А як там у Великій Британії, або Що заважає стягувати борги компаній з фізичних осіб, які їх контролюють?

Щойно завершивши читати рішення Верховного Суду Великої Британії, який дозволив подальший розгляд позову кредитора 2 неплатоспроможних компаній до їх 100-відсоткового акціонера, вирішила одразу поділитися цим прикладом якісного та доступного аналізу принципів права, заснованих на судових прецедентах. 

В України покладення боргів неплатоспроможної компанії на її контролюючих осіб здійснюється в межах провадження у справі про банкрутство. Солідарна та субсидіарна відповідальність, як додаткові гарантії відновлення status quo у відносинах між недобросовісними боржниками та постраждалими кредиторами, повільно але впевнено входять до інструментарію роботи з заборгованістю. Практика рухається в бік посилення відповідальності. Це факт!

Мені завжди видавалося, що де-де, а от у англійських судах практика покладення відповідальності на контролерів компанії – неплатоспроможного боржника прогресувала задовго до того, як українські суди стали на захист стабільності економічного обігу шляхом фактичного застосування інститутів субсидіарної заборгованості. Цим ілюзіям судилося померти одразу після ознайомлення з рішенням Верховного суду Великобританії у справі “Sevilleja (Respondent) v Marex Financial Ltd”.

Обставини у цій справі досить тривіальні.

Компанія Marex у далекому 2013 році виграла спір у двох компаній з British Virgin Islands. Компанія перебувала під контролем однієї особи, такого собі пана Sevilleja. Коли в липні 2013 року суддя оголосив своє рішення щодо стягнення 5,5 млн доларів основного боргу та 1,5 млн фунтів судових витрат, пан Sevilleja, недовго думаючи, активи з підконтрольних компаній швиденько списав, спрямувавши їх у власні кишені. До того ж у грудні 2013 року компанії заявили про добровільну ліквідацію внаслідок неплатоспроможності. Понад 30 млн доларів сукупна заборгованість, більшість кредиторів – компанії, пов’язані із паном Sevilleja, єдиний неінсайдерський кредитор – Marex.

Ліквідатор, послуги якого оплачували компанії, пов’язані з паном Sevilleja, тривалий час жодних дій для розрахунку з кредиторами не вчиняв і не думав навіть повертати виведені з компаній-боржників активи. Marex ініціював процедуру в Суді з банкрутства у Сполучених Штатах. Суддя, який ознайомився з обставинами цієї справи, у своєму рішенні зазначив: «Процедура ліквідації компаній-боржників є засобом уникнути примусового виконання судового рішення на суму 5 млн доларів, що вражає своїм відвертим шахрайством. Суд стикається з таким уперше».

У британському суді Marex намагається стягнути кошти з пана Sevilleja. Правова підстава позову – шкода, завдана неправомірними діями, що призвели до банкрутства компаній-боржників (tort).

67 сторінок рішення, ретельний аналіз прецедентів, що на думку судді, який допустив апеляцію до розгляду, стояли на заваді провадження. І висновок – позову бути.

Зверну увагу, що справа за позовом  Marex до Sevilleja розглядається як самостійний позов. В Україні процесуальний порядок дещо інший. Позови про покладення відповідальності на власників компанії-банкрута розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство, і лише за заявою ліквідатора, і лише у випадках, коли майна боржника виявилося недостатньо, щоб розрахуватися з іншими кредиторами. Сума, що стягується в порядку покладення субсидіарної відповідальності, включається до ліквідаційної маси та розподіляється між кредиторами відповідно до черговості.

Наріжним каменем аргументації проти покладення відповідальності за борги його компаній на пана Sevilleja були такі фактори:

• кредитор має право вимоги до компанії, яка за принципами корпоративного права відокремлена у відповідальності за своїми боргами від акціонера;
• збитки, завдані кредитору, є так званими похідними збитками (reflective losses), проти їх стягнення – усталена практика.

Що таке похідні збитки? Суд навів такий приклад. А і Б мають самостійне право вимоги до С. Вимоги А і Б є конкуруючими, адже їх одночасне задоволення призведе до подвійного стягнення з С. З урахуванням тієї обставини, що А також має право вимоги до Б і задоволення вимог Б до С призведе до відновлення прав А у відносинах з Б, за добре усталеним принципом вимоги А до С суди відхиляють як похідні збитки. Судовий прецедент, який став приводом для такої судової практики, – Prudential Assurance Co Ltd v Newman Industries Ltd (No 2) [1982] Ch 204 мав такі фактичні обставини: акціонер звернувся до боржника належної йому компанії з позовом про стягнення збитків, які полягали у зменшенні вартості акцій компанії. За логікою позивача, акції зменшилися у вартості через зменшення активів компанії, пов’язане з несплаченим боргом. Відхиляючи позов, суд встановив, що збитки акціонера є похідними від збитків компанії. І відновлення інтересів компанії призведе до відновлення інтересів акціонера. Фактично активи компанії не змінилися, адже боргові зобов’язання є активом. Крім того, суд зазначив, що зв’язок між зменшенням вартості акцій у співвідношенні з вартістю активів не завжди лінійний. До того ж порушено інтереси компанії у договірних правовідносинах, і належним позивачем у справах, де порушено інтереси компанії, є сама компанія (Foss v Harbottle (1843) 2 Hare 461).

