Питання схеми визначення адвокатської винагороди, тобто гонорару, за надану правову допомогу ніколи б не було актуальним, якби не можливість сторони у судовому провадженні включати вартість юридичних послуг до судових витрат та права на відшкодування таких витрат за рахунок сторони, що програла спір. Якби не цей момент, то спосіб, у який дві сторони домовилися провести розрахунки, на яку вартість вільно погодилися тощо, нікого не хвилював би, окрім цих двох суб’єктів. Єдине, коли це питання могло би бути порушене — у разі спору щодо договору. Проте це зовсім інша історія.

У разі коли фактично гонорар вимагають сплатити третю особу, яка не є стороною договору, обґрунтованість і доцільність понесених витрат завжди буде дискусійним питанням. Хоча б тому, що це доволі суб’єктивні категорії. Чи коштує складання позову п’ять тисяч гривень? Якогось, вірогідно, що так, іншого — ні. Для когось така сума не видасться взагалі вартою дискусії, для інших вона більша за місячний дохід… Навіть якщо для особи, не на користь якої прийняте рішення, сума не буде значною, сама можливість піддати сумніву суму гонорару майже гарантує, що нею скористаються. Отже, питання знову залишиться на розсуд суду.

Упродовж останніх років суди сформували доволі стійкі й адекватні позиції щодо відшкодування витрат на правову допомогу. Наприклад, до відшкодування можна заявити тільки реально понесені витрати (підтверджені належними доказами) на правову допомогу, яка надається саме адвокатом, а не іншим фахівцем у галузі права чи представником без юридичної освіти. З іншого боку, єдиною підставою для перегляду обґрунтованості розміру витрат є заперечення проти тієї суми з боку сторони, на яку такі витрати покладаються. Тобто суд не може сам піддати сумніву і зменшити розмір судових витрат. Зрештою, за правилами змагальності кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які посилається, а суд вирішувати, які з доводів більш вагомі.

Шлях успіху

Вочевидь, що рано чи пізно питання можливості розрахунку суми винагороди адвоката як процента від виграної/задоволеної суми позовних вимог (гонорар успіху) повинно було постати перед найвищим судом. Єдності щодо цього питання немає навіть в адвокатських колах. І це при тому, що такий спосіб визначення винагороди часто є вигідним для клієнтів, які вже витратили значні кошти на вирішення спору, та стимулює адвоката діяти рішуче, у нього є чимало противників. Адже нерідко постає етичне питання: а чи можна брати процент з незаконно відчуженого майна особи? Або з долі у спадщині? Та ці етичні сумніви залишимо адвокатам та їхнім клієнтам.

Нас же цікавить питання: чи можна застосовувати таку схему визначення винагороди адвоката загалом та чи підлягає гонорар успіху відшкодуванню процесуальним опонентом?

Тривалі дискусії в судах, у тому числі всередині Великої Палати Верховного Суду, привели ­найвищий орган правосуддя України до висновку, що так, може.

Відповідну позицію ВП ВС виклала у постанові, датованій ще 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, за первісним позовом ПрАТ «Р» до ТОВ «Б» про стягнення заборгованості за договором на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку та штрафних санкцій на загальну суму 195 096,33 грн та за зустрічним позовом про визнання договору недійсним. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2019 року первісний позов задоволено частково (відмовлено лише у стягненні штрафу сумою близько 3,5 тис. грн і частини судового збору), а у задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі. Рішення набуло законної сили. Після цього ПрАТ «Р», керуючись вимогами статей 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, звернулося до господарського суду із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, на підставі укладеного з адвокатом договору про надання правової допомоги загальною вартістю послуг адвоката 10 000 грн просив стягнути з відповідача ці витрати пропорційно задоволеним вимогам.

Додатковим рішенням від 29 січня 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області цю заяву ПрАТ «Р» задовольнив частково: стягнув з ТОВ «Б» 4909,09 грн витрат на професійну правничу допомогу, а у стягненні решти витрат на підставі пункту 4.2 додаткової угоди до договору відмовив, зазначивши, що така винагорода адвокату не є ціною договору (платою за надані послуги), а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 22 квітня 2019 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2019 року у справі № 904/4507/18 змінив, фактично присудивши трохи меншу суму за первісним позовом, отже, змінив і додаткове рішення, стягнувши на корись позивача лише 4091 грн витрат на послуги адвоката. Оспорюючи основне рішення у касаційному порядку, ПрАТ «Р» також оскаржило додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року в частині перегляду додаткового рішення та просив змінити вказане рішення у частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн та стягнути з ТОВ «Б» витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Скаржник стверджував, що відмова у стягненні 5000 грн на правничу допомогу була неправомірною, адже гонорар може встановлюватися за «результат вирішення (справи)». Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відзначив, що є виключна правова проблема, яка полягає у відсутності чітких правових підходів у питанні можливості віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого гонорару успіху.

Мотиви суду

ВП ВС, у свою чергу, наголосила, що частина 1 статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із (1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), (2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), (3) обсягом наданих адвокатом пос­луг та виконаних робіт, (4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

Відповідно до пункту 4.1 додаткової угоди за надання правової допомоги, передбаченої цією додатковою угодою, клієнт, незалежно від того, чи досягнуто мети представництва, сплачує адвокату за представництво: у господарському суді першої інстанції — 5000 грн; у господарському суді апеляційної інстанції — 1000 грн; у господарському суді касаційної інстанції — 1000 грн (Верховному Суді). За умовами пункту 4.2 додаткової угоди — у разі якщо буде досягнуто мети представництва (ухвалене судове рішення про стягнення з ТОВ «Б» заборгованості у повній сумі та штрафних санкцій), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 5000 грн.

Велика Палата ВС нагадала, що вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини застосовує аналогічний підхід для визначення справедливої сатисфакції та зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір — обґрунтованим. При цьому за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ визнав, що сума гонорару успіху визначала зобов’язання лише між заявником та його адвокатом.

Отже, ВП ВС вважає, що для суду не є обов’язковими зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у разі укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Однак суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У цій справі, відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн, передбаченому пунктом 4.2 додаткової угоди, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, тобто є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. Крім того, ВП ВС наголошує, що суди не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 12 000 грн, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.

Отже, ВП ВС додаткове судове рішення про відмову в стягненні 5000 грн скасувала та ухвалила в цій частині нове рішення про відшкодування позивачу цих витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що вимоги позивача задоволені частково на суму 159 624,27 грн від заявлених 195 096,33 грн, тобто на 81,82 %, у відсотковому співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог підлягає до стягнення ще 4091 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Процент порушень

Таким чином, ВП ВС визначилася, що сума гонорару адвоката може застосовуватися сторонами будь-яка. Разом із тим фінальна сума має бути адекватна, співмірна і відповідна складності справи, ціні позову, результату для сторін та іншим критеріям, наведеним у процесуальному законі. Проте, якщо передбачається плата за результат справи, вона повинна бути визначена у твердій сумі, яка також має відповідати тим же критеріям співмірності.

Що стосується класичного гонорару успіху, визначеного у відсотках від виграшу, то його відшкодування як судові витрати залишається на розсуд суду: він не зв’язаний угодою двох приватних суб’єктів, проте може її врахувати, наприклад, якщо іншої плати за правничу допомогу договір не передбачає взагалі або якщо фінальна сума буде співмірною визначеним процесуальним законом критеріям.

Авторка: Ірина ГОНЧАР, «Український адвокат»