— Денисе, тоді як одні фірми об’єднуються і відкривають кримінальну практику із захисту у посадових злочинах, ви заявили про бутиковість і концентруєтеся на цій сфері. Яка ваша стратегія розвитку, якщо ви вже досягли вершини?

— Тренд на укрупнення та об’єднання логічний і прогнозований. Моє відчуття: великі компанії ставатимуть ще більшими, а середні будуть змушені зійти з дистанції. Вибір в останніх простий: рости чи об’єднуватися. Ми обрали третій шлях.

Бутиковість — це наша відповідь на зростаючу конкуренцію. Головна перевага такої стратегії — це можливість займатися лише улюбленою практикою. Таким чином досягається екстрарівень експертності і, як наслідок, — високий рівень рентабельності. Рейтинг «Юридической практики» показує, що ТОП-5 компаній мають більший дохід, ніж 50 компаній «Бронзової ліги». Показники цих компаній (кількість юристів, оборот, характер та розмір проектів) вражаючі. Але якщо взяти дохід на одного партнера/юриста, то ситуація не така однозначна. Невелика, збалансована команда може показувати високий фінансовий результат. Рентабельність — ще один із аргументів на користь спеціалізації.

Стратегія бутиковості дає змогу значно економити ресурси, час, витрати на маркетинг, PR та офіс. Разом із тим, потрібно платити зарплату, вищу ніж на ринку. Спеціалізована компанія висуває вищі вимоги до юриста: як до його професійності, навичок, так і до особистих якостей: стресостійкості, вміння працювати з великою кількістю проектів одночасно. Адвокат повинен володіти особливими навичками — управлінням конфліктом та вмінням не втрачати мотивацію в агресивному середовищі.

Наш поточний пріоритет — клієнти з Європи та США, а також арбітражні процеси. На сьогодні ми долучені до двох інвестиційних спорів у ICSID: один проти України, інший — проти Білорусі. І хоча рівень експертизи VB PARTNERS визнаваний усіма національними та міжнародними рейтингами, наші вершини ще попереду.

— Раніше адвокат у кримінальних справах уявлявся таким собі серйозним суворим паном (пані) за столом із зеленою лампою, в якого є зв’язки у судах і прокуратурі. Які зв’язки потрібні адвокату для успішного захисту клієнта сьогодні?

— Тренд до зміни сприйняття ролі адвоката ми побачили ще десять років тому. Саме тоді почали розвивати практику white collar crime.

Часи змінилися, але не багато адвокатів «схопили» зміну тренда. Чому корпоративний клієнт скаржиться на те, що не може знайти адвоката? Проблема більшості у кримінальному праві — їм потрібен «перекладач» для розмови з клієнтом. Клієнт із сфери WCC звик спілкуватися мовою корпоративного світу, а адвокат — кримінального.

«Білий комірець» мислить категоріями системності, прогнозованості, переконливого обґрунтування та логічного взаємозв’язку, глибокого аналізу ризиків не лише для особи чи справи, а для бізнесу в цілому. Часто корпоративний клієнт висуває високі вимоги, не характерні для класичної адвокатської практики.

Для успішної роботи в WCC необхідно бути не лише спеціалістом у кримінальному праві та процесі, а також у корпоративному праві, цінних паперах, антимонопольному законодавстві. Розумітися на банківських трансакціях, принципах корпоративних реструктуризацій та угод.

Додаткова обов’язкова вимога — знання англійської мови. 90 % кейсів WCC мають іноземний елемент. Епізоди з цієї практики не мають кордонів. У нас є досвід ведення однієї справи у шістьох європейських юрисдикціях одночасно.

Достатньо високий рівень роботи НАБУ та САП, відсутність корупції у цих інституціях дали чіткий сигнал — зв’язки адвоката перестали бути його ключовим активом. В антикорупційних справах має значення лише правильність стратегії захисту, активна робота зі збору доказів та чітка і зрозуміла публічна позиція.

Постійна зміна політичних режимів у країні «обнуляє» попередні домовленості. Це теж формує розуміння важливості саме правової складової. Якщо закриття справи відбулося не в правовий спосіб, без належного правового обґрунтування, то це можливість його реанімувати.

— Нині захист «білих комірців» в Україні дуже часто пов’язаний з практикою «лижного права», чи радите ви клієнтам за можливості залишати територію України? Коли це необхідно та доцільно?

— Виїхати за кордон — іноді це єдина можливість врятувати свій бізнес від корупційних посягань. Давайте бути відвертими, велика частина кримінальних проваджень — не мають нічого спільного з встановленням істини, а є лише інструментом тиску на бізнес та вимагання.