Згодом практика похідних збитків розвивалася за принципом її поширення на інші правовідносини. Як похідні збитки було кваліфіковано не лише втрати у вигляді зменшення вартості акцій, а втрати будь-яких видів виплат від компанії на користь акціонера (неотримані прибутки), в тому числі у вигляді заробітної платні, дивідендів, оплати за кредитами (Johnson v Gore Wood & Co) 

Не кваліфікувалися як похідні збитки такі фактичні збитки акціонерів, пов’язані з втратою доходу, але за обставин, коли сама компанія у правовідносинах із правопорушником не перебувала. Наприклад, власник приватної компанії, який отримував дохід у вигляді дивідендів від власного бізнесу, звернувся з позовом до власника транспортного засобу про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. Суд встановив, що позивач справді втратив дохід від компанії, але причина цих втрат – неможливість працювати в компанії через каліцтво внаслідок ДТП (Lee v Sheard ).

Водночас суди кваліфікували як похідні збитки, завдані акціонерам порушенням директорами своїх фідуціарних обов’язків. Незважаючи на те що обов’язки в директорів існують як щодо компанії, так і щодо акціонерів, суди вважали, що ризик подвійного стягнення виключає звернення до суду обох суб’єктів: компанії та акціонера. Тож право стягнення збитків закріпилося за компанією (Gardner v Parker [2004] EWCA Civ 781; [2004] 2 BCLC 554). 

При цьому суди неодноразово зазначали, що принцип заборони стягнення похідних збитків не залежить від фактичної реалізації компанією свого права на позов щодо правопорушника. Тобто, коли компанія своє право на позов не використовує або коли домовляється з порушником про врегулювання, отримуючи в результаті значно менше порівняно з фактичними втратами, збитки акціонера, які є пов’язаними зі збитками компанії, не компенсуються за рахунок правопорушника.

Повернемося до спору Marex до Sevilleja. Чому тут взагалі постало питання застосування принципу похідних збитків? Саме через поширення застосування цього варіанту захисту на правовідносини між кредитором компанії і компанією. Збитки Marex зумовлені збитками, завданими паном Sevilleja компаніям-боржникам. Отже, мають ознаку похідних. На додачу звернення Marex із позовом до пана Sevilleja як створює загрозу подвійного стягнення, адже компанії-банкрути мають право на відшкодування збитків, пов’язаних із порушенням паном Sevilleja своїх фідуціарних обов’язків щодо них, так і потенційно є передумовою дисбалансу інтересів з іншими кредиторами компаній-боржників, адже, якщо Marex отримує відшкодування за рахунок коштів пана Sevilleja, то ці кошти не потраплять до ліквідаційної маси.

Верховний суд Великої Британії у своєму рішенні зазначив:

• “Prudential Assurance Co Ltd v Newman Industries Ltd” (No 2) [1982] Ch 204) та інша судова практика використання цього принципу не поширюється на правовідносини, що виникають між кредиторами, неплатоспроможною компанією та заподіювачем збитків у ситуації, коли кредитор не є акціонером компанії.
• Marex має право на позов до пана Sevilleja про відшкодування шкоди, завданої позбавленням компаній-боржників майна та ухиленням від виконання судового рішення про стягнення заборгованості.
• Ризики подвійного стягнення та дисбалансу інтересів інших кредиторів неплатоспроможних компаній, звісно, існують, проте це не може стати на заваді права Marex на відшкодування завданих збитків, суди мають щось вигадати, коли до цього, власне, дійде справа.    

Я пропоную поціновувачам відмінної юридичної аргументації обов’язково почитати рішення у справі “Sevilleja (Respondent) v Marex Financial Ltd (Appellant)” від 20.06.2020. Сподіваюсь, отримаєте не тільки задоволення, а й цікаву інформацію. А тим, хто стикається з неплатоспроможністю компаній походженням із Британських Віргінських Островів, теж раджу не втрачати надії. Як бачимо, незалежно від обставин, якщо неплатоспроможність є наслідком неправомірних та недобросовісних дій певних осіб, шанс на стягнення зберігається.

Автор: Юлія Курило, адвокат, експерт із питань субсидіарної відповідальності власників та керівників бізнесу