Порушення корпоративних прав є дійсністю, з якою можуть стикнутися учасники товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). З моменту виникнення факту порушення постає питання про захист корпоративних прав зазвичай у судовому порядку. Пропонуємо ознайомитися з тим, як реагують суди на обрані учасниками ТОВ способи захисту порушених прав.

Знайти вихід

Коли спір стосується виходу учасника, йдеться про зобов’язання провести реєстраційні дії та надати згоду на вихід учасника — власника частки 50 % і більше. Згідно з пунктом 4.12 постанови Пленуму Верховного Суду України (ВСУ) від 25 лютого 2016 року № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин», вихід учасника з юридичної особи є його невід’ємним корпоративним правом, а тому положення статутних документів, що обмежують та забороняють таке право, є незаконними.

З набуттям чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (Закон) погляди на заборону та обмеження права учасника на вихід із ТОВ кардинально змінились.

Питання виходу учасника з ТОВ регулюється статтею 24 Закону, яка встановлює безумовність виходу учасника з ТОВ з часткою менше 50 %. Водночас вихід учасника з часткою 50 % та більше потребує згоди інших учасників. Отримати її можна двома шляхами: ухваленням рішення на загальних зборах ТОВ або отриманням згоди кожного учасника ТОВ окремо поза загальними зборами. Обрання способу отримання згоди залежить від положень статуту відповідного ТОВ. Необхідно враховувати, що перший шлях потребує одностайного рішення загальних зборів ТОВ без врахування голосів учасника, який заявив про намір про вихід.

На жаль, судова практика з цього питання за новим законодавством лише формується. Суди у 2020 році у своїх аргументах посилаються на висновки чотирирічної давнини.

У рішенні Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/282/19 від 19 березня 2019 року позивач, власник 87 % статутного капіталу ТОВ, звернувся до суду з вимогою зобов’язати іншого учасника товариства надати згоду на його вихід та зобов’язати товариство здійснити державну реєстрацію змін в установчих документах ТОВ. Суд, повністю задовольняючи позовні вимоги, жодним чином не оцінив положення частини 2 статті 24 Закону, а лише обмежився посиланням на безумовність права виходу учасника з юридичної особи.

Також у судовій практиці, присвяченій питанням виходу учасника, доволі часто можна зустріти інший спосіб захисту корпоративних прав — вимогу зобов’язати ТОВ здійснити державну реєстрацію змін відомостей про склад учасників. Закон надає колишньому учаснику ТОВ можливість самостійно здійснити реєстрацію свого виходу. До 17 червня 2018 року державна реєстрація проводилась лише на підставі рішення загальних зборів.

Обставини у справі № 910/7674/18, рішення в якій було ухвалене 7 квітня 2020 року, виникли до набуття чинності Законом, тому Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) застосовувала чинне на той момент законодавство. Суд, усвідомлюючи відсутність в учасника можливості самостійно здійснити реєстрацію свого виходу, дійшов доволі дивних, на наш погляд, висновків. Своїм рішення ВП ВС зазначила, що колишній учасник не може вимагати від ТОВ виконання його законного обов’язку, а має право лише у судовому порядку спростовувати незмінені дані в ЄДР.

З урахуванням правових вис­новків ВП ВС вимоги колишніх учасників щодо зобов’язання ТОВ провести державну реєстрацію змін до відомостей про склад учасників не підлягають задоволенню. Останнє вже було підтверджене на практиці: Північний апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні таких позовних вимог у справі № 910/13957/19 (рішення від 23 вересня 2020 року).

Міноритарне управління

З появою статті 54 Господарського процесуального кодексу України у 2016 році було запроваджено механізм похідного позову. Незважаючи на те, що цей інструмент застосовується від імені та в інте­ресах юридичної особи, його ідея полягає у захисті права міноритаріїв на управління товариством.

Матеріальною основою притягнення посадової особи до відповідальності є частина 2 статті 89 Господарського кодексу України, яка невичерпно зазначає перелік протиправних дій, а також стаття 1166 Цивільного кодексу України, яка закріплює принцип повного відшкодування збитків винною особою.

Практика ВС є доволі однорідною в питаннях задоволення похідного позову та вимагає обов’язкового доведення повного складу цивільного правопорушення. Окрім того, задоволення похідних позовів ТОВ є, радше, винятком, аніж правилом. На позивачеві лежить тягар доказування, в основі якого — стандарт «балансу вірогідностей», який вимагає наявності у позивача переконливих доказів для підтвердження наявності кожного з елементів порушення.

Так, знаковою стала справа ТОВ «Компанія «Газ Ресурс» № 910/20261/16, в якій ВП ВС 3 квітня 2019 року залишила без задоволення скаргу директора ТОВ на підставі повної доведеності завдання ним збитків ТОВ на суму понад один мільйон гривень. Недобросовісний директор змінив без погодження загальних зборів ТОВ інформацію про власника дозволу на геологічне вивчення та розробку надр. Пікантний нюанс полягає у тому, що власником дозволу стала компанія, в якій директор був кінцевим бенефіціаром. Переконливими доказами тут стали дві обставини: перша — пряма зацікавленість директора у фактичному відчуженні цього дозволу, і друга — наявність положень у статуті, які встановлюють обмеження за сумою правочинів, які може вчиняти директор без погодження з вищим органом.

Справа № 922/2259/19 (рішення від 23 грудня 2019 року) ілюструє протилежну ситуацію — обставини, за яких довести протиправні дії директора не вдалось. Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ, суд належним чином дослідив положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановивши, що за безпосереднє ведення обліку відповідає саме бухгалтер, а не директор, на якого покладено обов’язок з організації такого обліку. Господарський суд Харківської області зазначив, що аудиторський вис­новок не є первинним документом з обов’язковою силою, а тому не може братися до уваги судом як доказ порушення директором правил бухгалтерського обліку.