Разом із тим частина клієнтів підтримують іншу стратегію — стратегію активного захисту. Тобто, не чекати поки слідство висуне підозру та винесе зібрані матеріали у публічність та у суд при обранні запобіжного заходу. Ми починаємо захист, збір доказів та активне спілкування зі слідством уже з моменту початку розслідувань (ще до моменту першого допиту). На цей момент ми вже маємо велику доказову базу, що спростовує ідеї слідства. Захист ставить слідство перед вибором — вручати відверто необґрунтовану підозру чи відмовитися від цього. Такий метод сприяє впевненості клієнта та налаштовує його на боротьбу, а не на переховування. Разом із тим він вимагає значних ресурсів та витрат ще на етапі, коли проблема не стала «гарячою».

Якщо поїздка за кордон вимушена та неминуча, в тому числі з міркувань здоров’я, то це не повинно мати вигляду переховування. Ми рекомендуємо повідомити слідство про причини та обставини поїздки, перебувати з ним у комунікації, активно співпрацювати (ділитися даними, надсилати документи) та клопотати про проведення слідчих дій у рамках міжнародної співпраці. Одна з ключових підстав зняття з розшуку Інтерполу чи відмова в екстрадиції — це демонстрація того, що клієнт не переховувався, повідомив, де він знаходиться, та перебуває в активній співпраці зі слідством.

— Оголошення клієнта у розшук Інтерполом — це те, чим «лякають» прокурори. Наскільки реально виконати таку процедуру і чим загрожує таке оголошення клієнту? Чи є у вас клієнти «з бази Інтерполу»? Яка стратегія захисту обрана для них?

— Дуже часто українські слідчі та прокурори використовують Інтерпол як інструмент тиску. Вони видають достатньо формальну підозру, отримують у суді ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу для обрання запобіжного заходу. Саме це дає їм можливість оголосити людину в національний та міжнародний розшуки.

У цій ситуації дуже важливо звернутися до Інтерполу ще до того, як це зробить україн-
ський підрозділ. Правила обробки даних дозволяють звертатися із заявою про попереднє оскарження (preliminary appeal). У такому повідомленні варто вказати про потенційний намір правоохоронців та пояснити, чому така ініціатива порушить правила Інтерполу.

Таким чином, на момент приходу запиту від України в Інтерполі вже сформована критична думка щодо підстав та необхідності розшуку. Не допустити постановку на розшук легше, ніж потім її скасувати через Комісію з контролю файлів Інтерполу.

Цей інструмент працює. Ми маємо два успішних кейси лише за останній рік. Інтерпол відмовив у розшуку, відповідно, клієнти можуть вільно пересуватися світом, а правоохоронці втратили важіль тиску та залякування.

— Як часто Інтерпол знаходить українських громадян за кордоном і які подальші процедури та стратегія захисту на стадії вирішення питання про екстрадицію?

— Розшукова база Інтерполу — це ефективна технологія, особливо в наш відкритий та інформаційний час. Перетин кордону, будь-яка електронна реєстрація в органах влади, банківські трансакції, прокат автомобіля, соціальні мережі та оперативно-розшукові заходи — все це допомагає результативному розшуку підозрюваних.

Про затримку особи повідомляється країні — ініціатору розшуку, а особа поміщується до ізолятора тимчасового тримання. Перший крок — це судове засідання щодо обрання запобіжного заходу на час екстрадиційної процедури. Якщо довести, що в особи є місце проживання у країні затримання (наприклад, орендована квартира), то ІТТ можна змінити на домашній арешт.

Хоча, відповідно до правил екстрадиції, суддя має лише формально перевіряти достатність запиту країни-ініціатора, мета захисту — «змусити» суд звернути увагу та дати оцінку більш широкому колу таких фактів:

По-перше, безпідставність обвинувачення. Не вдаючись у глибокий аналіз обвинувачення, потрібно виокремити факти (наприклад, висновок експерта) про безглуздість підозри, показати всі ключові помилки слідства, відсутність події злочину.

По-друге, відсутність права на справедливий суд. Необхідно довести, що клієнт у разі його екстрадиції не матиме шансу на справедливий розгляд справи як на етапі слідства, так і на етапі судового розгляду.

По-третє, чисельність порушення прав затриманого. Необхідно довести, що слідство упереджене, не професійне та діє з порушеннями вимог щодо права на захист. Пострадянські традиції та підходи слідства дають поживне середовище для цього. Треба передати розуміння, що справжньою метою слідства є не розслідування злочину, а шантаж з метою отримання чи то показів на інших осіб, чи то неправомірної вигоди.

