження цього феномену вбачається на тлі поширеної тенденції «журналістських розслідувань» та резонансних справ зокрема. Журналісти не просто визначають винних, вони ж фактично перебирають на себе функції органів досудового розслідування.

  Дані, отримані внаслідок таких дій, видаються на суспільний осуд як єдино правильні та справедливі. На місці презумпції невинуватості починає діяти проекція презумпції винуватості, а сприяють цьому саме ЗМІ. На вагах правосуддя опиняється «винна» особа з одного боку та радикально налаштоване суспільство — з іншого.

Автор: Роман Кичко, помічник адвоката АО Barristers