Похідний позов є належним та ефективним способом захисту порушених прав ТОВ та опосередковано його учасників також у справах про порушення посадовою особою порядку укладення значних правочинів (стаття 44 Закону), правочинів із заінтересованістю (стаття 45 Закону) та визнання недійсним договорів, укладених ТОВ.

І все ж таки у разі його використання потрібно неодмінно підготувати належну та достатню доказову базу.

Надійсний захист

Чи може вважатися позовна вимога про визнання договору недійсним способом захисту корпоративних прав саме учасника, а не ТОВ, від імені якого укладається такий договір? Однозначно відповісти на це запитання складно, але судова практика підказує таке.

У питанні розмежування інте­ресів ТОВ та корпоративних прав учасників радикальним є рішення ВП ВС у справі № 916/2084/17 від 8 жовтня 2019 року. Якщо до ухвалення цього рішення вчинення правочинів органами управління ТОВ за відсутності повноважень визнавалось порушенням корпоративних прав учасників, то тепер повноваження діяти від імені юридичної особи не належать до корпоративних прав учасника.

Найбільш поширеними підставами для пред’явлення такої вимоги є вчинення правочину виконавчим органом без згоди загальних зборів та вчинення правочину, пов’язаного з відчуженням майна загальними зборами, коли у ТОВ наявний конфлікт між учасниками.

У справі № 905/2559/17 від 15 жовтня 2019 року ВП ВС дійшла висновку, що укладення виконавчим органом правочину без згоди загальних зборів не може вважатись порушенням корпоративних прав учасників, оскільки договір укладає товариство, і директор, діючи без повноважень, порушує права товариства, бо він представляє його інтереси, а не учасників.

Щодо ситуації з відчуженням, то неймовірно цікавим є кейс Господарського суду Харківської області у справі № 922/1080/20 від 9 вересня 2020 року. Учасник ТОВ з часткою 50 % звернувся до суду з позовними вимогами щодо визнання недійсними декількох правочинів купівлі-продажу та іпотеки, укладених ТОВ. При цьому правочини були укладені у період, коли статус позивача як учасника оспорювався у суді. Суд, вирішуючи спір, не знайшов порушення корпоративних прав учасника у тому, що ТОВ відчужило на користь третіх осіб рухоме та нерухоме майно. Натомість він з посиланням на рішення ВП ВС у справі № 904/3657/18 зазначив таке:

— учасник, який вважає, що його корпоративні права порушені договором, укладеним товариством, вправі у будь-який час скликати загальні збори, які можуть встановити факт такого порушення. Після встановлення порушення корпоративних прав учасника останній може звернутись до суду з метою захисту своїх прав;

— суд вважає у таких справах належним способом захисту похідний позов від імені товариства, а не позов окремого учасника у власних інтересах.

Позиція, встановлена ВП ВС з приводу цього питання, видається дещо спірною. З одного боку, було встановлено чітке розмежування інтересів ТОВ та його учасника, що укорінило правильне бачення того, що інтереси юридичної особи та учасників не завжди збігаються, а інколи й суперечать один одному.

З іншого боку, суд значною мірою обмежив застосування цього способу захисту корпоративних прав учасниками. Це означає, що наступні позивачі-учасники ­нестимуть доволі суворий тягар доказування того, що договір (правочин) порушив саме їхні корпоративні права, а не інтереси товариства.

Право управління

Випадки незаконного виключення учасника з ТОВ чи розмивання його частки нерідко трапляються на практиці. Така категорія справ розглядається судами тривалий час (у середньому два-три роки з урахуванням оскарження), і захист прав позивачів в умовах іншого складу учасників товариства та іншого розміру/розподілу статутного капіталу тягне за собою порушення інтересів третіх осіб (нових учасників чи учасників зі зміненим розміром частки), а інколи й інтересів самого ТОВ.

Оскільки питання виключення учасників із ТОВ та перерозподілу часток вирішуються загальними зборами, то першим способом захисту порушених прав, який спадає на думку, є вимога щодо визнання таких рішень та реєстраційних змін недійсними. Утім, як показує остання судова практика, такий хід думок не є правильним.

У справі № 923/876/16 позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ 2013-го та 2014 років, якими двічі було змінено склад учасників та здійснено перерозподіл часток. Рішенням від 2013 року частку позивача було розмито з 51 % до 12 %, а рішенням 2014 року його взагалі виключено зі складу. У 2019 році справа потрапила на розгляд до ВП ВС. Суд зазначив, що обраний спосіб захисту корпоративних прав позивачем не призведе до внесення змін до ЄДР, а тому не може вважатись ефективним та належним. У такому випадку учаснику варто звернутись до положень частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», яка містить виключний перелік належних способів захисту. У цій справі ефективним способом поновлення порушених корпоративних прав, на думку ВП ВС, буде позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариств.

Варто відзначити, що для забезпечення прав третіх осіб «відповідачами за таким позовом має бути не лише товариство, але й інші учасники ТОВ, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі».

Диспозитивний характер корпоративного права не обмежує учасників ТОВ у виборі способів захисту порушених корпоративних прав. Водночас неправильно обраний спосіб захисту матиме своїм наслідком відмову в задоволенні позовних вимог. Тому радимо стежити за актуальною судовою практикою, щоб обрана стратегія дій була належною та ефективною.

Авторка: Валерія УСТЮГОВА, юристка AVELLUM