По-четверте, невідповідність стандартам умов тримання у СІЗО та ризик тортур. Умови в українських слідчих ізоляторах не витримують жодної критики та прирівнюються до тортур. Необхідно показати, які випробування має пройти людина, яку звинувачують не в насильницькому, а в економічному злочині. Окремий аспект лікування в умовах СІЗО. Європейський суддя не відправить хвору людину помирати до СІЗО, де ліками від усіх хвороб є тільки зеленка.

З метою доведення всіх цих фактів треба активно використовувати доповіді та звіти міжнародних і правозахисних організацій (Верховний комісар ООН з прав людини, Amnesty International, комітети Ради Європи, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини), а також повідомлення авторитетних ЗМІ (у тому числі іноземних).

— Чим для вас вимірюється успіх адвоката у практиці WCC? Що означає для вас особисто «бути найкращим адвокатом у кримінальних справах»?

— Успіх у практиці кримінального права вимірюється не нагородами чи визнаннями. Він вимірюється клієнтами, яких вдалося захистити від репресивної машини держави та корумпованого прокурора.

Для нас критерієм успішності проекту WCC є побудова тактики таким чином, щоб не допустити вручення підозри. Саме це дає старт незворотнім процесам, у тому числі — обранню запобіжного заходу. Усі події, які супроводжують підозру, негативно впливають як на репутацію власника/топ менеджера, так і на власне бізнес. Втрати можуть бути колосальними. Тому стратегія, що унеможливлює вручення підозри, є оптимальною для бізнесу.

Нам притаманна проактивна позиція в нашій роботі. Як сторона захисту ми здійснюємо збір всіх можливих матеріалів та доказів, формуємо PR-стратегію, ще на ранньому етапі, коли лише починають поступати перші сигнали про потенційні проблеми. 80 % роботи в проектах WCC ми робимо саме на цій стадії. Ми насичуємо справу виправдувальними доказами, доказами, що спростовують версію слідства, щоб показати безперспективність такої підозри.

— Ви особисто вважаєте себе адвокатом майбутнього?

— Ні, але сподіваюсь ним стати. Адвокат майбутнього — це високопрофесійний, високоетичний адвокат, який має soft skills екстра рівня та є активним членом впливової та авторитетної адвокатської спільноти.

Два роки тому ми з Андрієм Вишневським започаткували унікальну для України ініціативу — тренінговий та ціннісний проект «Адвокат майбутнього». Розмірковуючи над назвою, ми уявляли результат спільних зусиль усіх ініціаторів цього проекту — так і з’явився цей вираз, який став трендом в адвокатській спільноті, особливо серед адвокатів нової генерації. Це — ідеал, до якого ми маємо рухатися.

— До речі, про майбутнє і адвокатуру. Які ваші прогнози щодо законодавчих змін? Якою б ви хотіли бачити професійну спільноту адвокатів України?

— Давайте говорити відверто, адвокатура у системній кризі. Суспільство не розуміє нашої ролі, постійно допускає ототожнення адвоката та клієнта. Держава та правоохоронні органи не мають поваги до наших професійних прав. Ми не маємо впливу на ситуацію у правовій сфері та законодавство у сфері кримінальної юстиції. Адвокати відстороненні від самоврядування, не вірять у зміни.

Чи можна це змінити? Так. Нам треба сконцентруватися на трьох завданнях.

По-перше, сформувати стратегію розвитку адвокатури України. Це відповідальність лідерів самоврядування. Це мають бути лідери, які мету спільноти ставлять вище за власні інтереси
та амбіції. Лідери, які не будуть використовувати дисциплінарну відповідальність проти тих, хто готовий висловлювати свою позицію.

По-друге, нормативно підсилити наші професійні права та гарантії. Залучити до їхнього захисту широкі адвокатські маси, правозахисні центри та міжнародні інституції, ЗМІ та політиків, які розуміють, що таке право на захист.

По-третє, зробити доступною участь всіх адвокатів у самоврядуванні. Прибрати будь-які штучні бар’єри щодо можливості обирати та бути обраними до органів управління. Впровадити ротацію в керівництві самоврядування. Самоврядування — це відповідальність, а не привілей чи професія. Зробити функціонування органів та використання ресурсів адвокатури прозорими.

Законопроект, розроблений у Раді з судової реформи та поданий Президентом України до парламенту, повністю відповідає цим цілям та має великий шанс на прийняття.

(Бесіду вела Ірина ГОНЧАР,

«Український адвокат»)