Оскарження рішень третейських судів — огляд практики КЦС ВС

Верховний Суд опублікував огляд практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у спорах щодо оскарження рішень третейських судів та надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів.

Про це повідомляє пресслужба суду.

У матеріалі зібрано важливі правові позиції у вказаній категорії спорів.

Зокрема, викладено такі висновки:

• наявність дійсного третейського застереження та обов’язковість звернення до третейського суду не є обмеженням права сторони на судовий захист, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 55 Конституції України, а є обраним сторонами за власним волевиявленням (добровільно) видом альтернативного захисту;
• вимоги пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюються на спори, що виникають з акцесорних договорів, навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов’язання за споживчим договором. Тож спір, який виникає за договором поруки, не є спором про захист прав споживачів і може бути підвідомчий третейському суду за наявності відповідного третейського застереження;
• позивач, відповідач, третя особа у справі, розглянутій третейським судом, та особи, які не брали участі у справі, а третейський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, є різними суб’єктами у справах про оскарження рішень третейських судів. Ототожнення застосованого у статті 454 ЦПК України і в статті 51 Закону України «Про третейські суди» поняття «особа, яка не брала участі у справі» з особою, яка є стороною третейського розгляду, проте не була присутня під час третейського розгляду справи, є помилковим;
• враховуючи те, що пункт 1 частини 5, частина 7 статті 454 ЦПК України, які визнані КСУ неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «зі змінами, до спливу зазначеного періоду вказана норма підлягає застосуванню, але з урахуванням того, що 90-денний строк для подання заяви про скасування рішення третейського суду, передбачений пунктом 1 частини 5 статті 454 ЦПК України, не є преклюзивним (присічним), оскільки ЦПК України не містить заборони на поновлення цього строку за заявою учасника справи у разі визнання судом причин його пропуску поважними;
• справи про оскарження рішення третейського суду або про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду, ухваленого у спорі щодо правочину, укладеного з фізичною особою — поручителем для виконання основного зобов’язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, підлягають вирішенню судом господарської юрисдикції;
• оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду нормами чинного ЦПК України не передбачено. У разі подання такої скарги суд має відмовити у відкритті апеляційного провадження. У випадку відкриття провадження щодо ухвали суду першої інстанції, що не підлягає апеляційному оскарженню, вказане провадження підлягає закриттю;
• можливість вжиття державним судом забезпечувальних заходів у справах, що розглядаються третейським судом, передбачена виключно частиною 3 статті 149 ЦПК України. При цьому можливість здійснення таких заходів у порядку господарського судочинства законодавством не передбачена.

Огляд практики КЦС ВС у справах щодо оскарження рішень третейських судів та надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів

Також читайте: Ключові позиції ВС у корпоративних спорах та щодо цінних паперів